Стрімка могила

Вей Чи/Перед завершенням

ПЕРЕД ЗАВЕРШЕННЯМ. Успіх.

Але якщо лисеня, переходячи через брід,

В останню мить вмочить хвоста у воду,

Сприяння вже не буде.

«І Цзін», або «Книга Змін»

122

Серед численних справ, які треба було виконати, щоб агенція змогла довести, як, чому і чиїми зусиллями Дайю Вейс зникла назавжди, одну з найважливіших Страйк доручив Семові Барклею, якого на наступний після стрілянини день, коли Робін поїхала додому поспати, він викликав із Норвіча. Партнери погодилися в тому, що досі безплідний намір дочекатися появи Емілі Пірбрайт зі скринькою для пожертв слід облишити, а натомість зосередитися на доведенні того, що міф про Утоплену пророчицю не має жодних підстав.

— І наскільки далеко я можу зайти, щоб підбрехатися до цього хлопа? — спитав Барклей, поклавши в кишеню папірець зі знайденими Страйком в інтернеті іменем, адресою, місцем роботи та фотографією чоловіка, з яким він мав за всяку ціну потоваришувати.

— Безлімітний бюджет на алкоголь. Наркотиків він, мабуть, не вживає. Користуйся військовим минулим. Зроби себе цікавим.

— Прийняу, зроблю.

— І будь обережний. У справі задіяний пістолет, в якому ще лишилися кулі.

Барклей жартівливо відсалютував і пішов, розминувшись із Пат у дверях.

— Всіх обдзвонила, — сказала вона, тримаючи в руці папірець, на якому Страйк написав імена та номери, що належали Еріку Вордлу — його найкращому другу в лондонській поліції; Ванессі Еквенсі — це була подруга Робін із поліції; детективному інспектору Джорджу Лейборну, який дуже допоміг агенції з минулою справою, а також Раяну Мерфі. — Наразі відповів тільки Джордж Лейборн. Готовий зустрітися наступної середи ввечері. Решті я лишила повідомлення. Не розумію, чому Робін не може запросити Раяна сама.

— Бо це запрошення від мене, — відповів Страйк. — Мені треба зустрітися з усіма водночас і викласти все, що ми маємо, щоби вдарити по УГЦ якомога дошкульніше й не давши Вейсу та його адвокатам підготуватися.

— Типа, що стріляв у вас із Віллом, досі не затримали, — пробурчала Пат. — На що йдуть наші податки, га?

Протягом цілого ранку на різних новинних каналах з’являлися розмиті фотографії синього «форда», які супроводжував заклик до громадськості надати інформацію. Радий, що їхні з Робін імена ніде не випливли, Страйк, який сьогодні вже мусив двічі брати таксі, розумів, що треба десь орендувати машину для роботи, поки поліція не закінчить із його «БМВ».

— До речі, дзвонив Денніс, — додала Пат. — Віллу вже трохи краще.

— Чудово, — відповів Страйк, який сьогодні вже вислухав від Пат десятихвилинне вичитування на тему шокового стану, в якому Вілл повернувся додому глупої ночі. — Він часом не готовий обговорити імунітет від судового переслідування з моєю подругою адвокаткою?

— Ще думає, — відповіла Пат.

Страйк утримався від демонстрації роздратування з приводу ідіотської, на його думку, впертості Вілла Еденсора.

Пат з електронкою в зубах повернулася за свій стіл, а Страйк протер очі. О шостій ранку він сам посадив Робін у таксі, наполягаючи на тому, що далі ризикувати їм просто не можна. Попри безсонну ніч, він ще не лягав: надто багато всього треба було обміркувати, організувати та зробити, і все — дуже ретельно і непомітно, якщо вони справді хотіли заскочити УГЦ зненацька й так, щоб більше ніхто не дістав кулю в лоба.

Задзвонив мобільний, Страйк його намацав.

— Привіт, — сказала Робін.

— Ти ж мала хоч трохи відіспатися.

— Я не можу, — відповіла Робін. — Приїхала додому, лягла, годину полежала без сну і знову встала. Перепила кави. Які новини?

— Бачився з Барклеєм, подзвонив Ільзі, — відповів Страйк, придушивши позіхання. — Вона залюбки захищатиме Вілла та Флору, якщо вони будуть не проти. Шах на шляху до Бірмінґема.

Страйк підвівся і знову визирнув на вулицю. Високий і спортивний чорношкірий чоловік із зеленими очима нарешті повернувся, але цього разу сховався трошки краще, ставши у четвертій від офісу арці на іншому боці вулиці.

— За нами так само стежать, — повідомив Страйк Робін, — але знову клоунський загін. Коли вранці я їздив на Седар-Террейс, його тут не було.

— їздив? Ти? Ми ж наче домовилися уникати безглуздого ризику?

— Шаха я послати не міг, Барклей був ще у Норвічі, а Мідж спала. У будь-якому разі, я нічим не ризикував, — додав Страйк, відпускаючи жалюзі, які знову зімкнулися. — Зараз поліція всюди шукає нашого стрільця, і безпечнішого часу їхати до Розі Фернсбі, ніж зараз, не буде. З убивством людей є така проблема, що як схибиш, то не тільки підтвердиш їхні підозри, а ще й зробиш мішень із себе. Власне, — провадив Страйк, знов опускаючись на свій стілець, — Розі-Бгакта там і знайшлася.

— Та ти що? — зраділа Робін.

— Так. Збіса противна жіночка, хоча, може, я б поставився до неї приязніше, якби не був такий убитий втомою. Каже, що не бере стаціонарний телефон, бо всі дзвінки адресовані матері… що логічно, адже це її будинок.

— Що вона каже про полароїди?

— Точно те, чого ми чекали. Утім, новина про те, що їй загрожує небезпека, її збадьорила, і я переконав їй переселитися кудись у пансіон за рахунок Коліна Еденсора.

— Добре. Слухай, мені трохи лячно, що Мідж поїде на Чапмен-Фарм.

— Вона 6 сама цього захотіла. Вічно ображається, що я не пускаю її на небезпечні завдання. Вона, звісно, до біса неслухняна, але боягузкою її ніяк не назвеш.

Робін, яка, почувши слово «неслухняна», закотила очі, спитала: — А раптом вони тепер встановили камери і в сліпій зоні теж? — Якщо це не камери нічного бачення, нічого з нею не станеться, аби тільки добре сховалася і не забула кусачки для дроту. Мусимо ризикнути. Не маючи матеріальних доказів, ми хрін доведемо, що це сталося…

До речі, Пат наразі пише останній звіт по Коханчику. Тобі це сподобається: Дев спіймав його в тому-таки готелі, що й Біґфута, з іншою дівчиною зі Східної Європи.

— Та ну.

— Так, і я вже переслав фотографії клієнту. Нові ролекси Коханчику не світять. Нам із тобою лишається Гемпстед, поки решта працює над справою УГЦ. Якщо пощастить, клоуни, які за нами стежать, вирішать, що після стрілянини ми втратили інтерес до УГЦ.

— Я все ж таки боюся за Сема. Раптом…

— Барклей дасть собі раду, — запевнив Страйк. — Кидай боятися за нього та за Мідж, а краще зосередься на тому факті, що ми намагаємося розвалити збіговисько мудил, які промивають мізки тисячам, ґвалтують людей і торгують дітьми.

— Я на ньому дуже зосереджена, — сердито відповіла Робін. — Щоб ти знав, останні шість годин я просіювала всіх Айзеків Міллзів у Сполученому Королівстві.

— І?

— І знайшла ще двох потрібного віку. Один дипломований бухгалтер, а другий сидить.

— Оце перспективно, — сказав Страйк. — Де?

— У Вандсворті.

— Ще краще, — мовив Страйк. — їхати недалеко. За що?

— Ненавмисне вбивство. Просто зараз копаю далі.

— Супер. — Страйк почухав підборіддя. — Якщо це він, з’їзди до нього ти. Може, з ним треба ніжніше, ніж я обійшовся з Рейні.

Він вирішив не казати, що візиту красивої молодої жінки Міллз зрадіє більше, ніж появі сорокаоднорічного чолов’яги зі зламаним носом.

— Щоб усс це влаштувати, знадобиться час, — стривожено сказала Робін.

— Нічого. Маємо все зробити або добре, або ніяк. Я тут намагаюся домовитися про зустріч із нашими друзями з поліції…

— Знаю, Раян мені щойно дзвонив, отримав повідомлення Пат, — відповіла Робін.

«То якого хріна він не передзвонив Пат?» — негайно спала Страйкові неприємна думка.

— Він зайнятий до наступного тижня.

— Лейборн теж, — відповів Страйк. — Думаю, чи не дати їм легенького копняка, — мовляв, у нас тут знайомий журналіст рветься написати статтю про церкву та бездіяльність поліції, і я його вже ледь тримаю.

— Може, краще ні? — мовила Робін. — Хіба що геть припече?

— Ну це ж ти переймаєшся, що ми надто барложимося, — зауважив Страйк.

«І заводити стосунки з тим кінченим Мерфі тебе ніхто не змушував».

123

Протягом наступних двох тижнів уся агенція була дуже зайнята, і кожен був зосереджений майже винятково на доведенні Страйкової теорії про долю Утопленої пророчиці.

Мідж, яка радо згодилася на потенційно небезпечну місію добування матеріальних доказів із лісу на Чапмен-Фарм, повернулася з Норфолку неушкоджена і з тріумфом. Оскільки власної криміналістичної лабораторії агенція не мала, лишалося сподіватися, що знахідки вивчать у контексті поліційного розслідування, яке ще не почалося й могло не початися взагалі. Все, що Мідж винесла з лісу на Чапмен-Фарм, нині зберігалося в офісі, дбайливо загорнене у пластик.

По тижню блукань потенційно улюбленими пабами об’єкта Барклей нарешті зустрів чоловіка, з яким дуже прагнув потоваришувати Страйк, і висловив обережний оптимізм, бо об’єкт любив і випивку, й армійські анекдоти, тож після ще кількох пригощань новий друг, може, запросить його до себе в гості.

— Не поспішай, — застеріг його Страйк. — Один необережний рух, і він щось запідозрить.

Шах лишався у Бірмінґемі, де проводив, серед іншого, не вельми законні оборудки. Через це Страйк не планував ділитися його відкриттями на зустрічі зі своїми та Робін поліційними друзями, яка нарешті відбулася за два тижні потому, як їх обстріляли, у зручній підземній залі «Летючого коня». Страйк, який уже сам вважав, що занадто розкидається грошима сера Коліна, заплатив за оренду приміщення та їжу з власної кишені, вирішивши, що перспектива поласувати бургером з картоплею трохи покращить настій гостей, які жертвували своїм вільним часом.

На жаль для Страйка, на свою власну зустріч він запізнився. Того дня він з’їздив до Норфолку і назад на орендованій «Ауді А1» з коробкою-автоматом. Інтерв’ю, яке він провів, забрало більше часу, ніж планувалося, незнайомі педалі виявилися випробуванням для правої ноги, на шляху до Лондона почалися затори, і це плюс стрес від постійних перевірок, чи немає за ним хвоста, наклало на його обличчя відбиток незадоволення, який довелося переліпити в усмішку, коли він спустився до підвальної зали й побачив Еріка Вордла, Джорджа Лейборна, Ванессу Еквенсі, Раяна Мерфі, Робін, Вілла, Флору та Ільзу.

— Вибачте, — буркнув Страйк і виплеснув трохи пива зі своєї пінти, коли незграбно приземлявся на вільне місце за столом. — Це був довгий день.

— Я тобі замовила поїсти, — сказала Робін, і Страйк відзначив роздратування на обличчі Мерфі, коли той почув ці слова.

Робін почувалася незручно. Вона знала, що Вілла вмовили прийти Пат та Денніс, причому останній твердо заявив Віллові, що той сам собі влаштував проблему курки та яйця і тепер повинен, чорт забирай, виплутуватися. Приїхавши до підвалу «Летючого коня» з Флорою та Ільзою, Вілл сидів блідий та стривожений і майже не розмовляв. Водночас Робін довелося докласти максимум підбадьорливих слів та вдячності, щоб хоч трохи прояснити обличчя Флори, яка тепер сиділа і стискала пальці на колінах під столом. Робін уже помітила свіжу відзнаку від самопошкодження в неї на шиї.

На додачу до тривоги за те, як ця зустріч вплине на двох вразливих екс-вірян, Робін відчувала якісь підводні течії між Вордлом та Мерфі, який ще до появи Страйка почав поводитися владно та різко.

По кількох хвилинах незграбної світської балачки Страйк представив причину зустрічі. Поліціянти мовчки слухали, а він виклав основні звинувачення проти церкви, але жодним словом не згадав Утоплену пророчицю. Коли Страйк сказав, що Флора та Вілл готові свідчити про те, що бачили, коли були членами церкви, Робін помітила, як кісточки на схованих під столом руках Флори побіліли.

Поліціянти не встигли поставити жодних питань, бо принесли їжу, та щойно офіціантка пішла, офіцери заговорили. Як і очікував Страйк, вони виходили з позиції якщо не скептичної, то обережної.

Він чекав стриманої реакції на закиди щодо торгівлі дітьми, адже ні Вілл, ні Флора не бували в бірмінґемському центрі, де, вочевидь, був осередок цієї діяльності. Ніхто не наважився висловлювати сумніви щодо гучної заяви від Флори, яка говорила тремким голосом й дивилася у стільницю, але Робін розсердилася, коли сумнів на обличчі Джорджа Лейборна розвіявся не раніше, ніж вона теж підтвердила все сказане про «кімнати усамітнення», пославшись на власний досвід. Вона просто і прямо розповіла про те, як сама ледь відкараскалася від Тайо, і як бачила, що з «кімнати усамітнення» виходила неповнолітня дівчина в компанії Джайлза Гармона. Лейборн про романіста ніколи не чув, а от Вордл та Еквенсі перезирнулися та дістали записники.

