Требізон. Другий семестр

Розділ дев’ятий

Вперше Ребекка усвідомила це, коли Сью, уся в сльозах, забігла до гуртожитку. Ще було зарано лягати спати, тож Ребекка сиділа у спальні та намагалася читати підручник з географії. Вона просто не хотіла сидіти в кімнаті відпочинку, коли Тіш з’явиться там, щоб вивісити склад команди. Це б виглядало так, немов вона сподівалася посісти місце у команді, де їй ніколи не бути.

— Сью! — вигукнула Ребекка, впустивши книгу на підлогу та зістрибнувши із ліжка. — Що трапилось?

Вона оббігла своє ліжко та попрямувала до Сью, але та вже закрила балдахін різким рухом. Дівчата ніколи не наважувались відкривати фіранки над ліжком інших дівчат.

— Сью, — сказала Ребекка через зачинену фіранку. — Що...

— Йди геть! — ридала Сью. — Ти вже отримала моє місце у команді, чи тобі цього не достатньо? — і вона занурилася обличчям у подушку.

Ребекка ахнула. Вона розвернулася та вибігла з гуртожитку, перестрибуючи через сходинку, спускаючись вниз, та увійшла до кімнати відпочинку другого курсу. Там стояла мертва тиша. Кілька членів команди «Молодші за 14» згрупувалися навколо дошки оголошень, але і вони вийшли, коли з’явилася Ребекка.

— Що за гидкі витівки! — сказав хтось.

— Напевно, виграш у виборах зніс їй дах! — сказала інша дівчинка. — Це найжорстокіша витівка, яку я коли-небудь бачила.

— Але ж це не схоже на Тіш! — сказала Дженні Брук-Хаєс.

Ребекка втупилася в папірець на дошці оголошень, її кидало то в жар, то в холод. Всі дівчата вийшли з кімнати відпочинку, залишивши її наодинці зі своїми болісними стражданнями. Ось що вона прочитала:

Склад команди «Молодші за 14»:

Требізон М-14 проти Гіллстону М-15

Вівторок 14:30

Домашній матч

Це перший матч у другій лізі за молодіжний Золотий кубок у Західній Англії.

Команда та запасні:

воротарка — Д. Брук-Хаєс,

права захисниця — Д. Томсон,

ліва захисниця — Р. Джонс,

права напівзахисниця — І. Кітін,

центральна напівзахисниця — Ш. Каммінгс,

ліва напівзахисниця — В. Горскі,

права нападаюча — Д. Шарп,

права форвардка — Р. Мейсон,

центральна форвардка — І. Андерсон,

ліва форвардка — Л. Вілкінс,

ліва нападаюча — М. Спар.

перша запасна — В. Вільямс,

друга запасна — С. Мардох,

Ішбель Андерсон,

Головна з ігор, Будинок Джуніпер

Тож це правда! Вона посіла місце Сью в команді.

Ребекка довго дивилася на це, а потім пішла і впала в крісло напроти великого вікна, з якого виднілися чотирикутні сади. У темряві вони здавалися похмурими. Більшість з ліхтарів стояли біля старої будівлі, що напроти. Ребекка змогла розгледіти силует сонячного годинника, встановлений посередині газону. Від будівлі, у якій вона перебувала, відлунювало світло, що освітлювало терасу нижче. Сьогодні у Будинку Джуніпер ніхто не ляже спати рано.

Ребекка до нестями хотіла потрапити в команду. Якщо б колись це бажання здійснилося, вона б стрибала з радощів! Зараз воно фактично здійснилося. Але важко уявити ще більш сумне видовище, ніж Ребекка Мейсон у цьому кріслі.

— Ти немов з похорону повернулася, — сказала Тіш, заходячи та зачиняючи за собою двері.

— А як, ти думала, я виглядатиму? — все ще розгублено відповіла Ребекка. — Що, на твою думку, ти робиш?

