Сікстен

СIКСТЕН ЧИТАЄ ОГОЛОШЕННЯ

Тато схиляється над тазиком. Він тре мильним порошком свою найкращу сорочку так, що в нього червоніють вуха.

Але потворна руда пляма не хоче зникати.

— Хай тобі грець, — бурчить він. — Та я ж не зможу її носити. Глянь, що з нею сталося!

Тато показує сорочку Сікстену.

Але Сікстен дивиться на деталі пральної машини, що лежать долі на газеті.

— Зателефонуй майстрові, що ремонтує пральні машини, — каже він.

— Гаразд, — каже тато. — Але що мені робити зараз?

— Я відвезу її в хімчистку, — каже Сікстен.

Добре, що є нагода вийти надвір.

Сікстен бере велосипед. Він хоче встигнути заглянути на хвильку до Сліпого Свена, щоб побачити Юнте. Вони не спілкувалися від того дня на узбережжі. До того ж Сікстен хоче з ним помиритися.

Він заходиться прилаштовувати сорочку на велосипед.

Треба, щоб вона висохла. Тож Сікстен прив’язує її до пластикового стрижня на багажнику.

Коли він мчить з пагорба, сорочка розвівається, мов білий прапор, на якому рудіє пляма. Він пролітає мимо універмагу і кіоску з ласощами. А потім натикається на Бобо, Арне та Мікаеля Бурфоша. Вони, як завжди, гасають на своїх велосипедах.

— Де ти взяв дівчачий велосипед, Сікстене? — горлає Арно.

— А що то в тебе ззаду? — горлає Бобо.

— Коров’яче лайно! — кричить Сікстен.

І він щосили крутить педалі. Бо це слово доводить Бобо до нестями.

Залишивши сорочку в хімчистці, Сікстен забігає до Сліпого Свена. Але Юнте там немає.

— Ніколи не знаєш, де його носить, — каже Сліпий Свен. — А мені скоро треба звідси йти. Може, допоможеш розставити ці бляшанки?

І Сікстен допомагає.

Поки він ставить на полиці для консервів банки з порізаними помідорами та ананасовими скибочками, Сліпий Свен причісується.

— Ви зовсім нічого не бачите? — питає Сікстен.

— Тільки світло, — відповідає Сліпий Свен. — І все, що пам’ятаю, бачу. Але ось цим.

Він тицяє гребінцем на голову.

— І ви ніколи не зможете бачити по-справжньому? — допитується Сікстен.

— Коли перестану бачити зовсім, можна буде зробити операцію, — каже Сліпий Свен. — І тоді я решту свого життя ходитиму в кіно. Так добре?

Він пригладжує свій чуб кінчиками пальців.

— Чудово, — каже Сікстен. — До вас і сьогодні ввечері прийде жінка?

— Так, власне, так, — відповідає Сліпий Свен. — Тож поквапся. Бо мені ще треба багато чого приготувати.

— Приготувати? — питає Сікстен. — А що треба робити, коли до чоловіка приходить жінка?

— Почистити зуби, — відповідає Сліпий Свен. — Подивитися, чи стоять на столі свіжі квіти. А ще застелити чисту скатертину й запалити свічки. Потім поставити гарну платівку, слухати музику і разом ласувати смачними стравами. А якщо буде бажання, то можна потім і потанцювати. Оце, мабуть, і все... Ти скоро впораєшся?

— Та я вже впорався, — відповідає Сікстен. — Перекажіть Юнте, що ми побачимося біля кінотеатру, нехай приходить.

Того вечора татові довелося піти на роботу в картатій сорочці.

І тільки-но за татом зачиняються двері, Сікстен кидається до своєї кімнати і нишпорить під ліжком. Там лежить пакет, який Юнте залишив на узбережжі, — пакет із оголошеннями.

Сікстен несе його до кухонного столу.

Потім сідає під лампою й береться читати. Цього разу він читає уважно. Прочитує кожен рядок. І намагається уявити жінок, які їх написали. Йому стає цікаво, кому з них його тато купив би свіжі квіти.

Урешті-решт Сікстен завалює стіл зіжмаканими газетами. Хоч усе-таки знаходить те, що шукав.

То зовсім невеличке оголошення. У ньому написано:

Сікстен вириває оголошення й запихає в кишеню. Бо сам він не зможе написати відповідь. Йому повинен допомогти Юнте.

Решту оголошень він спалює на сковороді.

Коли залишається маленька жаринка, дзвонить телефон.

Але цього разу це не тато. Дзвонить Емма. Вона питає, чи підкине він її у вівторок у кіно.

— Звичайно, підкину, — відповідає Сікстен.