Щодо заяви про неналежне поховання церквою людей, чию смерть не реєстрували, то Робін боялася, що і його відкинуть за браком доказів, але несподівано втрутився Вілл.

— Там справді проводять незаконні поховання, — сказав він, перебивши Лейборна, який напосівся на знічену Флору, вимагаючи подробиць. — Я сам це бачив. Буквально перед тим, як я пішов, вони поховали хлопчика, який народився з… власне, я не знаю, що з ним було не так. До нього не пускали лікарів, крім Джова.

— Невже це Джейкоб? — підняла очі на Вілла Робін.

— Так. Він помер за кілька годин після твоєї втечі. Його закопали на дальній стороні поля біля дуба, — відповів Вілл, який раніше не згадував про це. — Я це бачив на власні очі.

Робін так вразила ця новина, що вона спромоглася тільки на «ох».

— І, — провадив Вілл, — нам довелося… я мусив допомагати викопувати Кевіна. Його спершу поховали на полі, а тоді перепоховали на городі, щоб покарати Луїзу, його… його маму.

— Що? — спитала Ванссса Еквенсі, занісши ручку над блокнотом.

— Вона намагалася… вона посадила над ним квіти на полі, — відповів Вілл, почервонівши. — Її побачили і доповіли Мадзу. І та сказала, що як вона хоче саджати рослини на перебіжчику, то нехай. Тож тіло викопали, перенесли на город і змусили Луїзу висадити над ним моркву.

Нажахану тишу, яка запала після цих слів, порушило дзижчання Страйкового мобільного. Він глянув на отримане повідомлення, а тоді звів очі на Вілла.

— Ми знайшли Лін. Її перевезли до Бірмінґема.

Вілл здавався шокованим.

— Їй дозволили збирати пожертви?

— Ні, — відповів Страйк. — Вона на території церкви, допомагає дбати про немовлят.

Він відповів на повідомлення Шаха, давши подальші настанови, а тоді підняв очі на поліціянтів.

— Слухайте, ми ж не дурні. Ми розуміємо, що ви не можете розпочати чи навіть пообіцяти почати таке масштабне розслідування от просто сьогодні. Але ось двоє людей, готових дати свідчення про широку кримінальну діяльність, і я певен, що їх буде ще більше, якщо ви зможете проникнути в церковні центри і почнете ставити питання. Робін також готова свідчити у суді про все, що бачила. На того, хто повалить УГЦ, чекатиме гучна слава, — додав Страйк, — і я вже маю журналіста, який зі штанів пнеться, так хоче писати викривальну статтю.

— Це що, погроза? — спитав Мерфі.

— Ні, — відповіла Робін, випереджаючи Страйка, — це факт. Якщо ми не зможемо ініціювати поліційне розслідування без залучення преси, ми підключимо цього журналіста і таким чином простимулюємо процес. Якби ти там побував і бачив те, що бачила я, ти б зрозумів, яке значення має кожен день, протягом якого УГЦ дозволяють це робити.

Страйк вдоволено зауважив, що на це Мерфі нічого не заперечив.

О десятій годині всі почали потискати руки і розходитися. Ванесса Еквенсі та Ерік Вордл, які робили найбільше нотаток, кожен окремо пообіцяли Страйку та Робін якомога швидше з ними зв’язатися.

Страйк відвернувся, коли Мерфі цілував Робін на прощання й обіцяв зайти завтра, бо за годину вона приймала стеження за Гемпстедом у Мідж. Утім, йому було дуже приємно бачити, який Мерфі не радий лишати свою дівчину в товаристві її партнера.

— Що ж, — сказала Робін, сідаючи, — мабуть, усе пройшло так добре, як тільки можна було сподіватися.

— Так, непогано, — погодився Страйк.

— Що там у Норфолку?

— Наслухався різного, — відповів Страйк. — І перелякалися вони добряче. А що Айзек Міллз?

— Мовчить. Можливо, він і не захоче зі мною бачитися.

— Не поспішай опускати руки. В буцегарні сидіти нудно.

— Як гадаєш, тобі доведеться повертатися до Рейні? — спитала Робін, коли офіціантка прийшла забрати порожні пінти, і обоє детективів підвелися.

— Можливо, — відповів Страйк, — але не думаю, що він заговорить без крайньої потреби.

Вони разом піднялися сходами й вийшли на Оксфорд-стріт, де Страйк дістав вейп і нарешті наповнив легені довгоочікуваним нікотином.

— Я запаркувалася вище по вулиці. Проводжати не треба, — сказала Робін, правильно вгадавши наступні слова Страйка, — бо навколо ще повно людей, і по дорозі сюди за мною точно не було хвоста. Я весь час перевіряла.

— Що тут скажеш, — відказав Страйк. — Тоді до завтра.

Робін пішла собі, а в Страйка знову задзижчав мобільний, і цього разу повідомлення прислав Барклей.

Ще не запросив

Страйк відповів двома словами.

Старайся далі

124

Другий тиждень вересня не приніс ні прогресу по справі УГЦ, ні новин щодо того, чи не доведе обвинувачення Робін з боку церкви в знущанні над дитиною до арешту, тож вона відчувала регулярні уколи жаху на думці про це. З плюсів було те, що і Вілла, і Флору запросили дати формальні свідчення поліції, а ще — і значно раніше, ніж вона розраховувала — Робін отримала повідомлення, що її занесено до списку відвідувачів Айзека Міллза у в’язниці.

— Мабуть, твоя правда: за ґратами нудно, — сказала Робін Страйкові, подзвонивши йому з-під офісу Гемпстеда, щоб повідомити добру новину.

— Цікаво б дізнатися, чи він здогадується, до чого це, — відповів Страйк, який саме пішки вертався з Чайнатауна.

— Сьогодні хтось стежить за офісом?

— Ні, — відповів Страйк, — але я щойно прогулявся до храму на Руперт-Корт за твоєю подругою. Купував рідину для вейпа і побачив її через дорогу. Бекку.

— Невже вийшла з банкою для пожертв? — спитала Робін. — Я думала, вона для цього надто важлива персона.

— Ні, без банки. Просто йшла й дивилася собі під ноги. Відімкнула двері храму, зайшла, і так і не вийшла, а я почекав із пів години. Довелося піти, бо за двадцять хвилин приїде Колін Еденсор, хоче почути новини про Вілла. Щодо Міллза — чудова звістка. Кажеш, у цю суботу?

— Так. Я ще ніколи не була у в’язниці.

— Нема чого хвилюватися. Дрескод не дуже строгий, — відловів Страйк, і Робін засміялася.

Робін бачила поліційне фото Айзека Міллза від 1999 року і не думала, що за сімнадцять років він став привабливіший чи здоровіший, але не чекала побачити і того, хто за кілька днів причовгав їй назустріч у центрі відвідувань при Вандсвортській в’язниці.

Це, понад сумнів, був найжалюгідніший представник людських істот, які лиш колись траплялися Робін на очі. Вона знала, що Міллзу сорок три роки, але на вигляд — усі сімдесят. Рештки волосся були тьмяні та сиві, а обличчя хоч і засмагле, та ніби провалене всередину голови. Він втратив більшу частину зубів, а ті, що лишилися, перетворилися на почорнілі пеньки. Безколірні нігті дивно вигиналися, ніби лущилися з пальців. У Робін майнула макабрична думка, ніби перед нею насельник труни, а гниле дихання, що торкнулося її обличчя, коли Міллз сів навпроти, це враження докінчило.

За перші дві хвилини зустрічі Робін дізналася від Міллза, що відвідувачі до нього не ходять і що він чекає на трансплантацію печінки. На цьому розмова заглухла. Коли Робін згадала Керрі — яку Міллз знав як Черрі — той сказав, що вона була «хвойда тупа», а тоді склав руки на грудях і вишкірився до неї, усім виглядом ставлячи мовчазне питання: «І що мені до того?»

Заклики до його сумління («Дайю зникла, коли їй було всього сім років. У вас же є діти?») та почуття справедливості («Убивця Кевіна досі на волі, а ви б допомогли його спіймати») не справили на в’язня жодного ефекту, хоч його запалі очі з жовтуватими білками й зіницями-мачинками не сходили зі здорової молодої жінки, яка сиділа й дихала смородом його гниття.

Із тривожним розумінням, що час збігає, Робін спробувала звернутися до своєкорисливості.

— Якщо ви допоможете нашому розслідуванню, це неодмінно візьмуть до уваги, коли ви подасте прохання про достроковий вихід.

На це Міллз відповів тільки тихим неприємним смішком. За ненавмисне вбивство йому дали двадцять років, і обоє розуміли, що до зустрічі з комісією з умовно-дострокового звільнення він навряд чи доживе.

— Також маємо зацікавленого у цій історії журналіста, — провадила Робін, через відчай вдаючись до тактики, яку Страйк використав проти поліції. —Якщо дізнаємось, що тоді сталося, це допоможе нам повалити церкву, тож…

— Секту, — несподівано сказав Айзек Міллз, обвіявши Робін новим поривом галітозного дихання. — Яка то нахрін церква.

— Згодна. Саме це журналіста і зацікавило. Черрі ж розповідала вам про УГЦ, так?

У відповідь Міллз тільки голосно шморгнув.

— Черрі взагалі колись згадувала Дайю?

Міллз глянув на великий годинник над подвійними дверями, з яких він прийшов.

Робін була змушена виснувати, що й справді отримала запрошення до Вандсвортської в’язниці з єдиною метою допомогти Міллзу згаяти зайву годину нудного і нещасливого життя. Бажання підвестися й піти він не показував, знаходячи, можливо, жалюгідне задоволення у відмові дати їй те, по що Робін прийшла.

Майже хвилину Робін мовчала і міркувала. Вона сумнівалася, що знайдеться шпиталь, який ризикне поставити Айзека Міллза в першу чергу на нову печінку, бо читачі газет, звісно, вважатимуть, що такий цінний подарунок краще пасуватиме людині без історії наркозалежності, грабунків та кількох випадків поножов-щини, один із яких мав смертельні наслідки. І зрештою вона сказала:

— Ви ж розумієте, що якщо допоможете у цьому розслідуванні, то про вас піде слава. Ви допоможете покласти кінець масштабному криміналу. Той факт, що ви хворі, також отримає розголос. Серед тих, хто потрапив у пазурі цієї секти, є люди із заможних та впливових сімей. Гляньмо правді у вічі: якщо нічого не зміниться, про нову печінку ви зможете хіба що мріяти.

Вишкір Міллза став ширшим.

— Хрін ти розвалиш цю секту, — сказав він, — хоч що я розповім.

— Помиляєтеся, — відповіла Робін. — Нехай Черрі і не втопила Дайю, це не означає, що вона не скоїла чогось майже настільки ж поганого. Без її сприяння всього цього не було б.

Ледь помітне тремтіння у кутиках Міллзових губ підказало їй, що він почав слухати уважніше.

— Ви не усвідомлюєте, — провадила Робін, змушуючи себе нахилитися до нього, хоч це й наближало її до джерела бридкого дихання Міллза, — що ця секта тримається на смерті Дайю. З неї зробили пророчицю, яка зникла в морі, а тоді знову повернулася до життя. Вони вдають, що вона матеріалізується в їхньому храмі. Якщо довести, що вона насправді не втонула, то виявиться, що їхня релігія спирається на брехню. І якщо саме ви надасте потрібний доказ, купа людей, серед яких є справжні багатії, дуже захоче, щоб ви були в доброму здоров’ї та дали свідчення. Ви станете для них останньою надією на зустріч із рідними.

Тепер Міллз слухав дуже уважно. Кілька секунд він сидів мовчки, а тоді сказав:

— Та вона цього не робила.

— Чого саме?

— Не вбивала цю Далулу, чи як її.

— То як усе було насправді? — спитала Робін, знімаючи ковпачок із ручки.

Цього разу Айзек Міллз почав розповідати.

125

За сорок хвилин Робін вийшла з Вандсвортської в’язниці у піднесеному настрої. Витягнувши з сумки телефон, вона засмутилася, побачивши, що батарея майже порожня: чи то вчора у Мерфі він не дозарядився, чи — і це, зважаючи на його вік, більше скидалося на правду — їй вже треба новий мобільний. Відійшовши достатньо далеко від членів сімей, які теж покидали будівлю, вона подзвонила Страйку.

— Ти був правий, — сказала Робін. — Керрі розповідала Міллзу практично все, особливо коли була п’яна. Він каже, що твереза вона потім все заперечувала, але в загальних рисах підтверджує все, крім того…

— Хто це спланував.

— Звідки ти знаєш?

— Бо навіть за двадцять один рік вона досі так боялася ту людину, що вкоротила собі віку.

— Але Міллз дуже чітко каже, що то була суцільна підстава. Керрі сфабрикувала утоплення, Дайю на тому пляжі ніколи не було. Розумію, що це абищо, через другі руки зі слів покійниці…

— Зайвим не буде, — сказав на це Страйк. — Він дасть свідчення?

— Так, але лише тому, що хворий на гемо-щось-там і розраховує отримати за це нову печінку.

— Що-що нову?

— Печінку, — повторила Робін, прямуючи до автобусної зупинки.

— Пошукаю в супермаркеті. Слухай, ти вже бачила…

У Робін здох мобільний.

— Чорт!

Вона помчала до зупинки. На сьому була призначена зустріч із Мерфі у барі в центрі, але тепер Робін дуже хотіла якось договорити зі Страйком, бо перед самим зникненням зв’язку голос у нього був дивно збуджений. На жаль, Робін не уявляла, де він. На бігу вона пригадувала графік: якщо він зараз в офісі чи у себе в квартирі, є шанс встигнути зустрітися з ним перед тим, як вирушати до Вест-Енду.

