Сараєво для початківців

П’ЯТНИЦЯ, ТРИНАДЦЯТЕ

ЩАСЛИВЧИК І В САРАЄВІ НЕ ГОЛОДНИЙ.

Е. Д. завжди пильнує, щоб не пройти, боронь Боже, під драбиною, подає милостиню навіть тим, хто простягає руку просто для привітання, хапається за ґудзик, побачивши сажотруса бодай на картинці, у п’ятницю, тринадцятого, ніхто не подужає випхати його з дому, а якщо дорогу йому перебіжить чорна кішка — годинами чекає, доки інший бідолаха першим перетне лінію, яку вона осквернила. Ніколи не б’ється об заклад.

Він має вагомі причини виявляти всі відомі форми марновірства. До війни він ними нехтував. Але під час війни надумав трохи побавитися з цими закономірностями. І справді добряче побавився. Коли вперше пройшов попід драбиною, снаряд влетів йому просто в спальню. Коли прогнав із порога жебрака, не подавши милостині, тієї ж ночі згоріла його машина на парковці. Чорна кицька принесла нещастя з дводенною затримкою: дружина надіслала йому з Німеччини прощальний лист. А коли з одним другом заклався на ролекс, що американці впродовж семи днів розбомблять Пале і встановлять мир, бо Америка завжди була на боці слабшого й захищала демократію, вони вирішили записати цей термін і, коли той спливе, визначити переможця. Записали: була п’ятниця, тринадцяте листопада 1992 року.

Відтоді він ходить без годинника.

ВІРТЕ ЧИ НІ. А ви вже чули, що можна зробити торт без яєць, горіхів, цукру та вершків; що чудовий паштет виходить із рибних консервів, зготованих на вогні зі старих газет; що для освітлення дому досить трохи олії, мотузки, банки, ста мілілітрів води й одного старого сірника; що голод ефективно втамовувати малими, нехай і вбогими трапезами що вісім годин, а тоді робити тридцять шість годин перерви; що можна влаштувати персональний трирічний Рамазан, навіть якщо ти не вірний мусульманин; що старі костюми, давно вже замалі, після такого постування прекрасно тобі пасують; що на вулицю не можна виходити, якщо вибухнув один снаряд, бо другий вже на шляху до тієї ж вулиці; що на вулицю не можна виходити, якщо вибухнули два снаряди, бо буде ще й третій; що виходити можна тільки через дві години після останнього снаряда, бо це певна ознака, що вони перейшли на іншу вулицю; що п’ятьма літрами води можна помити і голову, і ноги, а потім іще змити в унітазі; що водою, якою полоскали зуби, після цього можна помити тарілки (так зване перше, грубе миття), а потім і раковину; що каністра, в якій був бензин, ніколи не буде досить чистою, щоб тримати в ній питну воду, в таких каністрах тримають лише воду технічну, ту, що для миття ніг, прання шкарпеток і змивання в унітазі; що домашня бібліотека — чудове паливо для домашньої печі, що автівка — прекрасний матеріал для виготовлення цієї-таки печі, але піч — лише примара, бо у двадцятиградусний мороз жодна піч не протримає помешкання теплим довше, ніж дві години; що марксистські книжки, якими завжди жертвують насамперед, дуже погано горять, вони геть негодящі, бо надруковані на найкращому крейдованому папері, який погано горить, зате їх можна використовувати як добротну броню, бо вони товсті, і навіть куля не завжди їх проб’є; що скло з великих картин чудово надається для віконних шибок, а самі картини горять краще, ніж можна уявити (краще означає швидше); що оонівські захисні плівки аж ніяк не здатні замінити скло у вікнах; що ролети завжди мають бути опущеними, бо снайпера не цікавлять темні вікна; що штори завжди мають бути щільно запнутими, бо вони зупиняють осколки, які летять здалеку, вже втративши початкову швидкість; що двадцять осколків нічого не означають для автомобіля, коли в ньому не пошкоджено життєво важливих центрів; що авто нічого не означає для свого власника, коли немає бензину; що прекрасну каву можна виготовити з борошна й какао, прекрасну ракію — з рису, а найкращі цигарки — якщо є старі газети й трохи вовни; що важко визначити, що гірше — холод чи спека; і що людина ніколи не має робити ставку на справедливість, бо то нахабна брехня, буцім вона повільна й досяжна? Справедливість така прудка, що нікому й ніколи її не наздогнати.

ДЕРЖАВОТВОРЧІ НАРОДИ. Мій приятель має потребу класифікувати обличчя, які йому трапляються.

Класифікує їх за національною ознакою. Цей — серб. Той — стовідсотковий мусульманин. Отой — точно хорват. Він навіть розробив свою систему псевдокласифікації. Сербам за цією складною системою притаманні сильні квадратні щелепи, вони — головані з випнутими підборіддями. Мусульмани себе виказують поведінкою, жалюгідною винувато-захисною позицією, якої ніхто не любить. У хорватів очі проміняться хитрістю.

Звісно, усе це дурниці, але мій друг не здається. І далі затято класифікує обличчя за етнічним принципом. Це наслідок війни та пережитих страждань, — каже, коли змушений виправдовуватися. Він розробив навіть рідкісні підвиди: югослави, невизначені й решта. Каже, фізичні характеристики — просто орієнтири, вони не є визначальними. Визначальна тут енергія, яку людина випромінює і яку тонка душа — він себе такою вважає — уміє етнічно розшифрувати.