— Роблю найкраще з поганого, звісно, — відповіла Тіш найсерйознішим тоном. Вона була впевнена, що робить усе правильно. Вона швендяла довгим килимом та рахувала на пальцях, поки говорила, — це було її улюбленою звичкою. — По-перше, я стала найкращою центральною нападницею, адже Джосс немає, тож я перейшла з лівої внутрішньої позиції. Посунула Лауру Вілкінс до лівої внутрішньої позиції з центральної половини поля, адже мені здається, вона гратиме добре на передніх лініях. Я поставила Шейлу Каммінгс на центральну половину поля, адже вона добре грає на всіх позиціях, але гає час на лавці запасних.

Ребекка не слухала, але погоджувалася.

— І я поставила тебе на місце Сью. У всьому іншому команда зовсім така, якою її зробила Джосс.

— Ти поставила мене! О, Тіш, як просто ти про це говориш.

— Ти маєш на увазі те, що не знаходилась навіть у резерві, на відміну від Веріті Вільямс? — спитала Тіш. — Але ж вона захисниця...

— Я маю на увазі те, що ти викинула Сью! — закричала Ребекка.

— Звісно, я це зробила! — зірвалася Тіш. Вона дивилася на Ребекку з відчаєм. Невже вона не розуміє? — А що, ти гадала, я зроблю, щойно ставши капітаном? Ти бачила розклад у «Гіларі»?

— Ні, — засмучено сказала Ребекка, — це не моя справа.

— Місіс Борреллі проводитиме наступне заняття для Сью в п’ятницю, де вчитимуть нову мелодію, — сказала Тіш. — Їй потрібно займатися щодня і дві години завтра замість ігор. Якщо вона не вивчить мелодію до п’ятниці, то не зможе перейти до наступної. Беккі, ти розумієш, що їй потрібно вивчити чотири нові мелодії для стипендії, а в неї є лише шість тижнів, щоб зробити це? — у Тіш був дуже дивний голос. — Вона ніяк не може грати проти Гіллстону завтра. Я поставила її до другого резерву, щоб усе не виглядало надто жахливо. Уся команда може переламати собі ноги, але вона не гратиме завтра!

— Це вже виглядає жахливо! — випалила Ребекка. Вона все ще була спантеличена поведінкою Тіш. — Чи можеш ти нарешті зрозуміти, що Сью не хоче бути музичною стипендіаткою? Спочатку хотіла, але більше не хоче! Я знаю, що ти вважаєш це важливим для неї, та, можливо, ти маєш рацію. Вона може грати у хокей, коли забажає, а такого шансу більше не матиме. Різниця є.

Протягом останніх двох днів Ребекка почала помічати музичних стипендіаток й те, як гордовито вони носили свої бейджі. Вона дізналася про всі особливі можливості, які їм надають, щоб вони розвивалися як музикантки, навчаючись у школі. Вона зітхнула:

— Так, Тіш! Я знаю всі твої аргументи. Але правда у тому, що Сью це не цікавить, і ти не можеш змусити її зацікавитися.

— Я не можу змусити, але можу переконати, — сказала Тіш. — Зараз вона ненавидить мене. Я щойно намагалася поговорити з нею в гуртожитку, але вона не слухала жодного слова. Але дай їй двадцять чотири години, щоб охолонути, й вона послухає, — Тіш була переповнена рішучості. — Як-небудь я донесу до неї, що все, що я роблю, — заради її блага. Тоді вона візьметься за голову.

— Ти говориш дуже впевнено, — сказала Ребекка.

— Я цілковито впевнена. Ми були дуже близькими подругами. До цього вона завжди слухала мене. — Обличчя Тіш передавало повну розгубленість від того, що не розуміла, чому Сью не слухала її цього разу. — Раніше вона також завжди мені вірила. Як-небудь я змушу її побачити... Коли вона зрозуміє, що вилетіла з команди та я не візьму її назад, вона почне важко працювати задля Гіларі Камбервелл, адже це стане єдиним, що у неї залишиться.

— І навіть якщо Сью захоче сама вирішувати, що робити зі своїм життям, ти однаково не зміниш свого рішення?