Годинна поїздка назад на Денмарк-стріт здавалася нескінченною. Подумки Робін тасувала різні сценарії, намагаючись знайти підходи до вбивці у світлі наданих Міллзом свідчень, які підтвердили теорію Страйка і нададуть ваги усім іншим зізнанням, які вони зможуть отримати. Однак бачила вона й підводні камені, особливо якщо загорнуті в пластик предмети в офісі не розкриють нічого корисного.

У ту безсонну ніч в офісі вони зі Страйком дійшли висновку, що крім Айзека Майлза є ще четверо людей, чиї свідчення, складені разом, допоможуть зрозуміти, що насправді сталося з Дайю, навіть якщо джерело плану все відкидатиме. Однак усі вони мали вагомі причини мовчати, а двоє, мабуть, навіть не розуміли, що знають щось важливе. Певності, що вони отримають сокиру, що зможе підрубати коріння небезпечної і звабливої релігії Джонатана Вейса, не було.

За годину з хвостиком спітніла і розхристана Робін прибігла на Денмарк-стріт, але на сходовому майданчику біля офісу в неї упало серце: двері були замкнені, світло не горіло. Тоді над головою почулися кроки.

— Що нахрін сталося?! — спитав Страйк, спускаючись сходами.

— В сенсі — що? — аж сахнулася Робін.

— Я перелякався до всирачки, — думав, тебе схопили на довбаній вулиці!

— Телефон здох! — відповіла Робін, дуже незадоволена такою зустріччю з боку партнера, до якого щойно бігла. — Плюс я була у Вандсворті серед білого дня… і не починай мені розводитися про пістолет! — додала вона, правильно вгадавши наступні слова Страйка. — Ти б почув постріл!

Оскільки саме про це Страйк нагадував собі останні шістдесят хвилин, йому довелося проковтнути дорікання. Однак, нездатний одразу перемкнутися з гострої тривоги на нормальний розмовний тон, він огризнувся:

— Купи, бляха, новий телефон.

— Красно дякую, — відказала вже майже така сама сердита Робін. — Самій на думку не спало.

Невдоволену гримасу Страйка змінила неохоча усмішка, але Робін не поспішала миритися.

— Ти питав, чи я щось бачила, перед тим, як зник зв’язок, — холодно сказала вона. — Я не маю зайвого часу, — йду на зустріч із Раяном.

Страйк вирішив, що заслужив на це.

— Ходімо, — сказав він, показуючи в бік своєї квартири. — Сьогодні о шостій поліція влаштувала рейд на Чапмен-Фарм.

— Що-о? — перепитала Робін, піднімаючись за ним по сходах на горище.

— З десяток копів — і Лондон, і місцеві. Вордл теж там був. Подзвонив мені о другій, довго говорити не міг, бо вони досі проводять допити. Вже дістали з ящика у підвалі садиби травмовану Емілі Пірбрайт із сильним зневодненням.

— О ні.

— Вона одужає. Відвезли до лікарні. Далі ще краще, — провадив Страйк, коли вони зайшли до квартири. — Шах бачив, як десь стільки ж само копів заходило до бірмінґемського центру. Про Ґлазґо ще нічого не чути, але я гадаю, що там відбувається те саме.

Він провів Робін до своєї спальні, де обстава була така сама спартанська, як і в решті квартири. Телевізор в узніжжі ліжка стояв на паузі. Репортерка каналу «Sky News» застигла з розкритим ротом на тлі місцевості, у якій Робін впізнала Лайонс-Маут. За нею виднілися ворота Чапмен-Фарм, під якими тепер чергували двоє поліціянтів у формі.

— Хтось із лондонців прохопився, — сказав Страйк, беручи пульт. — Я ж казав, що це принесе славу, га?

Він натиснув відтворення.

— …вже бачили, як із ферми виїхала швидка, — заговорила репортерка, показуючи на дорогу. — Поліція наразі не каже, що спричинило початок розслідування, але нам відомо, що на місці багато правоохоронців, а понад годину тому прибула команда криміналістів.

— Дженні, але ж точилися розмови про контраверсійність діяльності УГЦ? — спитав чоловічий голос.

— Перестраховуються, — криво посміхнувся Страйк, а репортерка кивнула, притримуючи пальцем навушник.

— Так, Джастіне, йшлося головним чином про фінансову сторону питання, але досі церкву не ловили на жодних порушеннях закону.

— Скоро все буде! — в унісон пообіцяли Страйк та Робін.

— І, звісно, серед вірян є справжні зірки, — провадив невидимий Джастін. — Романіст Джайлз Гармон, акторка Нолі Сеймур… ти не знаєш, хтось із них зараз присутній на території?

— Ні, Джастіне, нам невідомо, хто саме наразі перебуває на фермі, однак місцеві жителі вважають, що тут мешкає принаймні сотня людей.

— Чи вже були якісь офіційні заяви?

— Наразі ні…

Страйк знову зупинив програму.

— Просто подумав, що тобі це сподобається, — сказав він.

— Правильно подумав, — радісно всміхнулася Робін.

— Так і в Бога повірити можна, правда? Щойно мені подзвонив Вордл, я поніс благу звістку Ферґюсу Робертсону. Підказав йому, де шукати найсоковитіший матеріал для сенсації. Вважаю, час добряче припекти дупу Джонатану Вейсу. Маєш час на каву?

— Якщо швиденько, — відповіла Робін. — Можна позичити зарядку?

Зарядку було видано, каву приготовано, і вони вмостилися за маленьким кухонним столом.

— Бекка досі у храмі на Руперт-Корт, — повідомив Страйк.

— Звідки знаєш?

— Вона сьогодні проводила службу, на яку я відправив Мідж у перуці.

— Мідж хіба не мала стежити за Гемпстедом?

— А, я забув сказати… вона вчора ввечері зробила фотографії, де він з іншим хлопом, власне, на пустищі Гемпстед-Гіт.

— Коли ти кажеш «фотографії»…

— То маю на увазі такі, що сім’ї на Різдво не покажеш, — відповів Страйк. — Я напишу клієнтці в понеділок, бо зараз він удома з нею та дітьми.

— То що там Бекка?

— Коли служба закінчилася, вона не пішла. Мідж досі стежить за Руперт-Корт, — тепер, звісно, без перуки. Вона переконана, що Бекка досі всередині. Двері зачинені.

— А туди поліція не…

— Вочевидь, їх наразі більше цікавлять інші місця.

— Бекка там сама?

— Гадки не маю. Може, планує втечу… звісно, якщо не вирішила піти шляхом Украденого пророка.

— Не жартуй так, — відповіла Робін, подумавши про Керрі Кертіс Вудз, повішену в сімейному гаражі. — Якщо нам відомо, де вона…

— Ми не робимо нічого — абсолютно нічого! — твердо нагадав Страйк, — поки не буде новин від Барклея.

— Але…

— Ти мене чула?

— На Бога, Страйку, я тобі не бісова школярка!

— Вибач, — відповів Страйк. Осад від тривожної години ще не розчинився. — Слухай, я знаю, що вже задовбав тим пістолетом, але ми досі не знаємо, де він… і це довбана проблема, — додав він, глянувши на годинник, — бо якщо до справи взялася поліція, наш час збігає. Люди почнуть прикривати собі дупи і ховатися від інтерв’ю. Плюс тепер вони матимуть привід спілкуватися тільки через адвокатів.

— Як гадаєш, вони взяли Вейсів? — спитала Робін, чиї думки непереборно линули до Чапмен-Фарм. — Як мінімум Мадзу повинні були. Вона весь час там. Боже, от би хоч краєчком вуха підслухати її допит…

У голові, ніби в зоотропі, оберталися спогади про людей, з якими вона познайомилася за ті чотири місяці на фермі: про Емілі, Шону, Амандіпа, Кайла, Волтера, Вів’єн, Луїзу, Маріон, Тайо, Дзяна… хто заговорить? Хто збреше?

— В обід мені дзвонила чортова Розі Фернсбі, — сказав Страйк.

— І що хотіла?

— Просилася на заняття з йоги ввечері. Набридло бути жінкою, на яку полюють.

— Що ти сказав?

— Щоб сиділа де сидить і чистила свої довбані чакри сама. Вона вирішила, що я жартую.

— Та нехай. Нам потрібно, щоб вона дала свідчення.

— Там свідчень на три хвилини, якщо це взагалі дійде до суду, — відповів Страйк. — Я ж намагаюся зробити так, що її не пристрелили.

Робін глянула на годинник.

— Мені час.

Вона підвелася, і тут Страйків мобільний задзижчав.

— Срака-мотика.

— Що?

— Барклей туди потрапив.

Тепер і Страйк підвівся.

— Я поїхав говорити про Бірмінґем з Абіґейл Ґловер.

— Тоді, — мовила Робін, відчуваючи, як нутро ніби омиває полум’я, — я пішла говорити з Беккою.

— Дідька лисого, — заперечив Страйк, завмерши. — Мідж не знає, хто ще може зараз бути в храмі.

— Байдуже, — відповіла Робін, прямуючи до свого телефона. — Ти ж розумієш, що вона може планувати втечу до Сан-Франциско чи Мюнхена? Раяне, привіт… ні, послухай, тут дещо сталося… так, знаю, бачила новини… я не прийду на вечерю. Вибач… ні, просто є свідок, що може здиміти, якщо я не поговорю з ним негайно, — відповіла Робін, зустрівши невдоволену гримасу Страйка крижаним поглядом. — Так… добре. Я передзвоню.

Робін поклала слухавку.

— Я зроблю це, — заявила вона, не даючи Страйку розтулити рота. — Вона з цього не виборсається. Кляту Бекку я не відпущу.

— Добре, — відповів Страйк, — але візьми з собою Мідж, добре? Не ходи сама.

— Домовились, — кивнула Робін. — Позич мені відмички на випадок, якщо вона мені не відчинить. Гадаю, це буде те, що називають закриттям гештальту.

126

Робін розійшлася зі Страйком на Тоттенгем-Корт-Роуд і за десять хвилин дісталася Вардор-стріт. В суботній вечір там кишіло охочими потрапити до Чайнатауна, але Мідж видно не було. На телефоні мало вистачити заряду принаймні на один дзвінок, тож Робін набрала підрядницю.

— Ти де? Страйк сказав, що ти стежиш за храмом.

— Стежила, — відповіла Мідж, — але Бекка пішла. Я слідом за нею.

— Чорт, — вдруге за пару годин сказала Робін. — Ні, добре, що ти в неї на хвості, але… вона сама? Має сумку чи щось подібне? Схоже, що запланувала подорож?

— Вона сама, сумки не має, — відповіла Мідж. — Схоже, що просто вийшла купити продукти. Часто заглядає в телефон.

— Я б на її місці теж заглядала, — сказала Робін. — Будеш тримати мене в курсі своїх переміщень? Я біля храму. Попередь, якщо вона вертатиметься.

— Зроблю, — відповіла Мідж і поклала слухавку.

Так і не допавшись до своєї здобичі, розчарована й напружена Робін відступила, пропускаючи п’яну компанію. Брязкаючи відмичками у кишені, вона споглядала червоно-золотих тварин на дверях храму: дракона, фазана, вівцю, коня, корову, собаку, півня і, звісно, свиню.

127

До пожежної станції, де Абіґейл сьогодні була на зміні, Страйк доїхав за сорок п’ять хвилин. Це виявилася велика сірокам’яна будівля в стилі ар-деко зі звичними великими квадратними виїздами для пожежних машин на першому поверсі. Зайшовши всередину, Страйк побачив у порожньому приміщенні єдиного чоловіка років сорока, який щось писав на столі рецепції. Коли Страйк спитав, чи Абіґейл Ґловер тут, чоловік відповів, що так, нагорі. Коли Страйк пояснив, що справа термінова, чоловік узяв слухавку те-лефона на стіні і подзвонив нагору. Обличчя в нього було веселе. Страйк подумав, що його знову прийняли за одного з бойфрендів Абіґейл.

За кілька хвилин вона спустилася, невдоволена і роздратована. Страйк чудово її розумів: сам волів, щоб його не смикали на роботі. На ній був стандартний пожежний комбінезон, але без куртки. Під ним — тісна чорна футболка, з чого Страйк виснував, що заскочив її за перевдяганням.

— А тобі шо треба?

— Твоя допомога, — відповів Страйк.

— То треба дзвонити 999, — відказала Абіґейл, на що її колега заіржав.

— Питання щодо Бірмінґема, — пояснив Страйк.

— Бірмінґема? — перепитала Абіґейл, насупившись.

— Так. Це недовго, але, судячи з усього, тільки ти зможеш прояснити пару моментів.

Абіґейл озирнулася.

— А ти вуха грієш, Річарде?

— Ні, — відказав чоловік і збіг сходами, можливо, трохи швидше, ніж видавалося нормальним.

— Добре, — сказала Абіґейл, знову повертаючись до Страйка, — але давай швидко, бо зміна скінчилася, мені на побачення треба.

— Без питань, — відповів Страйк.

Вона провела його у двері праворуч, за якими, вочевидь, проводили зібрання, бо по кутках стояли пластикові стільці з металевими ніжками. Абіґейл рушила до маленького стола під білою дошкою в кінці приміщення, по дорозі прихопивши собі стільця.

— Це ти, га? — кинула вона Страйкові через плече. — Тарарам на Чапмен-Фарм організував?

— А, ти вже бачила, — кивнув Страйк.

— По всіх новинах крутять, — ясно, шо бачила.

— Я б радий урвати трохи слави, — відповів Страйк, теж беручи стілець і сідаючи до столу, — але головним чином це моя партнерка.

— І шо, витягла того родича вашого клієнта, перш ніж там все підпалити?

