Требізон. Другий семестр

Розділ десятий

Будинок Джуніпер вів розмови про це півночі. Тіш Андерсон і Сью Мардох стали ворогами! Тіш викинула Сью, зірку команди, та замінила її Ребеккою Мейсон! До ранку прихильників у Тіш майже не лишилося.

— Нумо бойкотувати проти матчу! — волала Нікола Годжес першому курсу. Те саме кричала Деббі Рікард другому.

— Ніхто не послухає їх, — сказала Тіш Ребецці.

— Гадаю, послухають, — відповіла та.

Міс Вілліс була не в гуморі навіть до того, як Тіш сказала їй (пояснивши), що графік Сью на наступні кілька тижнів перетинається з тренуваннями команди.

— Я гадки не мала, що вона кандидатка на Гіларі Камбервелл, поки містер Баррінггон не сказав мені минулого вечора, — насупилася вчителька з ігор. — Його роздратувало те, що вона може зняти свою кандидатуру, якщо її оберуть Головною з ігор цього семестру. Тепер, гадаю, він радіє. Це все так несподівано! Є чимало гарних кандидаток на музичну стипендію і без Сью, яка раптово вирішила зарахувати себе до них. Вона наш найсильніший гравець, не беручи до уваги тебе.

Під час вечері Ребецці видали її власний офіційний командний синій светр, на якому величезними білими літерами на чорному фоні було написано «ТРЕБІЗОН». Вона вже одного разу грала за команду як запасна, яку виставили останньої хвилини, коли Джуді Шарп завадила біль у щиколотці. Зараз все більше походило на правду, і светр доводив це. О пів на третю вона вибіжить на поле разом з рештою команди у цьому светрі. «Мрії здійснюються», — із сумом подумала вона. Щохвилини дівчина боялася матчу дедалі більше.

З усіх її мрій ця виявилася найгіршою.

Увесь Будинок Джуніпер звільнили від ігор, щоб вони могли прийти та повболівати. Але цілий гуртожиток не з’явився. Навіть половина. Навіть чверть. У Гіллстону, який привіз із собою всього два автобуси за п’ятдесят миль від дому, було більше підтримки на трибунах, ніж у Требізону, який приймав супротивників у себе!

Міс Вілліс розлютилася:

— Думаю, вони гадають, що без Джосселін і Сьюзан у нас немає шансів на перемогу, — сказала вона. — Що, заради бога, вони коять? Дивляться телевізор?

Тіш розглядала погано прорисовані лінії поля та тремтіла від жаху. Але вона була міцним горішком. Коли пролунав свисток про початок, вона просто опустила голову, готова дати відсіч, зайняла свою позицію та взялася до гри. Якщо б усі грали, як Тіш, вони б перемогли.

Але вони програли, а Ребекка була вдячна за тс, що все закінчилося. Решта команди грала так само погано, як вона! Вони всі безнадійно втратили зв’язок одна з одною, та не могли налаштувати його. Знов і знов Тіш намагалася змусити їх грати як команда, але вони просто не розуміли одна одну. Гіллстон виграв матч з рахунком 3:0.

— Що за безладі — кричала па них міс Вілліс пізніше. — Називаєте себе хокейною командою? Ладні вилетіти з турніру за Кубок, коли він ще не розпочався? — Вона була зла та розгублена. Требізон був наймолодшою командою, яка боролася за Золотий кубок. Ще минулого семестру вона дуже раділа їхнім успіхам. — Нам належить грати ще три матчі у нашій лізі. Але якщо ви покажете такий самий результат проти старшої школи Кекстон наступного тижня, то можете вилетіти.

— Нова лінія нападниць має грати разом, — почала Тіш.

— Якщо б не було виборів, команда би зігралася вранці в суботу, — різко сказала міс Вілліс. — У вас було б три дні, щоб навчитися грати разом, але ви...

Вона зупинилася. Команда була пригнічена та втомлена. Вони грали на повну силу, зі шкіри геть пнулися, але марно. Здавалося, команда дивилася на Тіш, ніби кажучи, що все це — її помилка. Міс Вілліс відчула цей настрій. Цього вона і побоювалася. Вчителька не хотіла, щоб Ішбель Андерсон стала цапом відбувайлом.

— Вибачте, — сказала міс Вілліс, — вибори були вашою справою, а не моєю. Я впевнена, що їх потрібно було провести, адже запропонували дві кандидатури: Ішбель і Сьюзан. Але зараз ви все владнали, тож, заради бога, зберіться! Тепер прийміть душ і переодягніться та приберіть ці нещасні вирази з ваших облич, бо інакше ви залишите дівчат з Гіллстону без чаювання. Міс Морган усе організувала та пропонує почати о п’ятій. Ти знаєш, що повинна зробити, Ішбель?

Тіш кивнула. Як капітан приймаючої команди, вона має поводитися господинею на хокейному чаюванні. Хокейні чаювання проходять замість їдальні в гуртожитку, та на них завжди буває щось особливе!

