Сікстен

КОРОВ`ЯЧЕ ЛАЙНО

У класі Сікстен боїться привернути до себе увагу.

Він сидить, як мишка, у своїх лижних штанях та пропахлому потом светрі і хоче, щоб його ніхто не помітив. На перервах Сікстен тримається осторонь. Весь час ховається в туалеті й п’є воду.

Але на останній перерві Сікстен не встигає сховатися. Бо Емма просить його допомогти їй полічити гроші, які вони зібрали на квіти для вчительки. Коли він виходить у коридор, там уже стоять Бобо, Арне та Мікаель Бурфош.

Вони загиляють носаками по футбольному м’ячу, який Бобо носить із собою. І гатять ним по стінах. Але коли з’являється Сікстен, вони ціляться по ньому.

— Мішень — Сікстен! — кричить Бобо і щосили б’є по м’ячу.

Той пролітає дуже близько від Сікстенової голови. А потім Арне та Мікаель Бурфош теж б’ють. Бо вони завжди роблять те, що й Бобо.

Однак ніхто в Сікстена не влучає, і він таки добігає до дверей туалету. Поки він біля них стоїть, Бобо прицілюється.

— Хапай його! — реве Бобо й загилює м’яч.

Сікстен трохи відступає вбік. Тоді відчиняє двері, щоб у них залетів м’яч, а сам забігає слідом і замикається.

Він чує, як Бобо грюкає в двері.

— Що ти в біса надумав? — репетує той.

— Я схопив м’яча, — відповідає Сікстен.

— Ти сказився чи що? — кричить Бобо. — Забув, хто я такий?

— Я подумаю про це, як зіллю воду, — відповідає Сікстен.

Він не виходить з туалету, аж поки до нього долинає голос учительки.

Він іде близенько біля неї. А за ними плентається Бобо, рухаючи руками, як спортсмен на лижному марафоні.

— Ти знову ходив у туалет? — питає вчителька.

— Так, мені захотілося пити, — відповідає Сікстен і нагинається зав’язати шнурівки на черевиках.

Потім настає година співів. Діти тренуються співати псалом «Пора квіток надходить». Бо завтра їх будуть слухати батьки.

— Починаймо! — каже вчителька.

Вона натискає на клавіші синтезатора, який принесла з собою з дому.

Сікстенові подобається ця красива музика. Вчителька теж красива. На ній вузькі джинси і біла блузка, а ще в неї полаковані нігті. Вона — найкрасивіша вчителька в школі. Дивлячись на неї, Сікстен забуває про своє зимове вбрання.

Але ненадовго.

Бо скоро Бобо починає співати.

— Ой, гляньте, гляньте, сніг іде! — співає він.

Його підхоплюють Арне та Мікаель Бурфош.

— Усім буде весело! Ура! — співають вони.

Тоді вчителька перестає грати.

— Бобо, ану замовкни! І ви також, Арне та Мікаелю! Вам не здається, що тепер недоречно співати цю пісню?

— Недоречно? — перепитує Бобо. — Та гляньте на Сікстена!

— Чого це? — дивується вчителька.

— Він же в лижних штанях! — фиркає Бобо.

Діти повертають голови й дивляться на Сікстена. Вони дивляться на його лижні штани, светр і вовняні шкарпетки.

— Він тільки забув лижі й шапочку на голову, — каже Арне.

І тут учителька спалахує гнівом.

— Та перестаньте верзти казна-що! — кричить вона. — Якщо ви й далі будете вигадувати такі дурниці, то я не знаю, що зроблю. А тепер співаймо ще раз!

Але цього разу Сікстен не співає. Він обертається до Бобо.

— Ти — коров’яче лайно! — сичить він. — Купа смердючого коров’ячого лайна!

Бобо вирячує очі.

Ніхто ще так його не називав. Бо він найдужчий у класі. Він стискає кулаки і червоніє як рак.

— Не треба було тобі цього казати. Ти ще пожалієш. О-йо-йой.

О-йо-йой.

Бобо зробить із нього пюре.

Коли всі пішли, Сікстен лишився в класі. Він прибирає в парті, а вчителька тим часом виймає кольорову крейду. Вона пише кучерявими літерами на чорній дошці «ЩАСЛИВОГО ЛІТА». А потім малює кілька квіточок і берізок.

— Чого ти не йдеш додому? — питає вона, малюючи на дошці сонце з довгими променями. — Надворі таке ясне сонце.

— Ет, мені байдужки до сонця, — відповідає Сікстен. — Можна, я вам допоможу? Віднести книжки абощо.

Вчителька невдоволено дивиться на дошку.

— То, може, допоможеш на дошці? Я не люблю малювати. Може, намалюєш сюди щось гарне?

— Корову?

— Атож. Чудово.

І Сікстен малює корову з великими очима. А вчителька домальовує ще кілька квіточок і метелика з кривими крильцями.

— Фу, як погано! — каже вона і витирає метелика. — До речі, Сікстене, чого ти так тепло вдягнувся?

— Я просто випробовую вбрання, — відповідає Сікстен. — Можливо, ми з мамою поїдемо згодом в Гренландію. Ви ж знаєте, вона живе в Данії.

— Так, знаю.

— Хоч воно дуже тісне. Добре, що я його випробував. Але я вже домалював. Тепер можна і йти.

Сікстен відходить від дошки.

— Більше нічого не намалюєш? — питає вчителька.

— Ні.

— У тебе все гаразд?

— Так, — відповідає він.

Сікстен махає рукою і зникає за дверима.

У кожнім разі він задоволений своїм малюнком.