— Витягла, — відповів Страйк.

— Ти ба. Тримай, шоб не втекла на тепліше місце.

— Триматиму, — запевнив Страйк.

— Я так розумію, на мене тепер накинуться журналюги, га? — спитала Абіґейл і з напруженим виглядом витягнула з кишені пачку нікотинової жуйки, закинувши пластинку до рота.

— Можливо, — відповів Страйк. — Вибачай.

— Коли Дік мені оце зараз подзвонив, так і подумала: «О, вже налетіли»… ну то кажи. Шо там із Бірмінґемом?

— Ми дізналися, що того ранку, коли зникла Дайю, твій батько мав відвезти до Бірмінґема Розі Фернсбі, але передумав.

— Шо за Розі?

— Вона недовго жила на фермі, — відповів Страйк. — Гарненька дівчина. Чорнява, фігуриста… приїхала з батьком і братом-близнюком.

— А… двійнята. Так, пам’ятаю їх, — відповіла Абіґейл. — Я такого раніше не бачила. Навіть не уявляла, шо можна народити хлопчика і дівчинку разом… освіти хрін собачий, — гірко додала вона. — Я вже казала.

— Коли ми розпитували Шері Ґіттінз, вона як могла вибріхувалася на питання про місце перебування твого батька.

— Шо, найшли Шері? Ніхріна собі.

— Так, вона вийшла заміж і замешкала у Вест-Кантрі. Власне, вона чомусь вважала дуже важливим питання про те, був твій батько на фермі чи не був, коли зникла Дайю.

— Ну, я в душі не гребу, чого вона там плуталася. Він точно був на місці, коли приїхала поліція і сказала, шо Дайю втопилася. Пам’ятаю, як Мадзу закричала і упала, а я її ловила.

— Коли конкретно тебе відправили до Бірмінґема? — спитав Страйк.

— Коли конкретно? А я знаю? Після дізнання по справі Дайю.

— А до її зникнення йшлося про те, що ти поїдеш до Бірмінґема?

— Мабуть, ішлося, але без мене, — повела плечем Абіґейл. — Мадзу спала й бачила, шоб мене здихатися, а тут такий привід. Але мені особисто було по барабану. Подумала, шо звідти звалити буде простіше, ніж із Чапмен-Фарм, шо там входи-виходи не такі закриті, і правильно думала.

— Так, мій працівник і справді легко проникнув до бірмінґемського центру, показавши прострочене поліційне посвідчення.

— Бачив шось цікаве?

— Купу немовлят.

— А чого б ні, — мовила Абіґейл. — Контрацепції ж нема.

— Ти довго пробула на фермі між зникненням Дайю і відправленням до Бірмінґема?

— Не знаю. Тиждень, два… Десь так.

— А коли тебе перевели до Бірмінґема, когось із ферми переводили разом із тобою?

— Так, такого собі Джо. Старший за мене був, улюбленець батька і Мадзу. Але його не карали, він мав стати правою рукою по Бірмінґему.

— І того дня перевели тільки тебе і Джо, правильно?

— Та наче так, наскільки пам’ятаю.

Страйк перегорнув сторінку записника.

— Ти пам’ятаєш рідних Алекса Ґрейвза? Батька, матір і сестру?

— Так, я ж тобі вже казала, шо пам’ятаю, — насупилася Абіґейл.

— Власне, батько Ґрейвза вважає, що твій батько наказав Шері Ґіттінз убити Дайю.

Кілька секунд Абіґейл мовчки жувала гумку, а тоді сказала:

— Нє, ну люди таке верзуть, га? Коли зляться. Нахріна моєму батьку її вбивати?

— Щоб накласти руку на чверть мільйона фунтів, яку Ґрейвз лишив Дайю за заповітом.

— Та ти мене розводиш. За нею була чверть мільйона?!

— Якби вона вижила, то ще б успадкувала родовий будинок Ґрейвзів, який коштує разів у десять більше.

— Господи Ісусе!

— Ти не знала, що за нею стільки грошей?

— Та ні! Ґрейвз був чисто бомж, я гадки не мала, шо в нього є гроші!

— Як гадаєш, чверть мільйона змотивувала б твого батька бажати Дайю смерті?

Абіґейл енергійно пожувала гумку, а тоді відповіла:

— Ну… від бабосів він би не відмовився. Хто б відмовився? Але він точно не наказував нічого такого тій довбаній Шері. Він би не став засмучувати Мадзу.

— Коли я бачився з твоїм батьком, він тобі дещо передав.

— Ти бачився з моїм батьком?

— Так. Після зібрання в «Олімпії» він запросив мене за лаштунки.

— І шось мені передав? — недовірливо спитала Абіґейл.

— Так. Що татусюсь скучає за тобою.

Абіґейл скривила губи.

— Мудило.

— Він чи я?

— Та він, а хто. Досі намагається…

— Що намагається?

— Зачепити мене за живе. Двадцять довбаних років жодного довбаного слова, а тепер я маю розтанути, бо, бачте, «татусюсь» про мене згадав.

Але Страйк бачив, що думка про повідомлення під батька схвилювала її, хоч важко було сказати, біль переважав чи гнів.

— Я розумію, чому тобі неприємна думка, що твій батько топить людей, — сказав Страйк. — Навіть якщо це Дайю.

— В сенсі «навіть якшо це Дайю»? Ну, вона була балувана, так, але ж це, бляха, дитина! Га? І шо значить «людей»? Мамку мою він не топив, я тобі казала вже!

— Ти не перша людина, якій важко повірити, що її рідна кров здатна на жахливі вчинки.

— Та ніхріна мені не важко повірити, шо мій татко здатен на жахливі, бляха, вчинки, шо ти мене морочиш! — розсердилася Абіґейл. — Я там була, бачила всю ту стрьомну чухню на власні очі, я знаю, шо в тій довбаній церкві роблять людям! Вони і мені заподіяли таке, — додала вона, стукаючи себе кулаком у груди. — Тож не розказуй тут мені, шо я не знаю свого татка, бо я його, бляха, так знаю! Але вбивати своїх рідних навіть він…

— Ти теж його рідна донька, але він вчинив із тобою жахливо.

— Та не вчинив… тобто ні, він дозволив, шоб мені оте зробили, але то все Мадзу, і воно відбувалося, коли його не було. Якшо на цьому питання Бірмінґема закрито…

Вона почала підводитися.

— Ще буквально пара моментів, якщо твоя ласка, — мовив Страйк, — і перший із них важливий. Я хочу спитати тебе про Бекку Пірбрайт.

128

Робін стояла і чекала на Вардор-стріт майже годину. Десять хвилин тому Мідж написала, що чекає, коли Бекка вийде з аптеки. На Вардор-стріт досі було повно людей, які заходили в китайські ресторани та супермаркети чи виходили з них. Над головою червоно-золоті ліхтарі м’яко хиталися під вітерцем, сонце повільно заходило за будинки.

Робін розраховувала, що Мідж вчасно попередить її про повернення Бекки, і вона десь сховається, але що довше вона чекала, то менше заряду лишалося у батареї телефона.

Вона боялася, що Бекка, помітивши її, накиває п’ятами. Можливо, вирішила вона, краще дочекатися повернення Бекки у храмі. Це, зрештою, місце, де вона почувається в безпеці, і фінальна точка її маршруту. Тут її буде важче відмовитися від розмови, ніж на вулиці. Повагавшись кілька секунд, Робін написала Мідж про свій намір, а тоді завернула на Руперт-Корт.

Ніхто з перехожих у вузькому провулку не звернув на неї жодної уваги, коли вона дістала з кишені відмички. Зрештою, це був Лондон: ніхто не ліз у чужі справи, якщо ті не створювали гамору, насильства чи інших незручностей для людей навколо, які вже вимагали втручання. З п’ятого разу Робін нарешті підібрала ключ до дверей храму. Прослизнувши всередину, вона тихо причинила їх по собі й знову замкнула.

Бекка лишила у храмі притлумлене світло, — мабуть, щоб бачити, куди йде, коли повернеться. У залі було порожньо. Гігантський екран навпроти Робін був чорний і через це здавався якимсь ворожим. Лялькові постаті, що трималися за руки на стінах, розчинилися в тінях, а от фігури на стінах ледь-ледь визирали з темряви: Поранений пророк у помаранчевих шатах із раною чолі, Цілющий пророк у синьому з бородою й оповитим змієм посохом, Золота пророчиця у жовтому, що розсипає самоцвіти, Украдений пророк в червоному з петлею на шиї та нарешті Утоплена пророчиця у білій сукні нареченої в оточенні стилізованих хвиль.

Робін пройшла шарлатовим килимом між рядами сидінь і спинилася під образом Дайю з її зловісними чорними очима. Вона задивилася на фігуру на стелі, аж тут почула дещо неочікуване, від чого в неї стало дибки волосся на потилиці: звідкілясь із глибин храму кричало немовля.

Вона швидко розвернулася, шукаючи джерело звуку, і тоді рушила до сцени. Праворуч від неї були двері, які так добре зливалися із золотою стіною храму, що Робін не помітила їх під час служб, на які ходила, бо вся її увага була віддана образам богів та благочинній діяльності церкви, яку крутили на екрані. Робін намацала клямку-важіль і потягнула на себе.

Двері прочинилися. За ними були сходи, які вели нагору — до, як було відомо Робін, спалень. Крик немовляти став гучнішим. Робін почала підніматися.

129

— Отже, — сказав Страйк, зробивши паузу в занотовуванні та перечитавши те, що йому щойно розповіла Абіґейл, — за ті два-три тижні, які ти пробула в Бірмінґемському центрі, ти не бачила одинадцятилітніх дівчат, переведених туди з Чапмен-Фарм?

— Ні, — відповіла Абіґейл.

— Це збігається з моєю інформацією, — кивнув Страйк, — бо мій працівник у Бірмінґемі зібрав відомості щодо Бекки Пірбрайт. Там її знають, бо нині вона велике цабе у церкві, але кажуть, що в дитинстві вона там не жила.

— А чому так важливо, чи жила вона колись у Бірмінґемі? — з подивом спитала Абіґейл.

— Бо її брат та сестра вважали, що після зникнення Дайю Бекку відвезли саме туди. За три роки Бекка повернулася на ферму, але помітно змінилася.

— Ну так три роки минуло, — відказала Абіґейл, яка досі здавалася заінтригованою.

— Але ти дітей Пірбрайтів не пам’ятаєш?

— Нє, вони, мабуть, були сильно менші за мене.

— Бекка була молодша на п’ять років.

— Ну тоді ми і в гуртожитках розминулися.

— Чорнява, — спробував підказати Страйк. — Доволі симпатична. Лискуче волосся.

Абіґейл знизала плечима і похитала головою.

— Їхню маму звали Луїза.

— А-а… — повагом відповіла Абіґейл. — Та-ак… Луїзу пам’ятаю. Дуже гарна жінка. Як приїхала на ферму, так Мадзу її одразу зненавиділа.

— Он як?

— Ой, так. Братерська любов, ніякого власництва, всі діла, але Мадзу просто не терпіла жінок, яких трахав мій татко.

— Він тоді вже називав їх духовними дружинами?

— Я такого не чула, — відмахнулася Абіґейл. — Слухай, можна вже до суті? Бо я з Деррилом домовилася, а він і так біситься, шо я йому мало уваги приділяю.

— Ти не схожа на людину, яку чіпляють подібні докори.

— Ти б тільки бачив його яйця, — відказала Абіґейл прохолодним тоном. — Все спитав про Бекку та Бірмінґем чи ше ні?

— Ще не зовсім. Я б звернувся до Шері по прояснення певних моментів, але, на жаль, не можу, бо після першого інтерв’ю вона повісилася.

— Пові… шо?!

Абіґейл перестала жувати.

— Повісилася, — повторив Страйк. — Правду кажучи, це якийсь лейтмотив цього розслідування. Коли я з’їздив до Джордана Рейні, він теж намагався вкоротити собі віку. Обом я показав…

Він дістав із кишені мобільний і відкрив на ньому фотографії тих полароїдів.

— …оце. Погортай, їх там шість.

Абіґейл взяла телефон і переглянула фото з байдужим обличчям.

— Це ті маски, які Мадзу змушувала надягати в якості покарання? — спитав Страйк.

— Так, — тихо відповіла Абіґейл. — Вони.

— Тебе колись примушували робити щось подібне?

— Господи! Ні.

Вона відсунула телефон, але Страйк спитав:

— Ти б змогла впізнати людей на цих фотографіях?

Абіґейл знову підтягнула телефон до себе і ще раз придивилася до фото, але відверто неохоче.

— Високий наче схожий на Джо, — сказала вона, роздивившись фотографію, де содомізували Пола Дрейпера.

— А в нього було татуювання?

— А я знаю? Я з ним до «кімнат усамітнення» не ходила. — Вона підняла очі на Страйка. — Твоя партнерка ж дізналася, шо то таке, так?

— Так, — кивнув Страйк. — Як гадаєш, це відбувається в одній із них?

— Нє, — відповіла Абіґейл, знову опустивши погляд на фотографії. — Місця шось багато. Якийсь сарай. В «кімнатах усамітнення» ніколи не робили фотографій, нічого такого, ніякої груповухи. Там злягалися «духовно», — додала вона, скрививши губи. — Один чоловік, одна жінка. Отакого, — вона показала на фото, де содомізували меншого чоловіка, — не можна було. Мій татко й Мадзу гомосексуалів не терпіли. Обоє.

— Ти впізнаєш решту? Цього дрібнішого чоловіка?

— На сердегу Дурника Дрейпера схожий, — тихо відповіла Абіґейл. — Дівчата… ну не знаю. Оце, можливо, Шері. Вона була білява. А чорнява — ну, може, й та Розі, забула прізвище. На Чапмен-Фарм товстеньких не сильно багато.