— Дати їм дуже багато їжі, бути жахливо ввічливою та показати, що ми не скупі на найкращі кекси, — сказала Тіш.

Дівчата засміялися. Це сказала Тіш, яку вони знали і любили. Навіть Ребекка посміхнулася.

Але насправді Тіш не поспішала повертатися до Будинку Джуніпер. Вона застрягла в роздягальні ще надовго, коли дівчата обох команд уже прийняли душ, одяглися та пішли зі спортивного комплексу. Ребецці набридло чекати на неї.

— Ходімо, Тіш! — вона відчинила двері та зазирнула. — Що... — Тіш сиділа на лавці. Вона, очевидно, одяглася давно та просто сиділа там, дивлячись в нікуди. Дівчина була втіленням пригніченості. — Ох, бідолашна Тіш... — вона підійшла та сіла поруч. — Збадьорся!

Тіш занурилася обличчям у долоні.

— Гадаєш, Сью в «Гіларі»? — спитала вона. — Уважаєш, вона непокоїться? Адже якщо ні, то я піду і застрелюся!

Ребекка обійняла Тіш за плече.

— Чому б не піти та не подивитися? — сказала вона. — Та чи не час вам знову почати розмовляти?

— Ти маєш рацію, — Тіш підвелася. Частина її старої впевненості повернулася. — Можливо, вона припинила мене ненавидіти та послухає. Що раніше це трапиться, то краще. Ходімо!

Вона схопила Ребекку за руку і вони залишили велику білу будівлю, попрямувавши звивистою стежкою просто до «Гіларі». Тільки-но вони вийшли з-за чагарників та обійшли озеро, як побачили Ніколу Годжес, яка вийшла з бічних дверей з футляром для скрипки. Вона пройшла достатньо близько повз них.

— Привіт, Ніколо! Сью там? — запитала Тіш.

— Так, — відповіла першокурсниця. Вираз її обличчя став дуже насторожений.

«Вона всюди! — подумала Ребекка. — Завжди неподалік від Сью». Пізніше вона докоряла собі. Якщо Сью сказали займатися по дві години, то, вочевидь, і Ніколі теж. Та хто після всього, що сталося, буде звинувачувати Сью за те, що вона ходить з Ніколою? Тіш довела її до розпачу, тож що ще вона могла робити?

— Ця дитина просто обожнює Сью, чи не так? — нещасно сказала Тіш, коли Нікола відійшла надто далеко, щоб почути. — Саме через це вона підговорювала першокурсниць бойкотувати матч. Маю сказати, на її місці я б обійшлася без цього.

— Ходімо! — сказала Ребекка. — Нумо знайдемо Сью.

Тіш почала перейматися, адже у будівлі було дуже тихо, ніде не було чути скрипки.

Вони знайшли Сью у кабінеті номер чотири. Вона не грала, а стояла біля вікна та дивилася на озеро. Дівчина, вочевидь, намагалася займатися, бо на пюпітрі стояли ноти. Але її скрипка та смичок лежали на столі, а біля них лежав запечатаний конверт.

— Як йдуть справи, Сью? — спитала Тіш.

— Вони не йдуть, — відповіла Сью, не обертаючись. — А як минув матч?

— Ми програли 3:0.

Було щось настільки пригнічене у голосі Тіш, що Сью змусило розвернутися.

— Мені шкода, — просто сказала вона. — Справді. І це була не моя ідея, щоб вони всі бойкотували матч. Це було нерозумно.

— У тебе не буває таких ідей, —- сказала Тіш.

Ребекка зрозуміла, що Сью припинила ненавидіти Тіш. Здавалося, у неї в голові було щось важливіше.

— Що ви хочете? — запитала вона.

— Я просто хочу сказати тобі те, що ти не дозволила мені сказати минулої ночі. Все, що я зробила, було для того, щоб ти могла забути про хокей цього семестру та сконцентруватися на музичній стипендії Гіларі Камбервелл, розумієш?

— Це твоя теорія, — сказала Сью.

— Це не теорія, Сью! — випалила Ребек-ка. — Це факт!

— Що б це не було, ви згаяли час, — відказала Сью. Вона була дуже напружена та роздратована. Дівчина підійшла до столу і взяла білий конверт. — Я щойно написала це. Це офіційна заява про те, що я виходжу зі змагання за стипендію.

Після цього Тіш почала поводитися дивно. Вона кинулась на Сью, забрала конверт з її рук та почала розлючено кричати.

— Ти що, думаєш, що це іграшки? Я витримала все це не для того, щоб ти все кинула! Ти виграєш її, виграєш! — Вона розірвала лист на дрібні шматочки, перш ніж Сью змогла зупинити її. — Ось!

— Тіш! — Сью шоковано дивилася на неї. — Ти справді хотіла цього? Це була не просто акторська гра...

Тіш опустилася на стілець, важко дихаючи, намагаючись оговтатися від свого пориву злості. Все, що залишалося Ребецці, — це почати говорити.

