Требізон. Другий семестр

Розділ другий

Більшість своєї тривалої подорожі до Требізона дівчата провели, вештаючись потягом, аби привітати старих подруг із інших купе. Потім вони сіли грати у «Визнання» — різновид фантів, але з картами. Якщо одна з дівчат витягає туза, то решта допитують «визнання», кожне слово якого має бути правдою.

— Зізнавайся, що б ти хотіла зробити в школі? — спитала Тіш, коли Сью випав туз.

— Я не можу! — відповіла Сью, почервонівши. — Ви будете сміятися з мене!

— Але доведеться! — наполягала Ребекка. — Таке правило.

Ребекка думала, що Сью скаже щось на кшталт «зіграти соло на скрипці під час концерту на честь закінчення семестру». Тож почуте сильно здивувало дівчинку.

— Добре, — тихо погодилась Тіш, — але тобі доведеться відпрацювати це десятком голів цього семестру.

Тільки-но Ребекка витягнула козир, Сью вирішила відігратися.

— Зізнавайся, яке у тебе таємне бажання? — запитала вона, і настав час Ребецці соромитися, а іншим дивуватися. Дівчинка мала талант до письменства, тож дівчата чекали, що вона забажає знов написати щось для журналу «Требізон».

— Що ж, я б хотіла потрапити до команди «Молодші за 14», — сказала вона. — Так само, як ви. І змагатися разом за Золотий кубок. Але я знаю, що це неможливо.

Дівчата співчутливо дивилися на неї. Ребекка вміла швидко бігати, була перспективною хокеїсткою, але значилася в резерві команди «Молодші за 14». Дівчинці лише раз випала нагода зіграти минулого семестру, і вона зарекомендувала себе вельми добре. Але команда укомплектована, бо дівчинка з першого курсу, Шейла Каммінгс, устигла показати себе кращою серед запасних і тепер була першою в резерві.

— Зрештою, я завжди можу когось із вас отруїти, — сказала Ребекка, не витримуючи їхніх співчутливих поглядів.

Усі засміялися.

Ребекка зі Сью дочекатися не могли, щоб накинутися на Тіш, коли та нарешті витягне туза з колоди.

— Зізнавайся, яке в тебе таємне бажання? — хором запитали вони.

Раптово Тіш замкнулася в собі.

— Я не можу, — мовила дівчинка. — Просто не можу.

— Але ти повинна! — наполягала Сью.

— Ні.

— Ти обманула! — випалила Ребекка.

— Чому тоді ти запитала про моє? — скаржилася Сью. Вони з Ребеккою обмінялися поглядами.

Тіш знову почала поводитися дивно! Не просто дивно, вона ледь не доводить до сказу. Дівчинка сама на себе не схожа.

Тоді дівчата облишили гру та сіли читати. Атмосфера стала напруженою, але розвіялася, коли Тіш засміялася з чогось у своїй книзі.

— Є дещо гарне для Г. Д., Ребекко!— сказала вона та зачитала вголос. — «Існує така річ, як огірок, що бризкає. Треба лише легенько торкнутися його, і він стрільне своїм насінням у тебе. Іноді достатньо лише пройти повз нього, аби він бризнув».

— Непогано, — визнала Ребекка. — Я додам це до мого списку.

— Нумо виростимо такий і поставимо в кімнаті для персоналу! — запропонувала Сью.

Те, що Тіш назвала «Г. Д.», означало газету «Джуніпер», новинне видання, яке вони друкували та продавали по п’ять пенсів за екземпляр. Тіш, єдина, хто вміла правильно користуватися трафаретами, була редакторкою, а Ребекка відповідала за щотижневу рубрику «Чи знаєте ви?..». Цей розділ містив два-три дивні та маловідомі факти. Ребекка мала унікальний вид пам’яті, що зберігає купу неважливої інформації, як комп’ютер.

Газета називалася «Джуніпер» через Будинок Джуніпер — гуртожиток для молодших дівчат у школі «Требізон». У ньому мешкають першо- та другокурсниці. Це величезна сучасна будівля просто перед головним корпусом школи. Коли дівчата дорослішали, вони переїжджали до менших корпусів, розміщених у різних місцях на території школи. Але поки що Будинок Джуніпер був центром світу для Ребекки та місцем, де відбувалося все найцікавіше в її шкільному житті.

У Будинку Джуніпер є перевіряючі та виконавці різних обов’язків. Наприклад, Тіш була відповідальною за добирання матеріалу впродовж двох років: вона вирішувала, що з робіт молодших студентів друкуватимуть у відомому шкільному журналі «Требізон». Цього року на посаду буде обрано нову студентку.

Але найголовнішу посаду, яка офіційно називалася Головна з ігор, обіймала Джосселін Вайнінг. У Требізоні вірили, що надавати дівчатам відповідальну роботу з малих літ — гарна ідея, тож Головна з ігор набирала команду й інвентар з мінімальною допомогою міс Вілліс, учительки з фізкультури. Джосс відповідала за юнацький хокей, нетбол і плавання, але неофіційно її: називали лише капітаном команди з хокею, бо це була основна зимова гра. Натомість у літньому семестрі Головна з ігор відповідатиме за юнацький теніс, плавання й легку атлетику, та зватиметься просто капітаном команди з тенісу. І, швидше за все, це теж буде Джосселін Вайнінг.

Потяг прибув до станції Требізон о третій, учителі проводили дівчат до школи. Вони полишили старе місто та повільно рухалися путівцем. Ребекка була рада знову побачити вдалині затоку Требізон, попри те, що море було сіре та неспокійне під низьким січневим небом. Потім вона знов побачила крізь голі дерева парку знайомі будівлі, поєднання старого та нового.