— Ти не пригадуєш, у кого на Чапмен-Фарм був фотоапарат? — спитав Страйк, коли Абіґейл відсунула телефон до нього.

— Ні в кого. Телефони, камери — то все було заборонено.

— Оригінали знімків лежали в старій бляшанці від печива. Я розумію, що це вже зовсім широка тема, але ти не пригадуєш, хто на фермі їв шоколадне печиво?

— Ти думаєш, я тобі згадаю за шоколадне печиво? Стільки років минуло.

— Але ж печиво на фермі мало бути незвичайною річчю? Адже цукор заборонений?

— Так, але… ну, мабуть, хтось його міг там їсти, потай…

— Повертаючись до місця перебування твого батька, коли зникла Дайю: скоро після того, як Шері вийшла з води, свідки бачили на пляжі чоловіка, який бігав. Коли про утоплення написали газети, він не відгукнувся і не зробив жодних заяв. Було темно, тож я дізнався тільки, що це був високий міцний чоловік. Твій батько любив бігати?

— Шо? — знову насупилася Абіґейл. — Ти думаєш, він прикинувся, шо їде до Бірмінґема, а сам наказав Шері втопити Дайю і побіг на пляж перевіряти, чи втопила?

— Hi, — усміхнувся Страйк, — просто цікаво, чи Шері або ще хтось на фермі згадували про людину, яка бігла пляжем, коли зникла Дайю.

Абіґейл нахмурила брови, споглядаючи його, а тоді спитала:

— Чого ти це постійно робиш?

— Що саме?

— Кажеш, шо Дайю «зникла», а не шо вона втопилася.

— Але ж її тіло так і не знайшли? — нагадав Страйк.

Абіґейл дивилася на нього, рухаючи щелепами, які досі жували гумку. А тоді раптом опустила руку в кишеню робочих штанів і видобула мобільний.

— Ти ж не замовляєш таксі? — спитав Страйк, дивлячись, як вона щось набирає.

— Нє, — відповіла Абіґейл. — Пишу Деррилу, шо трохи затримаюся.

130

Робін стояла на зануреному в сутінь верхньому поверсі храму дуже тихо. Вона пробула тут уже майже п’ять хвилин. Наскільки вона почула, дитина, яка тепер замовкла, плакала у кімнаті в самому кінці коридору, вікна якої мали виходити на Руперт-Корт. Скоро потому, як дитина перестала кричати, стало чути, що ввімкнувся телевізор. Хтось слухав репортаж про події на Чапмен-Фарм.

— …як видно на зйомці згори, Джоне, криміналісти працюють у шатрі на полі за храмом та іншими спорудами. Як ми вже повідомляли…

— Вибач, що перебиваю, Анджело, але є новина: зроблено заяву для преси від імені очільника УГЦ Джонатана Вейса, який наразі перебуває в Лос-Анджелесі.

«Сьогодні Універсальна гуманітарна церква стала жертвою безпрецедентної та невмотивованої атаки з боку поліції, яка принесла тривогу та страх членам церкви, які мирно живуть у наших спільнотах в Сполученому Королівстві. Церква відкидає будь-які звинувачення у злочинних вчинках і гаряче засуджує тактики, які поліція застосовує до беззбройних та безневинних вірян. Наразі УГЦ проводить юридичні консультації, щоб захистити себе та своїх вірян від подальших порушень права на свободу віросповідання, гарантованого 18 статтею Загальної декларації прав людини ООН. Наразі це наша єдина заява».

Наскільки могла чути та бачити Робін, тільки у кімнаті з телевізором хтось був. Двері були прочинені, світло від екрана сочилося в коридор. Вона почала обережно рухатися в той бік. Голоси журналістів перекривали звук її кроків.

— …заснована тут, у Сполученому Королівстві, так?

— Саме так, Джоне, наприкінці вісімдесятих років. Тепер, звісно, церква також діє в Європі та Північній Америці…

Робін дісталася дверей населеної кімнати. Схована в тіні, вона зазирнула у щілину.

У кімнаті було темно, світилися тільки екран телевізора і схожий на місяць ліхтар за вікном, який висів під склепінням Руперт-Корт. Краєм ока Робін помітила на ліжку з блакитним узголів’ям щось схоже на переноску для дитини, де, вочевидь, лежало немовля, пляшечку на підлозі та край поспіхом напханої сумки, з якого стирчали краї матерії. Однак її увага була прикута до жінки, що стояла навколішки на підлозі спиною до дверей. Вона мала темне волосся, зібране у вузол, і була вдягнена в кофту та джинси. Руки в неї були чимсь зайняті. Глянувши на її відображення у вікні, Робін побачила, що перед жінкою лежить розгорнута книга, а сама вона швидко лічить стебельця деревію. З її шиї звисало щось біле на чорному шнурку. Робін придивилася до відображеного обличчя, і її серце шалено закатало у грудях. Зі знайомими острахом та огидою, які б вона відчула, якби побачила на підлозі живого тарантула, вона впізнала довгий гострий ніс і різновисокі очі Мадзу Вейс.

131

Поки Страйк та Абіґейл розмовляли, у кімнаті поступово сутеніло. Тож Абіґейл підвелася, увімкнула світло, а тоді повернулася до детектива і знову сіла.

— Та як вона може бути живою? Маячня.

— Припустімо, — тільки припустімо, — відповів Страйк, — що твій батько і Дайю хотіли сховати Дайю від Ґрейвзів, щоб вони не змогли взяти ДНК на аналіз і встановити, що вона донька Александра, а не твого батька. Окрім того факту, що Мадзу хотіла лишити доньку при собі, чверть мільйона теж повернулася б до Ґрейвзів, якби вони оформили опіку.

Що, коли твій батько та Мадзу сфабрикували смерть Дайю, а Шері стала їхньою свідомою спільницею? Скажімо, Дайю не втопилася, а була вивезена з ферми на період, достатній, щоб сильно змінитися. А за три роки вона повернулася вже під іншим іменем, іменем дитини, яку буцімто возили до Бірмінґема та виховували майбутню очільницю церкви. Спогади розмилися. Зуби можна випрямити. Скільки кому років, ніхто на фермі точно не знаю. Що, коли твій батько та Мадзу видали Дайю за Бекку Пірбрайт?

— Та ну, — заперечила Абіґейл. — Брат і сестра побачили б, шо то не Бекка! А мати! Мати точно впізнала б! Люди не змінюються настільки сильно. Хрін би в них таке вийшло.

— А ти не думаєш, що людям можна так промити мізки, що вони погодяться з усім, що їм скажуть очільники церкви? Навіть якщо доказ протилежного буквально дивиться їм у вічі?

— Та все б розкрилося, — стояла на своєму Абіґейл. — Дайю, якби вона повернулася за три роки, було б скільки — десять? І ось тобі безкоштовний факт: Дайю б усім розпатякала, хто вона насправді. Прикидатися звичайною дівчинкою, а не донькою Тата Джея і Мами Мадзу? Хріна лисого.

— В тому-то й річ, — заперечив Страйк. — До Бекки не ставилися як до звичайної дівчинки, коли вона повернулася. Зовсім навпаки. Її прискорено піднесли до верхів церкви, поки решту сім’ї тримали в рабстві на Чапмен-Фарм. Вона наймолодший принципал за всю історію церкви. Також твій батько зробив її духовною дружиною.

— Ось тобі, бляха, і відповідь! — сказала Абіґейл. — Вийшов би довбаний інцест, якби він її…

— А-а, — відповів Страйк, — тут починається найцікавіше. Вочевидь, Бекка стала духовною дружиною приблизно тоді, коли твій зведений брат Тайо почав виявляти до неї сексуальний інтерес. Робін також дізналася з надійного джерела, що Бекка досі незаймана. Власне, — сказав Страйк досі дуже скептично налаштованій Абіґейл, — не знаю, як ти, а я не вірю у казочку, ніби твій батько обрав Бекку за майбутню очільницю церкви, коли вона мала всього одинадцять років, і на думку спадають чотири окремі теорії щодо того, чому вона отримала настільки відмінне від усіх інших ставлення.

Перший варіант такий, що твій батько педофіл і розлучив Бекку з сім’єю, щоб отримати до неї сексуальний доступ без перешкод.

— Та не педофіл він, — відказала Абіґейл. — Тобто… не зовсім.

— Що ти маєш на увазі?

— Йому чхати на вік згоди, аби дівчина була… ну, ти розумієш… розвинена, як Розі. Шоб була схожа на жінку. Але одинадцятилітка, — додала Абіґейл, — то… ну нє. Та і як би Бекка лишилася незайманою, якби він її трахав?

— Згоден, — відповів Страйк. — Мені це пояснення теж сумнівне. Тож якщо інтерес твого батька до Бекки не був сексуальний, лишаються три варіанти.

Перший: Бекка насправді Дайю. Це можна довести лише у тому разі, якщо ми отримаємо зразок ДНК Мадзу. Але тут є що заперечити, як ти і вказала.

Тож ми беремо наступний варіант. Бекка — не Дайю, але вона біологічна донька твого батька. І коли Дайю не стало, її навчили так, щоб Бекка могла зайняти її місце.

— Стопе, — насупилася Абіґейл. — Стоп! Луїза вже мала дітей і привезла їх на ферму. Бекка не народилася там.

— Це не означає, що вона не твоя зведена сестра. Так само, як і те, що Дайю народилася до вашого переїзду на ферму, не означає, що Дайю не його дитина. Минулого разу ти згадувала, що за життя твоєї матері твій батько багато їздив країною, і продовжив це робити, коли замешкав на фермі. Гадаю, наївно вважати, що він не займався сексом з іншими жінками ніде, крім Чапмен…

— Та не була Дайю моєю, нахрін, сестрою! Це дитина Ґрейвза і Мадзу!

— Послухай, — спокійно сказав Страйк. — Знаю, ти вважаєш, що твій батько щиро кохав твою матір…

— Бо так, бляха, і було, чуєш? — відказала Абіґейл, знову червоніючи.

— …але навіть чоловіки, які кохають своїх дружин, можуть бути невірними. Коли загинула твоя мама, ви приїхали до Кроме-ра на відпочинок чи мешкали десь поблизу?

— Мешкали, — неохоче відповіла Абіґейл.

— Ти не припускаєш, що твій батько і Мадзу вже познайомилися і завели роман до того, як втопилася твоя мати? Чи не схоже на правду, що він забрав тебе на Чапмен-Фарм, щоб бути зі своєю коханкою і зібрати обох доньок під одним дахом? Навряд чи він зізнався б у такому згорьованій доньці.

Обличчя Абіґейл горіло. Вона здавалася розгніваною.

— Те саме стосується і Луїзи, — провадив Страйк. — Він міг бути батьком усіх її дітей, запросто. Ділові поїздки, співбесіди, доставляння дорогих машин, ночівлі у різних містах… Я розумію, що тобі зручніше думати, що твій батько занадився до розпусти та невірності тільки на Чапмен-Фарм, але я намагаюся зрозуміти, чому Бекку виділили так, як не виділяли жодну одинадцятилітню дитину ні до, ні після, і те, що насправді Джонатан Вейс її батько, здається очевидним поясненням. Все ж він цінує свій рід.

— Кого ти дуриш, — огризнулася Абіґейл.

— Коли я кажу «цінує», то не маю на увазі звичайну любов. Складається враження, що він хоче поширювати свою віру з допомогою свого потомства. Якщо один чи двоє нащадків підуть, це прийнятна втрата, бо на Чапмен-Фарм сидить цілий клас його дітей.

Але способу це довести чи спростувати не існує. Я не маю влади примусово взяти зразок ДНК у твого батька, Мадзу чи когось із Пірбрайтів, але якщо ти згодилася б…

Абіґейл різко та розпачливо підвелася і вийшла з кімнати.

Цілком певний, що вона повернеться, Страйк лишився сидіти. Взявши телефон, він перевірив повідомлення. Одне з них неймовірно потішило б його, от тільки одразу за ним Страйк прочитав друге і відчув гнів та паніку.

132

Телевізор у кімнаті на другому поверсі храму вже не показував кадри з Джонатаном Вейсом чи Чапмен-Фарм. Натомість ведучий і двоє гостей обговорювали ймовірність того, що Британія офіційно вийде зі складу ЄС на початку 2017 року. Мадзу перервала свої маніпуляції зі стеблами деревію, щоб вимкнути звук, а тоді продовжила і скоро закінчила. Робін дивилася, як відображення Мадзу у вікні схилилося, щоб зробити останню помітку на папірці на підлозі, а тоді почало гортати сторінки «Ї Цзін» у пошуках отриманої гексаграми.

— І котра вийшла? — голосно спитала Робін, заходячи.

Мадзу скочила на ноги. У блідому світлі від телеекрану її обличчя здавалося примарно-білим.

— Як ти сюди потрапила?!

— Я чиста духом, — відповіла Робін, чиє серце калатало так дико, ніби вона довго бігла. — Двері відчинилися переді мною, коли я вказала на них.

Вона була рішучо налаштована не боятися, але це було нелегко. Раціональна частина свідомості підказувала, що Мадзу переможена і жалюгідна у цій мішкуватій кофті та брудних джинсах, але жах, який ця жінка вселяла їй місяцями, не розвіявся до кінця. Мадзу стояла перед нею казковим демоном, відьмою з пряничного будиночку, володаркою агонії та смерті. Вона пробуджувала в Робін ганебні, примітивні дитячі страхи.

— То що каже тобі «Ї Цзін»? — сміливо спитала Робін.

На її занепокоєння, на обличчі жінки з’явилася знайома вдавана суха усмішка. За цих обставин Мадзу не мала всміхатися: вона мала тремтіти і боятися!

