Сікстен

КОЛИ ЗIРКИ БЛИЩАТЬ, НЕМОВ ПЕРЛИНКИ

Вони сидять за столом і насолоджуються.

Вони насолоджуються з’їденим курчам і картоплею. Свічкою, що до половини догоріла. І Бетховеном, що стиха долинає з програвача.

Жінка Танцівливі Ніжки сидить біля тата. На ній зелена сукня, яку вона вийняла з сумки. А тато в своїй білій сорочці.

— Мені давно не було так весело, — каже вона.

— І мені, — каже тато.

— Я зрозуміла, що ти якийсь особливий, — каже вона. — Це було видно з твого листа. Ти ніби й досі дитина.

— Можливо, — каже тато.

— А там, де ти написав про свічки у вікнах самотніх людей... То так гарно, — каже вона.

— Атож, — озивається Юнте.

— Просто я писав те, що відчував, — каже тато. — А то не написав би так багато. Але я все-таки радий, що ти приїхала.

— Я також, — каже Сікстен і бере Емму за руку.

— А ти не забув, що мені обіцяв? — питає жінка Танцівливі Ніжки.

— А що я обіцяв? — питає тато.

— Що візьмеш мене з собою у свій нічний рейс.

— Так, але спершу, може, потанцюєте? — питає Сікстен. — Так заведено, коли до чоловіка в гості приходить жінка.

Сікстен сидить на канапі. З одного боку в нього Емма. А з другого — Юнте.

Він дивиться, як тато танцює з жінкою, що назвалася Танцівливі Ніжки.

А ще він думає про те, що буде завтра.

Він думає, як вони їхатимуть крізь ніч в татовому автобусі, а над міськими темними вулицями сяятиме місяць, і тисячі зірок блищатимуть, немов перлинки. Вони проїздитимуть всі зупинки, на яких стоятимуть люди, і не зупиняться біля жодної телефонної будки.

І так за цими своїми думками Сікстен засинає, схиливши голову Еммі на плече. Бо хіба можна влаштувати прийом для жінки й не стомитися?!