З тим моїм приятелем лише одна незручність: він безпомильно вгадує національну приналежність будь-якої людини аж за десять секунд.

СВЕТР ДЖОНА МЕЙДЖОРА. У цьому світі немає жодного акту, жодного жесту, який не є водночас і повідомленням. Особливо в політиці. Коли Джон Мейджор[26]приїжджає в Сараєво у светрі, а в Белград — у бездоганному костюмі, повідомлення, яке він посилає своїм співрозмовникам і світові, цілком чітке: «Я вболіваю за Мілошевича і не приховую цього». Для нього ми всі «так звані», а Мілошевич реальний. Однак повідомлення — це не тільки те, що ми в нього вкладаємо. У ньому є ще другий шар, переданий самим жестом-носієм. Яке повідомлення в такому разі передає нам светр Джона Мейджора? Дуже просте: що Василь Тупурковскі[27] — не єдина катастрофа, коли йдеться про смак. Ми думали, ніби цей опецькуватий македонець носить найпотворніші светри у світі. Мав з’явитися Мейджор, щоб ми збагнули свою помилку. Горизонтальні смуги, несумісні кольори, давно застарілий візерунок із кіс і джгутів, ушивні рукави, V-подібний виріз, широкий комір і смішний, просто сміховинний комірець старомодної, недоладно дібраної сорочки, що стирчала з-під того светра. Катастрофа з погляду естетики, моди, колористики, та й з усіх решта.

Я ціную людей, здатних вивільнитися з кліше. Кодекс переступу завжди більш викличний, ніж будь-який збірник моральних законів. Можливо, Еюп Ґанич[28] мав прийняти Мейджора в шортах і в’єтнамках, із цигаркою за вухом. У такий спосіб символічний меседж Мейджорового светра було б знівельовано, а шорти Ґанича стали б символом ще потужнішим і знаменитішим, ніж черевики Хрущова.

ДЕЩО ПРО ПАМ’ЯТЬ ЗАГАЛОМ. Людська пам’ять. Найбільша курва та людська пам’ять. Мої спогади зникають. Це той підступний процес, який нашу трагедію редукує, уміщаючи в межі стерпності, хоча всі ми знаємо, що було нестерпно. Ціла війна, усе, що ми пережили, конденсується в кілька картинок: трохи гранат, трохи голоду, кілька виставок, кілька черг по воду, кілька масакр — та й усе.

ЯК ХВАЛИТИСЯ, НЕ ВИКЛИКАЮЧИ ЗАЗДРОЩІВ. Легенда каже, що є одне місто, яке без найменшої провини спокутуватиме гріхи всіх інших міст.

І чогось мені здається, що я знаю таке місто.

А все так безневинно починалося, аж ми прийняли це за якесь тимчасове, минуще страждання, що ним розплачуємося за власні гріхи. А гріхів назбирується, надто коли живеш в ортодоксальному комуністичному місті, яке іншим читало лекції з правовірності. Та коли те, що ми вважали тимчасовим, стало нашим триванням, ми збагнули, що в зовнішньому світі всі зрадили Сараєво, а саме воно зрадило тих, хто залишилися йому вірними. Мій друг Б. каже:

— Розумні тільки ті, хто вчасно поїхали. Ми дурні. Вони побачили світ, вивчили мови, стежили за трендами, сховалися від мін, освоїли нові вміння. А я — що від мого життя лишилося по тому всьому? Яке в мене знання? Незастосовне, брате, незастосовне. Я навчився, пісяючи в пітьмі, влучати в унітаз із першого разу. І куди мені з цим умінням, коли все закінчиться?

МЕДІЙНЕ ЖИТТЯ. Зрештою людям остогидне Сараєво. Це закон, який іще нікого не оминув, і нас не омине. Те, що за нормальних умов дивує, після передозування викликає тільки огиду. Цілий світ крутиться довкола Сараєва, Зубін Мехта[29] у Вєчниці, ООН на аеродромі, новини на Сі-Ен-Ен, тексти, коментарі, виставки, книжки…

І такого достобіса.

Коли явище домінує в медіа, воно набуває своєї ринкової вартості. Ринок не переймається мораллю, дуалістичною природою добра і зла. Ринок починається одразу отам, за сербськими шанцями, у Кіселяку. Після того, як медіа зроблять певний товар достатньо гидким для користувачів, після того, як вихолостять увесь його трагізм або велич — байдуже, — починається ринкове споживання. У Мілані 24 грудня 1993 року у вуличного продавця, чорношкірого, натрапляю на порнографічну касету з назвою «САРАЄВО». От на що нас перетворив Сі-Ен-Ен. Уміст касети рясніє анальними пустощами, комбінаціями втрьох, кунілінгусами, феляціями, але всього цього виявилося замало. Продажі їй гарантує тільки назва. Чорношкірий гадки не має, що означає це слово з семи літер. Каже, касета кльова, глянь, що тут написано.

Сараєво стає брендом, як Бенеттон, Кока-Кола чи Найк.