— «Твень/Відступ», — тихо відповіла вона. — «Сходить сила темряви». Книга попередила мене, що ти піднялася сходами.

— Цікаво, — відказала Робін, чиє серце так само гупало. — А як на мене, сила темряви стрімко занепадає.

Коли вона вимовила ці слова, телевізор блимнув яскравішим світлом і показав їй причину самовпевненості Мадзу. Просто за її спиною на відстані руки до стіни була притулена рушниця.

«Ох, чорт».

Робін зробила крок уперед. Потрібно підійти до Мадзу на відстань, меншу за довжину цівки, якщо вона не хоче, щоб її пристрелили.

— Якщо ти покаєшся просто зараз, Робін… — Це вперше Мадзу назвала її справжнє ім’я, і Робін це обурило, ніби її вуста забруднили його. — …і зробиш це зі справжнім смиренням, я прийму цю данину. — Темні різновисокі очі блищали в темряві, ніби оніксові. — Раджу тобі зробити це. Якщо ти відмовишся, станеться дещо значно гірше.

— Хочеш, щоб я тобі знову ноги цілувала? — спитала Робін, змушуючи себе говорити не зляканим тоном, а зверхнім. — І що тоді? Забереш звинувачення у знущанні над дитиною?

Мадзу засміялася. Робін раніше ніколи не чула її сміху, навіть під час радісної медитації. З її вуст злітало хрипке кавкання, усяка подоба витонченості зникла.

— Думаєш, це найгірше, що може з тобою статися? По тебе прийде Дайю!

— Ти божевільна. Буквально. Утопленої пророчиці не існує!

— Ти побачиш, що помиляєшся, — з усмішкою відповіла Мадзу. — Ти їй ніколи не подобалася, Робін. Вона від самого початку знала, що ти таке. Її помста буде…

— Не буде жодної помсти, бо її не існує, — тихо відповіла Робін. — Твій чоловік тобі збрехав. Дайю не втонула, цього ніколи не було.

Усмішка злетіла з обличчя Мадзу, ніби знесена ляпасом. Робін була вже близько, що відчувала аромат пахощів, який не приховував смороду немитого тіла.

— Дайю не поїхала до моря, — провалила Робін, сантиметр по сантиметру наближаючись. — Не спустилася на пляж. То була брехня. Її тіло так і не знайшли через те, що тіла не було.

— Ти просто бруд, — видихнула Мадзу.

— Треба було краще про неї дбати, правда ж? — тихо спитала Робін. — Мабуть, у глибині душі ти сама це знаєш. Знаєш, що ти була їй паскудною матір’ю.

Обличчя Мадзу було таке біле, що неможливо було сказати, чи вона зблідла, але різновисокі очі звузилися, а худі груди підіймалися та опадали.

— Мабуть, ти тому так хотіла собі справжню китайську дівчинку? Щоб побачити, чи не вийде краще з другої…

Мадзу рвучко розвернулася і схопилася за рушницю, але Робін була готова до цього: вона кинулася на Мадзу ззаду, схопивши за шию, щоб змусити кинути зброю. Але вона ніби билася з диким звіром: Мадзу виявила грубу силу, що геть не відповідала її віку та статурі, і Робін боролася з нею, відчуваючи водночас гнів та огиду, ще й боячись за дитину, раптом рушниця випадково вистрілить.

Мадзу поставила Робін підніжку босою ногою і повалила на себе, але Робін не пускала її, не даючи ні вирватися, ні витягнути руки досить далеко для пострілу. Доклавши усіх сил, що мала, Робін зуміла перевернути старшу жінку на спину й сіла згори, але вони так само боролися за рушницю. З вуст Мадзу сипався потік прокльонів; Робін була і шльондрою, і сміттям, і демоном, і хвой-дою, і брудом, і лайном…

Крізь крик Їсінь Робін почула, що десь у храмі хтось кличе її на ім’я.

— Я ТУТ! — загорлала вона. — МІДЖ, Я ТУТ!

Мадзу спромоглася випростати руки з рушницею, вдаривши Робін по підборіддю, але Робін з силою відштовхнула зброю просто їй в обличчя.

— РОБІН?

— Я ТУТ!

Рушниця вистрілила; куля розбила вікно і ліхтар за ним. Робін почула крики з Вардор-стріт. Вдруге вона врізала Мадзу рушницею в обличчя. З її носа порснула кров, хватка стала слабшою, і Робін нарешті вирвала у неї зброю.

Двері різко відчинилися саме тоді, коли Мадзу підняла руки до закривавленого носа.

— Господи Ісусе! — закричала Мідж.

Задихана Робін із рушницею в руках злізла з Мадзу і тільки тоді зрозуміла, що чорний шнурок від підвіски лишився у неї в руці. Перламутрова рибка лежала на підлозі розбита.

За спиною Мідж з’явилася Бекка Пірбрайт з двома магазинними пакетами у руках. Вона перевела нажаханий погляд із Мадзу, яка обома руками трималася за ніс (Робін щиро сподівалася, що зламала його) на Робін, а тоді назад.

— Мадзу, насилля? — тихо спитала Бекка. — У храмі?

Робін, не випускаючи з рук рушницю, щиро засміялася.

Бекка втупила погляд у неї.

— Зробіть хтось щось із дитиною, — голосно попросила Мідж.

— Ти зроби, — сказала Робін Бецці, наставивши на неї рушницю.

— Погрожуєш мене застрелити? — спитала Бекка, кинувши пакети і прямуючи до переноски. Вона дістала Їсінь, яка заходилася криком, і спробувала заспокоїти, але марно.

— Я дзвоню 999, — сказала Мідж з телефоном у руках.

— Почекай, — відповіла Робін. — Просто послідкуй за дверима.

— Я хоч напишу Страйку, що ти в порядку, — відповіла Мідж, швидко щось набираючи. — Він дуже злий, що ти прийшла сюди без прикриття.

Робін глянула Бецці у вічі.

— Я прийшла по тебе.

— «По мене»? Тобто?

Вона говорила так, ніби поведінка Робін була невимовним зухвальством. Бекка Пірбрайт щойно бачила замах на вбивство, до воріт Чапмен-Фарм збігалася преса, поліція влаштувала рейд на церкву — і все одно вона лишалася такою ж, як завжди: цілковито впевненою у власній праведності й переконаною, що Тато Джей все-все виправить, навіть оце.

— Мало тобі звинувачень у знущанні над дитиною, — презирливо сказала Бекка, легенько трусячи Їсінь, яка й не думала заспокоюватися і продовжувала кричати. — Тепер ти ще й направляєш зброю на заручників.

— Не думаю, що суд послухає людину, яка брала участь у змові з метою приховання дітовбивства, — відказала Робін.

— У тебе розлад, — сказала Бекка.

— Краще сподівайся, що психіатрична експертиза доведе його в тебе. Де ти була протягом трьох років після смерті Дайю?

— Тебе це жодним чином не…

— Точно не в Бірмінґемі. Ти була або в центрі у Ґлазґо, або в якомусь орендованому житлі, де Джонатан Вейс міг тебе ізолювати від усіх.

Усмішка Бекки стала поблажливою.

— Ровено, ти агент…

— Я Робін, і твоя правда, я твій ворог. Сама розкажеш Мадзу, чому ти єдина з духовних дружин цнотлива, чи це зроблю я?

133

Двері за спиною Страйка знову з ляскотом відчинилися. Абігейл, тепер у джинсах замість пожежної форми, підійшла до нього зі шкіряною сумкою на плечі, взяла стілець, на якому раніше сиділа, витягнула в центр кімнати й заскочила на нього. Зі своїм зростом вона легко дотягнулася до датчика диму на стелі, одним рухом скрутила кришку та витягнула батарейки. Прикрутивши кришку на місце, вона зістрибнула зі стільця і приєдналася до Страйка за столом, діставши з сумки пачку «Мальборо Ґолд». Вона сіла і клацнула запальничкою, підкурюючи.

— Хіба на пожежній станції це можна? — спитав Страйк.

— Та посрати, — відповіла Абіґейл, затягуючись цигаркою. — Добре, — сказала вона, випустивши дим убік, — можеш узяти ДНК на аналіз і порівняти з цією Беккою, але якшо вона досі в церкві, я в душі не розумію, як ти його в неї добудеш.

— Просто зараз моя партнерка над цим працює, — відповів Страйк.

— Я поки ходила нагору, думала.

— Кажи, — мовив Страйк.

— Про оте, шо ти розповідав, — про спадок Дайю згідно із заповітом Ґрейвза. Про той будинок. Ти сказав, шо він коштує кілька мільйонів.

— Швидше за все, так, — кивнув Страйк.

— Тоді у цих Ґрейвзів теж був мотив її здихатися. Шоб будинок не забрала.

— Цікаво, що ти про це кажеш, — відповів Страйк, — бо мені таке теж спадало на думку. Тітка і дядько Дайю, які успадкують його, якщо Дайю мертва, зробили все можливе, щоб завадити мені розслідувати її зникнення. Я днями їздив до них у Норфолк. Розмова вийшла невесела, особливо коли я сказав Філіппі, що бачив її на зібранні твого батька в «Олімпії».

— Якого милого вона там забула?

— Щось настільки сильно її налякало, що вона відчайдушно захотіла поговорити з твоїм батьком. Потім Філіппа передала йому за лаштунки записку. І я спитав, що не було в них нещодавно несподіваного анонімного дзвінка, який і змусив їх діяти.

— З чого ти в них таке спитав?

— Скажімо так, інтуїція підказала.

Абіґейл струсила попіл на підлогу й розтерла черевиком.

— Ти б із Мадзу гарно поладнав. — Вона вдала зловісний шепіт: — «Я відчуваю в тобі божественну вібрацію». І шо то був за дзвінок?

— Вони не хотіли казати, але коли я припустив, що хтось дзвонив повідомити, що Дайю досі жива, Філіппа виказала себе. Зблідла. Зрозуміло, чим подібний дзвінок міг їх аж настільки налякати. Плакав їхній маєток, якщо Дайю ще дихає. І мушу сказати, — додав Страйк, — що Ніколас Делоней, як на мене, загалом відповідає профілю вбивці Кевіна Пірбрайта. Колишній морський піхотинець. Як поводитися зі зброєю, знає, спланувати засідку і напасти з неї вміє. Людина, що вбила Кевіна, діяла зі знанням справи.

Абіґейл, суплячись, затягнулася цигаркою.

— Я заплуталася.

— На мою думку, перед смертю Кевін Пірбрайт докопався до правди про зникнення Дайю, і саме тому його застрелили.

Абіґейл опустила сигарету.

— Тобто він знав?

— Я вважаю, що так.

— А мені про Дайю нічого не сказав.

— Він не казав, що це дивний збіг — загибель Дайю точно на тому самому місці, де загинула твоя мати?

— A, — кивнула Абіґейл. — Так. Шось таке казав.

— Можливо, Кевін дійшов до розгадки вже після розмови з тобою, — припустив Страйк.

— То хто цим Делонеям дзвонив?

— Оце і є питання. Підозрюю, що це та сама людина, яка наказала Джордану Рейні згадати, чи не бовкнув він мені зайвого, і яка дзвонила Керрі Кертіс Вудз і штовхнула її на самогубство.

Страйків мобільний задзижчав, і не один раз, а двічі підряд.

— Даруй, — сказав він. — Чекав на це.

Перше повідомлення було від Барклея, але Страйк проігнорував його на користь SMS, яке надіслала Мідж.

Робін у безпеці. Замкнула Бекку і Мадзу в храмі.

Із величезним полегшенням Страйк відкрив повідомлення Барклея, яке складалося з трьох слів.

Все у мене.

Страйк написав дві відповіді, поклав мобільний до кишені, а тоді знову подивився на Абіґейл.

— Я казав, що є чотири варіанти пояснення дивного статусу Бекки в церкві.

— Слухай, — нетерпляче сказала Абіґейл, — ти мене вибач, але я Деррилу сказала, шо запізнюся, але шо взагалі не прийду, не казала.

— Деррил часом не високий і симпатичний чорношкірий хлоп із зеленими очима? Бо я точно знаю, що за кермом червоної «Корси» був не він. То був твій квартирант Патрік.

Зіниці синіх очей Абіґейл різко розширилися, зробивши їх такими самими непрозорими, якими Страйк бачив очі її батька.

— Мені треба було тебе затримати, — сказав Страйк, — щоб ти не заважала зробити певні дії.

Він зробив паузу, щоб дати їй відповісти, але Абіґейл мовчала, тож він продовжив:

— Не хочеш послухати, які питання щодо смерті Дайю в Північному морі я обмірковував?

— Розповідай шо хочеш, — відповіла Абіґейл. Вона старалася здаватися незацікавленою, але рука, що тримала сигарету, почала труситися.

— Я почав із найменшого, — сказав Страйк, — просто зацікавившись тим, що вона загинула на точно тому самому місці, що й твоя мати, але що далі я пірнав у розслідування, то більше зринало речей, яким я не бачив пояснення. Хто купував Дайю іграшки і солодощі в останні місяці її життя на фермі? Чому востаннє її бачили живою в білій сукні, а не в церковному однострої? Чому Керрі роздягнулася до білизни, якщо планувалося просто походити в прибої? Що вона там ворушила край води перед приїздом поліції? Хто була друга доросла людина, яка мала чергувати у дитячому гуртожитку в ту ніч, коли Керрі висадила Дайю з вікна? Чому твій батько після зникнення Дайю вивіз Бекку Пірбрайт із ферми?

Абіґейл, яка вже розтерла п’ятою недопалок першої сигарети, дістала другу. Підкуривши її, вона випустила дим Страйку в обличчя. Той зовсім не образився, а навпаки, порадів нагоді вдихнути трохи нікотину.

