Сікстен

ЛИСТ IЗ КАРЛСКРУНИ

Сікстен сидить біля вікна й дивиться на паркувальний майданчик.

Останній тиждень він так сидить щодня в передобідній час.

Він бачить тітку, що несе сумку з продуктами. А ще — чоловіка в кепці, що вигулює свого собаку.

І більше нічого не бачить.

Але за чверть одинадцята з’являється він. Обминає автомобілі на своєму жовтому велосипеді, а спереду в нього висить велика коричнева сумка.

Тоді Сікстен увесь напоготові.

Він чує, як розщіпається сумка. І кроки, що наближаються. Тоді Сікстен тихенько відчиняє двері. Бо в своїй кімнаті солодко спить тато. А на сходах стоїть листоноша і хитає головою.

— Sorry[3], малий, — каже він. — Сьогодні теж нічого. Лише твоєму татові.

Сікстен бере листа й зачиняє двері. Він відразу ж здогадується, що це за лист. Літери на конверті мовби танцюють. А якщо його понюхати, то можна відчути запах парфумів.

— Хто то був? — гукає тато зі спальні.

— Принесли пошту, — відповідає Сікстен.

Але тато вже виходить. Натягнувши на себе свій старенький боксерський халат, він протирає очі, тож не бачить, що Сікстен засовує під футболку.

— Щось цікаве? — питає він.

— Атож, — відповідає Сікстен і махає рекламною газетою. — Цього тижня акція на бройлерних курчат!

— Чудово, — каже тато.

— Ага, — згоджується Сікстен. — Але зараз мені треба збігати в одне місце.

Розкрити конверт він хоче разом із Юнте. Тож їде до нього додому на велосипеді. Конверт лежить біля грудей, і від цього його серце б’ється швидше.

— Чорт забирай, — каже Юнте, коли Сікстен заходить до його кімнати. — Вона все-таки відповіла!

Він протирає окуляри й оглядає конверт.

— Який гарний почерк, — каже він. — Ну що, може, відкриємо?

Хоч відкривають вони не відразу. Спершу випивають по склянці соку. Потім Сікстен іде в туалет.

І аж тоді вони відкривають конверт. Ось що там написано:

А внизу було дописано номер її телефону.

Вони прочитали листа тричі, а потім якусь хвилю мовчали.

Сікстен питає, чи Танцівливі Ніжки закохаються в тата. Адже він не такий уже й веселий. А потім питає, чи тато в неї закохається. Бо ж його, здається, не цікавлять жінки.

Однак Юнте страшенно тішиться.

— Вітаю, Сікстене! — каже він. — Я все зрозумів. Тепер нам лишається тільки поговорити з твоїм татом. Ми повинні змусити його подзвонити.

— Так, звичайно, — похмуро каже Сікстен. — Він нізащо не подзвонить.

— Це ще буде видно, — каже Юнте. — У нього просто дрімають почуття. Я щось придумаю.

Потім Юнте хоче, щоб вони пограли в шахи. І щоб Сікстен послухав його новий вірш.