Лукаві замашки

ВАКАНСІЯ

Реп'яшок раз по раз слідкує за виразом обличчя свого начальника Миколи Вікторовича і вже по ньому судить про художню досконалість того, що відбувається на сцені. Реп'яшок торжествує!.. Враз у нього всередині ніби щось обірвалось - Микола Вікторович засовався по стільці, скривився і... відвів погляд убік.

Того, що його начальник витяг з кишені флакончик з таблетками, Реп'яшок не помітив - він з жахом споглядав, як рояль ніжкою зачепився за нерівну підлогу, а двоє робітників не могли його зрушити з місця... У концерті наступила довга пауза. З-за куліс визирнуло перелякане обличчя Реп'яшкового заступника Кропивкіна.

«Придумай щось», - показав йому на мигах Реп'яшок і при цьому зробив таку гримасу, що Кропивкін зник, мов привид, аби заповнити паузу.

- Чого стовбичите, не бачите, що на сцені діється? - у свою чергу накинувся Кропивкін на режисера. - Ганьба! Провал! Такий концерт під кінець зіпсувати!..

- То ваша вина! Не могли заздалегідь усе передбачити, - аж трясся од злості режисер, докоряючи керівникові вокального тріо.

Після вимушеної паузи концерт продовжувався. Хоча Микола Вікторович не відривав погляду від сцени, Реп'яшок більше не торжествував.

«Це ж він завтра на нараді згадає моє прізвище перед усіма, - повзли в його голові чорні думки. - А все через Кропивкіна. Цього йому не прощу!»

«Бездара!»- холодно дивився на режисера Кропивкін і в думках підшукував фахівця на його місце.

«Він іще шкіриться. Тут плакати треба!.. Більше, голубе, й ноги твоєї у нас не буде», - думав режисер про керівника вокального тріо.

Одним словом, збиралося на грозу і всі очікували грому.

Та по закінченні концерту Микола Вікторович, на диво, почав дякувати учасникам художньої самодіяльності.

«Не хоче псувати настрою всьому колективу, - мучився Реп'яшок. - Мені зробить зауваження наодинці».

Зрештою, начальник простяг йому руку і сказав:

- Молодці!

Реп'яшок був на сьомому небі. Тріумфуючи, помахав рукою за куліси Кропивкіну.

- А що я вам казав! - мало не обнімав режисера Кропивкін.

- Вітаю вас, друже, - тряс руку керівникові вокального тріо режисер. - - Ви талановитий керівник. Таких би нам побільше! Шкода, що немає вакансій.

- Може, з'являться, - підказав йому хтось із робітників, котрі тягли на місце рояль.

- На кого ви натякаєте? - обмер Реп'яшок, спостерігаючи, як обличчя Миколи Вікторовича знову спохмурніло і скривилося.