— Далі я почав думати про смерть Кевіна Пірбрайта. Хто зішкрябав написи з його стін, лишивши тільки слово «свині», хто украв його ноутбук? Про кого Кевін говорив, коли розповідав розслідувачці під прикриттям, що зустрінеться із «задиракою» і все з’ясує? Що саме знав Кевін, про що він здогадався, що за це дістав кулю в лоба?

Звісно, окремо кожному з цих моментів знаходилося пояснення. Його ноутбук міг вкрасти якийсь наркоман. Діти в гуртожитку просто забули, хто був їхній другий наглядач в останню ніч, коли там бачили Дайю. Але якщо скласти все разом, виходило щось достобіса незрозумілих подій.

— Як скажеш, — відповіла Абіґейл, але її рука так само трусилася. — Але…

— Я ще не закінчив. Було також питання про телефонні дзвінки. Хто дзвонив Керрі Кертіс Вудз перед тим, як до неї приїхали ми з партнеркою? Кому вона передзвонила, коли ми пішли? Хто дзвонив Джордану Рейні з телефонної кабіни в Норфолку, щоб кинути підозру на церкву, і так налякав, що той влаштував собі передозування? Кого так боялися ці двоє людей і чим той хтось їм погрожував, що вони вирішили краще померти? І хто дзвонив Делонеям і намагався налякати їх тим, що Дайю досі жива, щоб відвернути мою увагу і зробити їх ще менш зговірливими?

Абіґейл випустила дим у стелю і не відповіла.

— Також я хотів знати, що там було за коло дерев’яних стовпчиків у лісі на Чапмен-Фарм, яке хтось намагався зруйнувати, чому в дереві поблизу схована сокира, і чому біля цього зрубаного кола хтось намагався палити мотузку.

На слові «мотузка» Абіґейл конвульсивно смикнулася, але так само мовчала.

— Можливо, з візуальним супроводом тобі стане цікавіше, — сказав Страйк.

Він знову відкрив на телефоні сфотографовані полароїдні знімки.

— Це не Джо Джексон, — сказав він, показуючи пальцем. — Це Джордан Рейні. Оце, — показав він на білявку, — Керрі Кертіс Вудз, ото справді Пол Дрейпер, але оце, — він показав на пухкеньку чорняву дівчину, — не Розі Фернсбі. Це ти.

Двері за спиною Страйка відчинилися. Зайшов бородатий чоловік, але Абіґейл гаркнула:

— Звали нахрін!

Той негайно зник.

— Дисципліна, як в армії, — схвально зауважив Страйк. — Що ж, ти вчилася в найкращих.

Райдужки Абіґейл перетворилися на пару майже суцільно чорних дисків.

— Ти, — провадив Страйк, — просто мусила впізнати у високому хлопці та чорнявій дівчині Джо Джексона і Розі, бо Керрі вже дістала ті імена зі сраки, коли панікувала. Ніхто з вас не здогадувався, що ті полароїди ще існують, і жоден не чекав, що вони потраплять до мене.

Довго — щиро кажучи, ганебно довго — я задавався питанням про те, хто зробив ці фото. Не всі учасники здаються задоволеними, правда? Складалося враження, що це якась форма покарання чи обслуговування чиїхось садистських нахилів. Але зрештою я помітив очевидну річ: на жодному фото ви не фігуруєте всі вчотирьох. Ви фотографували одне одного. Таємне товариство з чотирьох осіб. Не знаю, чи тобі подобалося показувати середній палець маячні про духовне єднання, чи ти просто любила злягатися, чи просто практикувала те, чого навчилася у Мадзу і батька про приємність змушувати інших брати участь у ритуальному приниженні та актах покори.

— Ти, бляха, на голову хворий, — сказала Абіґейл.

— Побачимо, — спокійно відповів Страйк і показав фото, на якому Рейні содомізував Дрейпера. — Маски — чудова деталь. Додатковий вимір падіння плюс можливість усе заперечувати — про цінність такої можливості ти дізналася від батька. Мушу відзначити, що для тебе ця секс-сесія минула комфортно. Звичайнісінький секс і трохи позування з розставленими ногами. Тебе ніхто силоміць не содомізував.

Абіґейл просто знову затягнулася цигаркою.

— Коли стало ясно, що ви фотографували одне одного, постало очевидне питання: чому решта троє брали участь у занятті, яке їм на вигляд не дуже приємне? І ось очевидна відповідь: влада була у твоїх руках. Ти була донькою Джонатана Вейса. Я не купую казочку про Попелюшку, яку ти мені згодувала, Абіґейл. Вірю, що Мадзу тебе не любила — це звична річ між падчеркою та мачухою — але гадаю, що як первістка Тата Джея ти мала багато поблажок і чимало свободи. На звичному для Чапмен-Фарм харчуванні стільки ваги не набереш.

— А то не я, — відказала Абіґейл.

— О, я не стверджую, ніби можу довести, що та дівчина — ти, — відповів Страйк. — Але Розі Фернсбі абсолютно ясно каже, що то не вона. Ти намагалася не дати нам із нею поговорити не тому, що вона є на цих фото, а тому, що її там немає. А ще вона добре тебе пам’ятає. Каже, що ти на кожному кроці нагадувала про свою вагу в спільноті — і за кумедним збігом назвала «свинуватою». Зрозуміло, що вона тобою сильно цікавилася, адже ти була донькою значно старшого чоловіка, в якого вона, за власним переконанням, закохалася.

Не дуже розумно з твого боку було сказати мені, що Мадзу змушувала людей ходити навкарачки у масках свиней. Я, звісно, розумію, як саме тобі це спало на думку, і розумію твоє бажання додати барвисту деталь до її характеристики як соціопатки, але більше ніхто не згадував маски свиней у контексті покарань. Дуже важливо не називати речі, що вказують на злочин, у невірному контексті, навіть заради прикриття. На цьому погоріло чимало брехунів. Це вказівки на речі, до яких не варто привертати увагу.

Страйк знову зробив паузу. Абіґейл так само мовчала.

— Отже, — продовжив він, — на фермі Чапмен-Фарм ти демонструєш свою вагу і владарюєш над трьома вразливими людьми: неповнолітнім злочинцем, який ховається від поліції, хлопчиком, який мав інтелектуальні труднощі ще до того, як ти його віддубасила до нестями, і дівчиною, що втекла з дому і теж розумом не сяяла.

Ти, пещена первістка Тата Джея, могла покидати ферми і купувати що хотіла: шоколад, іграшки, фотоапарат, маски свиней… печиво, якщо було таке бажання. Мадзу тримала всіх під залізною п’ятою, але в межах цієї влади — яка, мабуть, ставала авторитарнішою, коли батько був відсутній — ти могла обирати, яку роботу виконувати. Ти, може, і не мала можливості просто цілий день валятися в ліжку і гризти печиво, але могла вирішувати — наприклад — чи хочеш вночі чергувати в дитячому гуртожитку разом з Керрі і з ким хочеш робити досвітню роботу вранці.

— Це все, — заявила Абіґейл, — абсолютно скепулятивно…

— Спекулятивно. Як відбуватимеш довічне, матимеш купу часу. Вступи до Відкритого університету чи що…

— Іди на**й.

— Але твоя правда, це чиста спекуляція та здогади, — провадив Страйк. — Аж поки Джордан Рейні не усвідомить, що в лайні по вуха, і не почне говорити. Поки інші люди, які пам’ятають тебе на Чапмен-Фарм із вісімдесятих та дев’яностих, не почнуть падати, мов сніг на голову.

Я вважаю, що ви з Дайю обидві були розбещені і бездоглядні на Чапмен-Фарм, однак мали місце істотні розбіжності. Мадзу тебе щиро ненавиділа і знущалася, коли батько був відсутній. Ти оплакувала смерть матері. Також ти плекала нав’язливу заздрість до уваги, якою батько, остання рідна людина, оточив твою противну зведену сестру. Ти хотіла знову бути єдиною донечкою татусюся, а він упадав навколо Дайю — точніше, навколо грошей, які за нею стояли. Ти прагнула відплати.

Абіґейл продовжувала мовчки курити.

— Звісно, — провадив Страйк, — у межах Чапмен-Фарм ти мала проблему… таку саму, до речі, що і за її межами. Ти не могла вибирати найкращих виконавців і мала у своєму розпорядженні лише те, що мала: своїх покірних холопів у свинячих масках.

Дайю потрібно було задобрити і заспокоїти, і зробити так, щоб вона в процесі мовчала. Хабарі солодощами та іграшками, таємні ігри зі старшими дітьми: вона не хотіла, щоб ти відмовила їй у подарунках та увазі, і тому нічого не казала Мадзу та твоєму батькові. Ця дитина була спрагла до справжньої уваги. Може, вона й дивувалася, чому це раптом старша сестра…

— Вона мені, нахрін, не сестра!

— …раптом почала так приязно з нею поводитися, — спокійнісінько провадив Страйк, — але питань не ставила. Їй була сім років. Які там питання?

Коли я почув, що Рейні того ранку, як зникла Дайю, проспав, то одразу внюхав змову — як мінімум змову з Керрі. Під час однієї з вилазок за межі ферми ти купила снодійний сироп від кашлю чи щось подібне у кількості, достатній, щоб приспати решту дітей. Далі попросилася, щоб тебе і Керрі поставили чергувати в дитячому гуртожитку, але не прийшла. Ти чекала під вікном, щоб Керрі видала тобі Дайю.

Абіґейл знову почало тіпати. Її красива голова тремтіла. Вона спробувала підкурити нову цигарку від недопалка попередньої, але мусила облишити це і знову скористатися запальничкою.

— Ідея фальшивого утоплення мала, звісно, забезпечити залізне алібі убивці… чи убивцям. Хто, власне, це скоїв — ти чи Рейні? Наскільки я розумію, щоб заткнути їй рота і вколошкати, треба було дві людини. А тоді, звісно, треба було здихатися тіла.

Пол Дрейпер вскочив у халепу, бо випустив свиней, але це була не випадковість, а елемент плану. Частина свиней на той час уже відігнали до лісу і закрили у загончику, який ви спорудили зі стовпчиків і мотузки. Моя партнерка каже, що свині бувають вельми вередливими тваринами. Цікаво, ви їх заганяли куди треба всі вчотирьох, чи Дурник справді ладнав зі свинями і це стало в пригоді?

Абіґейл не відповіла, продовжуючи курити.

— Отже, ви загнали свиней до лісової обори… а ще, звісно, хтось мав дістати сокиру.

На що розраховувала Дайю, коли вночі ти вела її до лісу? Що буде нічна учта? Якась цікава гра? Ти тримала її за руку? Вона раділа?

Тепер Абіґейл нестримно затрусило. Вона піднесла цигарку до губ, але влучила не з першого разу. Її очі стали чорні, мов смола.

— Коли вона зрозуміла, що це не гра? — провадив Страйк. — Коли ти тримала її за руки, щоб Рейні було зручніше душити? Думаю, за сокиру ви взялися не раніше, ніж вона померла. Ти не могла дозволити, щоб вона кричала. Вночі на Чапмен-Фарм тихо. Чула колись про Констанс Кент? — спитав Страйк. Абіґейл просто дивилася на нього і тремтіла.

— У шістнадцять років вона зарізала трирічного зведеного брата. Заздрила, що батько його більше любить. Це сталося в 1860 році. Вона відсиділа двадцять років, тоді вийшла, виїхала до Австралії і стала сестрою милосердя. Ти теж пішла в пожежники через це? Щоб спокутувати? Бо ж якась совість у тебе є, правда? Ти ж бачиш кошмари про те, як рубала Дайю сокирою, щоб свиням було легше її з’їсти. Певен, що так. Певен, що ці спогади кривавіші за «Піратів Карибського моря».

Абіґейл побіліла. Її очі були чорні і порожні, ніби дірки від свердлика, — точно як у батька.

— Моя повага за брехню, яку ти згодувала Патріку, коли він почув твої нічні крики, але знову ж таки, тим самим ти виказала трохи правди. Батіг, яким відшмагали Джордана Рейні. Ти це запам’ятала і пов’язала зі смертю Дайю. Його відшмагали, бо не наглядав за Дрейпером, хоча мав? Чи тому, що знайшов не всіх свиней, коли ті розбіглися?

Щоб не дивитися на Страйка, Абіґейл втупила погляд у стільницю.

— Отже: Дайю мертва, ти наказуєш Дрейперу прибрати після різанини і випустити свиней, коли вони доїдять розрубане тіло, та розвалити вашу тимчасову обору. Своїх помічників на той ранок ти вибирала дуже ретельно, так? Двоє чоловіків, якими було неймовірно легко маніпулювати. «Браяне, ти бачиш? А ти, Поле? Шері посадила Дайю в машину! Бачили, вона нам помахала?» Бо насправді, — провадив Страйк, — те, що сиділо біля водійки… те, на що надягнули білу сукню, бо в однострої Дайю пішла до лісу… ця річ не могла махати, авжеж?

Абіґейл мовчала і курила. Її пальці трусилися.

— Я дуже довго не здогадувався, що там їхало в фургоні разом із Керрі, — продовжив оповідь Страйк. — При тому, що Кевін Пірбрайт написав про це в себе на стіні. «Солома». Всі ті солом’яні фігури, які щороку роблять до Маніфестації Украденого пророка. Якщо донька Джонатана Вейса зволіла розважитися і зробити солом’яну фігурку, хто їй завадить? Сплести міні-версію можна значно швидше, правда?

Керрі навмисно показалася у Кромері з фігуркою у білій сукні, яку вона несла в темряві, бо важливо було довести, що Дайю ходила на пляж. Я розмовляв із Гітонами, — парою, яку Керрі зустріла на березі, коли вийшла з води. Вони їй повірили і ні на мить не запідозрили, що дитини не було; побачили взуття, білу сукенку, і повірили Керрі… хоча місіс Гітон мала сумніви щодо розпачу, який Керрі там вдавала. Вона згадувала постійне нервове хихотіння.