— Ніщо не змінить, — пристрасно відказала Тіш.

Ребекка безпомічно похитала головою. Вона вдалася до нової тактики:

— Команда засуджує це, — сказала вона.

— Я знаю, — відповіла Тіш, виглядаючи вперше стурбованою. — Я не можу навіть сподіватися на те, що вони зрозуміють. Але ж ти розумієш, чи не так, Ребекко?

— Ні, — відповіла вона Комок підходив до її горла. — Боюсь, що ні. Але смішно від того, що я вірю тобі.

Цс було правдою. Зараз вона вірила Тіш сильніше, ніж будь-коли, просто через те, що та палала пристрастю, адже вірила, що правда на її боці! Також вона була готова до небезпеки.

— Ти усвідомлюєш, Тіш, люди думають, що ти просто поводишся гидко?

— Звісно, я усвідомлюю. І я не хотіла брати тебе до команди, адже теж постраждаєш. Але, зараз, не маючи Джосс і Сью, без тебе не обійтися: ти будеш найкращою з тих, кого ми маємо на передній лінії. Після Лаури Вілкінс, — Тіш зазирнула Ребецці в очі. — Якщо ти боїшся, Ребекко, просто скажи про це. Я зрозумію.

Після того розпачу, який трапився з нею за останні кілька хвилин, Ребекка відчула раптовий приплив захвату. «Найкраща з тих, кого ми маємо...» Тіш сказала те, що насправді думала.

— Боюся? — перепитала вона. — Тільки не я.

Атмосфера в гуртожитку тієї ночі була напружена. Сью закрила свою фіранку з мовчазним докором. Дженні та Джоан, члени команди, які також мешкали в шостій кімнаті, з осудом поглянули на Ребекку та Тіш, коли ті ввійшли. Навіть троє інших дівчат з кімнати, Маргот, Ельф і Мара, які завжди залишалися вірні Тіш Андерсон, поводились неймовірно стримано.

Цієї ночі Ребекка спала неспокійно: крутилася в ліжку та декілька разів прокидалася. Завтра вона гратиме за Золотий кубок замість Сью Мардох. Сью грала краще за неї, й усі про це знали! Жоден її рух, жодна помилка не залишаться непоміченими! Це мала бути їхня перша гра у другій лізі, та якщо вони програють, — вилетять з турніру за Кубок! Вона не хотіла грати. Вона боялася.

Ребекка рано прокинулася та одягнулася. Дівчина стояла навколішки на своєму ліжку та дивилася у вікно крізь голі дерева на піщані дюни та море вдалині. Вона помітила, що Сью Мардох прокинулася ще раніше.

Вона повільно поверталася від дюн в компанії Ніколи Годжес. Вочевидь, вони разом гуляли узбережжям з раннього ранку. У них була відверта, щира розмова. Помаранчеве сонце здіймалося над пляжем Требізон.

«Бідолашна Сью, — подумала Ребекка. — Після всього, чого вона натерпілася від Тіш, мабуть, мало настати полегшення від спілкування з такою, як Нікола Годжес. Та з’явилася, щоб запропонувати Сью незмінну відданість, яку людина може чекати тільки від вірного спанієля».

— Це Нікола! — сказала Мара Леонодіс, яка тихо з’явилася за плечем Ребекки. — Ця Нікола Годжес, вона лякає мене. Це вона — корінь усіх проблем, згадаєш моє слово.

— Що, заради бога, ти маєш на увазі?

— Не знаю, що маю на увазі, Ребекко, — сказала Мара, — просто покладаюся на інтуїцію. Все, що я знаю, так це те, що між Тіш і Сью не траплялося і дня без сварок відтоді, як з’явилася ця дівчинка.

— О, Маро, не дурій, — відказала Ребекка.

Вона дивилася на них. Сью обійняла молодшу дівчинку за плече, щоб тій було комфортніше.

«Хоча... — подумала Ребекка. — Я сподіваюся, що Мара просто дуріє».