— Звісно, це не була просто гра, Сью! Тіш одержима цим! Вона поставила себе у небезпечне становище. Ціла команда відвернулася від неї, як і більша частина Джуніперу. Чи ти не помітила? Вона, може, і вперта, але не акторка!

— Тіш, — Сью дивилася на подругу, а її губи почали тремтіти. — Ти справжня вперта свиня. Я казала тобі, що облишила цю ідею, тільки-но зрозуміла, що змагатимусь проти Ніколи.

— Ніколи? — Тіш знов почала втрачати контроль. Вона зібрала всю волю в кулак. Далі вона говорила швидко та переконливо. — Я знаю, що ти відчуваєш, Сью. Я впевнена, що Нікола дуже гарна дитина, і можливо, ці гроші стали б її батькам у пригоді. Але ти не можеш облишити все через це, і вона не повинна чекати від тебе...

— Вона не чекає... — почала Сью.

— Змагання — це змагання, — розлючено сказала Тіш. — І хай переможе найкраща. Я знаю, що містер Баррінгтон уважає тебе найкращою, та що це має сприйматися, як належне. Але вирішать це експерти з Лондона. Нікола має спробувати чесно та справедливо. Музичною стипендіаткою повинна бути найкраща, інакше все це нічого не...

— Тіш! — Сью намагалася заговорити. Ребекка бачила, що вона починає нервувати.

— Подивись на це з іншого боку, якщо боїшся зруйнувати життя Ніколи. Вона все ще проходитиме за віком, щоб спробувати наступного року, а для тебе це — останній шанс. — Тіш підвелася та схопила руку Сью. — Твій найостанніший шанс!

Запанувала тиша. Врешті-решт Сью заговорила:

— Я знаю це все сама, Тіш. Я сьогодні прокинулася рано-вранці та вийшла на довгу прогулянку вздовж пляжу. Я усвідомила, що моя мрія зайняти місце Джосс — суцільна фантазія. Я не створена для цієї посади. Вони хотіли тебе. Та я мала спробувати те, для чого я, можливо, створена, а Нікола не...

— Тож? — очі Тіш на секунду сповнилися надією. Вона подивилася на підлогу та побачила рештки листа, які на ньому лежали. Її голос понизився. — Тоді навіщо ти написала свою заяву?

— Я зустріла Ніколу на пляжі, — сказала Сью.

— І?

— Я не можу сказати тобі. Це не моя таємниця. Вона не хотіла казати мені. Воно якось вирвалося.

— Тобі краще сказати мені, — мовила Тіш.

— Добре, — Сью глибоко зітхнула. — Ти також можеш знати. Якщо Нікола не виграє Гіларі Камбервелл, то залишить Требізон. Ти нікому не розповіси? — Вона подивилася на Ребекку. — І ти теж?

— Ні, я нікому не скажу, — заприсяглася Ребекка. — Ми можемо знати чому? Питання в грошах?

— Так, — сказала Сью. — Її батьки знали, що відправити її сюди буде справжнім випробуванням, але її мати працює менеджером у магазині, та її зарплата покривала витрати. — Ребекка кивнула. Вона могла легко це уявити. Місіс Годжес керує магазином, найімовірніше, магазином одягу. — Що ж, перед Різдвом у неї винайшли серйозну хворобу, і вона мала полишити роботу. Тож ви розумієте... — вона розвела руками. — Стипендія означає для Ніколи все. Не було багато сенсу в тому, щоб рвати це. Мені просто доведеться писати знову.

Тіш нічого не казала, і Ребекка усвідомила, що це через приголомшення. Вона, здавалося, знаходилася в шоковому стані.

«Бідолашна Тіш, — подумала Ребекка. — Це справді кінець мрії. Вона сприймає це дуже важко».

Але раптово в дверях з’явилася Енн Лоррімер, зі складеними руками.

— Тіш Андерсон! — вигукнула чергова префект. — Мене відрядили знайти тебе! Вони чекають на тебе, щоб розпочати хокейне чаювання, бо самі не можуть зробити цього! Ходімо!

Вона взяла Тіш за руку та потягла геть із кімнати. Життєрадісна префект ніколи ні на кого не злилася довго.

— Ну, програли ви матч, то й що, ховатимешся тут? — Тіш дивилася загіпнотизовано на бейдж на светрі Енн з монограмою Г. К. — такий могли носити тільки музичні стипендіатки. Вона майже плакала.

Ребекка залишилася позаду них, забута. Вона знала, що теж має бути на чаюванні, але їй хотілося залишитися та поговорити.

— Бідолашна Сью, — сказала вона. — Зрештою ти отримала те, чого не хотіла. І ми, швидше за все, програли Золотий кубок. Стосовно Тіш...

— Бідолашна Нікола, — сказала Сью.

— Її мати дуже хвора?

— Так. У неї серйозна форма діабету. Вона завжди хворіла на нього, але перед Різдвом її стан погіршився.

— Я мовчатиму, — почала Ребекка та зупинилася. Частина її мозку почала думати та посилати сигнали. Цс була та дивна особливість пам’яті Ребекки, яка збирала непотрібну інформацію. Настав її великий день!