Солом’яна лялька не спала мені на думку, коли містер Гітон загадав, що в фургоні були земля та солома. Я про це не думав навіть, коли його дружина сказала, що Керрі бігала пляжем і щось розгрібала — вона гадала, що то була морська трава — коли приїхала поліція. Звісно, на той час вже мало зійти сонце. Жмуток соломи на пляжі мав би трохи дивний вигляд. Керрі явно хотіла розтрусити його і закинути назад у воду.

Утім, відколи Гітони сказали, що вона була чемпіонкою з плавання, я все думав про те, чи цей факт був пов’язаний з планом. Звісно, був! Треба гарно плавати, щоб швидко дістатися глибокої води і відплисти далеко від берега, щоб хвилі не принесли солому назад, і триматися на воді в процесі розбирання ляльки. Насправді план геніальний, і Керрі зі своєю частиною впоралася чудово.

Абіґейл так само не піднімала очей від стільниці. Рука з цигаркою так само трусилася.

— Але далі почалися проблеми, — провадив Страйк. — Без них у таких складних задумах не обходиться… і тут ми повертаємося до теми Бекки Пірбрайт.

Чому, коли сестра сказала їй, що бачила, як Дайю висаджували у вікно, Бекка зварганила ту побрехеньку про невидимість? Чому, коли її брат сказав, що бачив, як ти щось палила в лісі — видно, Рейні недорозвалив вашу обору для свиней, а ти хотіла закінчити роботу попри дощ — Бекка сказала йому, що не можна бути ябедою? Чому Бекка прикривала тебе? Що змушувало одинадцятирічну дівчину мовчати саму та змушувати мовчати інших, коли вона могла все розповісти твоєму батьку і Мадзу, і вони б її тільки похвалили?

Тепер Абіґейл підняла на Страйка очі, і він зрозумів, що вона хоче почути відповідь, бо не знає її сама.

— Якщо колись комусь вдасться роззомбувати Бекку, хоча це вже може бути неможливо, вона, думаю, розповість дуже дивну історію. Я думаю, що Бекка, почувши, що бачили її брат та сестра, першим пориванням пішла не до власної матері і не до принципалів церкви. Я думаю, що вона побігла до Керрі, яку, наскільки нам відомо, обожнювала як єдину справжню маму, яку знала в житті. Сестра Бекки казала моїй партнерці, що для Керрі Бекка була готова буквально на все.

Я думаю, що коли Керрі почула, що хтось бачив, як Дайю висаджували у вікно і як ти палила в лісі мотузку, вона запанікувала. Вона погодилася допомогти з фальшивим утопленням, бо страшенно тебе боялася, але, мабуть, сподівалася, що попри її дії нічого не вийде. Може, сподівалася навіть, що ти просто вирішила її розіграти чи що ти злякаєшся і не зможеш по-справжньому вбити свою зведену сестру в лісі.

Я думаю, що Керрі запанікувала, коли Бекка почала приносити їй уривки інформації, почутої від брата та сестри, та через власні спостереження за дивними вчинками навколо. Вона розуміла, що цю розумну дівчинку треба заткнути і переконати, що всі аномалії, навіть геть непояснювані, мають якесь пояснення… і це пояснення мало бути таким, щоб вона зберігала таємницю, бо Керрі боялася, що коли Бекка забагато знатиме, вона стане наступною дитиною, яку порубають на шматки в лісі.

А що нам, власне, відомо про Керрі? — провадив Страйк. — Гарна плавчиня, так. Втекла з дому. Останні два роки їй промивали мізки містичною маячнею на Чапмен-Фарм. Любить дітей, а діти люблять її.

Я думаю, що вона зварганила якусь казочку про духовну долю Дайю, щоб пояснити всі дивні речі, побачені Беккою та її братом і сестрою. Я думаю, вона навіяла Бецці думку про те, що Дайю насправді не померла, і що вона з братом і сестрою бачила містичні події. Вона попросила Бекку приходити до неї, якщо почує чи побачить щось дивне, щоб і це повплітати в свою легенду про дематеріалізацію і воскресіння, де їй самій теж відводилася визначена долею роль. Також я думаю, що вона сказала Бецці, що це буде їхній спільний секрет, бо так хоче Благословенне Божество.

І Бекка повірила. На прохання Керрі вона мовчала і змушувала мовчати сестру та брата, яким переказувала містичні пояснення чи сварила, щоб не ябедничали. І виходить, хоч як це іронічно, що міф про Утоплену пророчицю почався не з твого батька і не з Мадзу, а з уяви підлітки, якій треба було покрити вбивство і змусити мовчати дитину, яка несла загрозу для вас усіх.

Коли пройшло дізнання, Керрі втекла, змінила ім’я і спробувала забути про те, в чому брала участь і що потім покривала. Я підозрюю, що десь після того Бекка, чиє серце було розбито, пішла до твого батька і все йому розповіла. І здогадуюся, — провадив Страйк, уважно стежачи за реакцією Абіґейл, — що в якийсь момент після розмови з Беккою батько відвів тебе убік.

Губи Абіґейл смикнулися, але вона так само мовчала.

— Твій батько, мабуть, дізнався, що тоді ти мала ночувати в дитячому гуртожитку, і точно знав, що ти мала роботу вдосвіта і бачила, як виїжджав фургон. Можливо, він спитав, що ти палила в лісі. Він, мабуть, уже відзначив збіг — що Дайю померла точно на тому ж місці, де загинула його перша дружина, ніби хтось хотів нагадати йому про це чи навіть навести на нього підозру. Адже того ранку, коли Дайю буцімто втопилася, він мав їхати до Бірмінгема з п’ятнадцятирічною дівчиною, так? Потрапити на допит до поліції щодо поїздки в товаристві малознайомої юнки чи з приводу дітовбивства — що одне, що друге мало личило б очільнику церкви, правда?

Ні, я вважаю, що твій батько запідозрив чи здогадався, що зникнення Дайю — твоїх рук справа, але оскільки він аморальний нарцис, цікавило його одне — як усе зам’яти. Йому щойно вручили легенду про вознесіння Дайю до раю стараннями Керрі Ґіттінс у ролі вмістища божественної волі й він точно не хотів, щоб його донька вляпалася у звинувачення в убивстві. Це б сильно зашкодило бізнесу. Значно корисніше було прийняти надприродне пояснення і втішити згорьовану дружину, згодувавши їй цю містичну маячню. Люди в горі готові чіплятися за будь-яку хрінь, саме тому існують довбані медіуми. Тож твій батько починає підігрувати Бецці: так, каже він, він завжди знав, що Керрі не погана, що вона просто допомагала Дайю виконати своє призначення, і яка ж Бекка розумниця, що вигляділа цю істину.

Далі він теж зі знанням справи полоще дитині мізки. Можливо, він сказав Бецці, що її прихід до нього у ролі божественної посланниці був передбачений. Можливо, сказав, що дух пророчиці живе у ній. Він підлестився до неї і втерся в довіру точно так само, як ти втерлася в довіру до Дайю — тільки для Бекки історія не скінчилася свинями і сокирою в нічному лісі.

Тебе відправили до Бірмінґема від гріха подалі, а Бекку сховали десь у безпечному місці, де б ти до неї не дісталася і де твій батько запрограмував її на покору, непорочність і непохитну вірність так добре, що вийшов дуже цінний для церкви інструмент. Я вважаю, що вічною дівою її Вейс зробив із тим, щоб ніхто не став для неї ближчим за нього, а ще з думкою, що до неї єдиної Мадзу не повинна його ревнувати, бо Бекка охороняє найбільші таємниці. Сама Бекка могла б засвідчити, що історія про надприродну причину зникнення Дайю походить не від твого батька, а від Керрі, а ще вона могла б розповісти, як майстерно Вейс вселив у неї марнославство і таким чином змусив мовчати. Зі спостережень Робін на Чапмен-Фарм здається, що іноді в Бекки бувають моменти здорового глузду, але великого впливу на неї не чинять. Думаю, що відданішої вірянки, ніж Бекка Пірбрайт, в УГЦ немає.

Страйк відкинувся на стільці, дивлячись на Абіґейл, яка дивилася на нього із дивним раціонально-задумливим виразом.

— Хочеш сказати, що це все спекуляції? — спитав Страйк. — Вони і є, — відповіла Абіґейл дещо хрипко, але зухвало. Вона кинула недопалок третьої цигарки на підлогу і підкурила четверту.

— Гаразд, тоді перейдімо до речей, які можна довести, — сказав Страйк.

Кевін Пірбрайт, убитий пострілом у голову за кілька днів після того, як сказав під запис, що планує зустрітися з певною людиною з церкви, яку він назвав задиракою. Моя машина, розстріляна з «беретти 9000». Постать у балаклаві, захована у чорну чоловічу куртку, яка намагалася вибити двері мого офісу руків’ям пістолета. Телефонні дзвінки і спроби самогубства після них. Дзвінок подружжю Делоней із того ж таки мобільного, з якого телефонували Керрі, в якому їм повідомили, що Дайю жива, щоб вони почали параноїти і заважати моєму розслідуванню.

Ось мої висновки, — сказав Страйк. — Людина, яка стоїть за цим, має у своєму розпорядженні кількох чоловіків, яких просить про послуги. Вона чи то спить із ними, чи морочить голову, щоб вони виконували її прохання. Не думаю, що вони розуміють, що роблять: я, мабуть, ревнивий колишній, за яким треба постежити. Тримати мою агенцію під постійним наглядом вони не можуть, і жінка, яка їм наказує, теж, бо всі працюють.

Також я дійшов висновку, що людина, яка керує цими оборудками, сама спортивна, сильна і адреналінозалежна — втеча з кімнати Кевіна Пірбрайта, спроба проникнення в мій офіс, погоня за моїм «БМВ» на синьому «форді», стрілянина… Ця людина дає всьому раду значно краще за своїх підлеглих і не боїться ризику.

Думаю, ця людина розумна і здатна до вирішення складних завдань, коли йдеться про її інтереси. Вона стежила за Полом Дрейпером, Керрі Кертіс Вудз і Джорданом Рейні — хоча припускаю, що це я видав тобі Рейні, коли сказав, що він у в’язниці.

Втім, мені здається, що про полароїди Рейні тобі не сказав. Я думав, що сказав, але помився. Однак Рейні зрозумів, що опинився в лайні по вуха, і його реакція допомогла мені зрозуміти, що ці полароїди значно важливіші, ніж здається. Ти погрожувала здати його за вбивство Дайю, якщо хоч словом натякне на тебе, і він запанікував і влаштував собі передоз. У Рейні виявилося більше совісті, ніж можна подумати з його біографії. Як і ти, він досі бачить кошмари про те, як розрубав дитину на шматки і кинув свиням у нічному лісі.

Про те, що Рейні не сказав тобі про полароїди, я здогадався тому, що Керрі не чекала їх побачити. Убивця не змогла її попередити, і тому вона не придумала нічого заздалегідь. Але знала, що не повинна називати тебе чи Рейні, двох убивць, і тому сказала перші-ліпші імена, які спали на думку. Також я відзначив, що тільки після того, як Керрі відзвітувала тобі про полароїди, до нашого офісу спробував вдертися персонаж у балаклаві і з пістолетом. Тебе не цікавила справа УГЦ. Ти хотіла забрати фотографії. От тільки коли ти шукала Керрі, то пропустила її хлопця і ще одне псевдо у проміжку між Чапмен-Фарм і Торнбері. Айзек Міллз досі живий і готовий дати свідчення про те, в чому йому зізнавалася п’яна Керрі.

Губи Абіґейл знову викривила посмішка.

— Це все з чужих слів і знову скепу…

— Знову спекуляція? Ти справді такої думки?

— Хрін в тебе шо є. Срані фантазії.

— У мене є сокира, яку сховав у дереві Джордан Рейні, сокира, про яку серед дітей Чапмен-Фарм ходила купа чуток. Твій зведений брат вважав, що вона якось пов’язана з Дайю. Що він такого почув, що дійшов такої думки? З дев’яностих криміналістика добряче просунулася. Якщо на сокирі лишилася хоч засохла цятка людської крові, її виявлять. Також у мене є зразок ґрунту з ділянки між зрубаними стовпами. Лабораторії буде досить кількох уламків кістки, навіть дуже дрібних, і зразка ДНК Мадзу, щоб визначити, кому вони належали.

Звісно, ти можеш сказати: «Навіть якщо Дайю убили в лісі, як ти доведеш, що це зробила я?» Що ж, один із моїх детективів побував у тебе вдома як гість твого квартиранта. Дарма ти не вигнала Патріка, як збиралася. Розумію, корисний попихач, але тупий і балакучий. Мій детектив знайшов ноут Кевіна Пірбрайта всередині подушки у тебе в спальні. Також він знайшов підбиту чорну куртку, яку ти позичила в Патріка, коли убивала Кевіна Пірбрайта і коли дерлася в мій офіс. А головне, що він знайшов «Беретту 9000», яка ще пахне димом, теж зашиту в подушку у спальні. Чого тільки не знайде пожежниця в палаючій квартирі, звідки вже витягнула необачних наркоманів.

Абіґейл розтулила рота, але з нього не вийшло жодного звуку. Вона сиділа застигла з цигаркою в руках, а Страйк почув, як під пожежною станцією зупинилася машина, і побачив, як з неї вийшов водій. Отже, Робін зробила, як він просив.

— Це, — сказав він, знову розвернувшись до Абіґейл, — детективний інспектор Раян Мерфі з Лондонської поліції. Я б не став сильно пручатися, коли він тебе буде арештовувати. У нього на вечір була запланована вечеря з дівчиною, тож він уже в недоброму гуморі.