Що б ви там собі не казали, а я таки в народну медицину вірю. А чого вірю? Бо на власній шкурі все переніс... Було це в ту пору, коли надворі шуміла-буяла весна, сонечко, щедро регочучись, розсипало проміння на пробуджену землю, а до мене радикуліт причепився. Як штриконе, як кольне - очі рогом лізуть. Ідучи з чергової новокаїнової блокади, я опирався на паличку і витирав сльози.
- Схопило? - зустріла мене сусідка Ліза.
- Ой, схопило!
- А оті неуки в білих халатах що роблять?
- Колють!
- І ти їм віриш?
- А що ж мені залишається робити?
- Плюнь! Нічого вони тобі не допоможуть. Як я тебе з оцієї хвороби не витягну - не я буду!
Згодом, довідавшись про мій стан, з такими ж войовничими випадами проти мого радикуліту виступили тітки Клара, Фросина та Ганна. А через кілька днів біля мого ліжка зібрався «консиліум» тіток.
- Продуло - причина ясна, - полоскотала мене за п'яту сусідка Ліза. - Хвороба твоя запущена, але спосіб є. Нехай хтось візьме добрий жмут жалкої кропиви наполовину з будяками і шмагає тебе по попереку доти, доки руки не заболять. Що залишиться від жмута, тим болючі місця порозтирає. Добре так, щоб аж з тебе зелена водичка потекла!
- Ой, краще б помовчала, - одіпхнула од мене тітку Лізу сусідка Клара. - Знайшла ліки - кропива з будяками!
- Ото професорша знайшлася, - обпекла колючим поглядом Клару сусідка Ліза. - Я, можливо, цим методом не одного на ноги поставила. А то ж хлопи як дуби були - не рівня оцьому.
- Професорша не професорша, - спокійно повела розмову тітка Клара, - але таки мій спосіб кращий.
Ото бери, сину, мокру ковдру, добре обмотайся, і нехай тобі поперек гарячі ю праскою випрасують. Аж поки ковдра не висохне... І від твого радикуліту одна згадка залишиться.
- Бога побоялись би! - сплеснула руками тітка Фросина. - Таке видумаєте. Коли хочете знати, я свого покійного Марка не так лікувала. А в нього радикуліт пишний був - тепер таких немає. Кашлянути не міг. По яких ми з ним лікарях не ходили, що вже йому не робили - нічого не помогло. І ось одного разу завітав до нас Марків кум Кирик. Уздрівши його біду, каже: «Покажи-но, чоловіче, своє горло». Довго дивився-приглядався, та й до нього: «Продуло тебе, чоловіче добрий». - «Та мене ж горло не болить, - відповідає Марко, - поперек у мене». -- «А ти думаєш, я через твоє горло не бачу, що у тебе внизу робиться? Хочеш бути здоровим, іди до лісу, знайди велику купу лісових мурашок, сідай на неї і сиди до того часу, поки не прокажеш разів із п'ять «Отченаш» і разів з вісім «Богородице-діво, радуйся»... Ти цих молитов, сину, можеш і не знати, то вибери собі щось простіше. Скажімо, проспівай отої протяжної, що «посіяла огірочки близько над водою...»
- Ой, не меліть дурниць, Фросино, - спалахнула гнівом тітка Ганна. - Який дідько на тих мурашках всидить? От якби ти, хлопче, зміг видряпатися на дерево і наловити диких бджіл. У штани понасипай, позав'язуй ногавиці і качайся по траві. Півдня покачаєшся - як рукою зніме.
- Дорогі мої сусідоньки, - схлипнув я, зворушений надією, - чий метод допоможе - озолочу.
Наступного дня першою влетіла тітка Ліза. Як почала репіжити кропивою з будяками, потім розтирати. Після неї мій поперек тричі прасувала тітка Клара, а сусідка Фросина принесла з лісу велике відро з мурашками. Процедуру з мурашками довелося перенести надвір, бо кляте створіння розповзалося з відра по всіх закутках. Потім сидів на розі хати на відрі, а перехожі йшли та дивувалися:
- Здурів чоловік - на відрі сидить, ще й «огірочки» виспівує!
До експерименту з дикими бджолами справа не дійшла. Тітка Ганна гепнулася з дерева і вивихнула руку. Підвечір я втратив свідомість, і мене доставили в клініку. Місяців три лікували від опіків... Радикуліту - мов не було. Авторитет моїх сусідок злетів у зеніт. Вони ходили по знайомих і хвалилися:
- Бачили - чоловік ходити не міг. Тепер он як вистрибує! А ви народну медицину гудите.