Що другий семестр у Требізоні підготував для неї? Дівчинка міркувала про це, поки автобус заїжджав у великі вхідні ворота.

Перше, що школа підготувала для Тіш і Сью, це була зустріч із Джосс Вайнінг. Поки дівчатка виходили з автобуса, вона чекала на сходах напроти старої будівлі школи. Багато дівчат прибули лондонським потягом, але ще більше, таких як Джосс, приїхало машинами з усіх куточків Англії.

— Чи можете ви двоє зараз узяти свій хокейний інвентар і вийти на хокейне поле? — запитала вона.

На різдвяних канікулах дівчатам дозволяли залишати спортивний інвентар у шафах, адже він ще раз мав знадобитися навесні.

— Але ми щойно приїхали! — обурилася Тіш.

— Вибач, та команді треба тренуватися, — відказала Джосс.

Ребекка помітила, що Джосс, найспокійніша з людей, виглядала трохи напруженою.

— Нас записали в другу лігу проти Гіллстону. Ми маємо рівно тиждень до першого матчу в турнірі за Золотий кубок. Наразі наша проблема полягає в тому, що після чаювання вже надто темно для тренувань, тож доведеться тренуватися в спортзалі — а це зовсім не одне й те саме. Інакше кажучи, цей вечір надто гарний, щоб проґавити його.

— Звісно, Джосс, як завжди, маєш рацію.

Оговтавшись від здивування, Тіш і Сью погодилися з нею. Зазвичай першого дня тут не було що робити до чаювання, крім хіба що чекати на вантажівки, які привозять багаж для розпакування. Вечір був погожий, а поле було порожнє.

— Якщо хочете, я можу забрати ваші речі, коли їх привезуть, — запропонувала Ребекка. — Так ви зможете тренуватися довше. Потім я спущусь і подивлюсь на вас, якщо зостанеться час.

— Ти — янгол! — вигукнула Тіш. — А можеш тоді й цей багаж віднести нагору?

Ребекка миттєво збагнула, що, окрім власних, тримає силу-силенну речей: дві сині шкільні накидки, три пакети, футляр для скрипки Сью...

— Агов! — вигукнула Ребекка.

— Я допоможу! — закричала Мара Леоно-діс, щойно її брат поїхав на своєму червоному mini геть. Вона помахала йому.

— І я! — зголосилася Селлі Елфінстоун, виходячи з автобуса.

— Дякую, Мара! Дякую, Ельф!

Гречанка та пухка Селлі мешкали в одному гуртожитку з Ребеккою, Тіш і Сью. Вони були дружньою компанією з кімнати номер шість, тож Ребекка зраділа, коли вони забрали частину її поклажі.

— Все добре? — запитала Тіш, коли вони йшли з Джосс.

— Щось на кшталт того, — відповіла Ребекка.

— А коли так, — крикнула Ельф, — то вам краще виграти Золотий кубок! Ми не приймемо жодних виправдань, якщо цього не станеться.

Насправді Селлі була тільки рада подивитися на все з відстані. Вона здригалася від думки про хокейне поле та гру. Ребекка, звісно, потайки заздрила дівчатам.

Вони юрбою пройшли крізь головну будівлю школи, в минулому маєтку, до чотирикутних садів на задньому дворі та через них до Будинку Джуніпер. На другому поверсі гуртожитку дівчата покидали речі на ліжка й байдикували та базікали. Ребекка стала навколішки на своєму ліжку та визирнула у вікно. За будівлею школи розташувався невеликий парк зі стежкою, що веде просто до піщаних дюн і моря. Коли дерева були вкриті листям, можна було вгледіти відблиски моря. Проте зараз відкривався широкий вид на затоку, з цистернами на горизонті. Як чудово сюди повернутися!

— Валізи везуть! — вигукнула Ребекка, побачивши людей із візками внизу надворі. Незабаром почувся глухий тупіт на сходах.

Дівчинка розпакувала свою валізу, вийнявши та прибравши все. Потім вона дістала всі речі Тіш і Сью та поклала на їхні ліжка, щоб дівчата розклали їх після чаювання. Валізи треба було швидко розпакувати та поставити на сходи, адже по них прийдуть, щоб віднести на склад.

— А це що? — запитала Мара, побачивши, що з речей Тіш на підлогу впали два папірці.

Ребекка підняла їх.

— Повідомлення про вибори нового відповідального за добирання матеріалів, — відповіла вона. — Я здивована, що Тіш так серйозно поставилася до цього питання та надрукувала оголошення на канікулах!

Два однакові повідомлення. Одне для кімнати відпочинку першого курсу на протилежному боці Будинку, а інше — для кімнати другого курсу на цьому. Там зазначалося:

Вибори відповідального за добирання матеріалів .

Очолюючи цю посаду протягом двох років, я оголошую відкриті збори. Вони відбудуться в четвер о сьомій вечора в кімнаті відпочинку другого курсу. Згідно зі шкільними правилами, тепер ви маєте обрати нову відповідальну за добирання матеріалів на два роки. Оскільки в Будинку Джуніпер мешкає лише два курси, тож брати участь може тільки другий курс. Голосування відбуватиметься піднесенням рук.

ІШБЕЛЬ АНДЕРСОН,

відповідальна за добирання

матеріалів (у минулому)

Будинок Джуніпер

—Тепер я розумію, як Тіш обійняла цю посаду відбирана матеріалу, навчаючись лише на першому курсі! — задумливо сказала Ребекка. — Щороку вибори припадали на літній семестр, коли другокурсники вже не могли залишатися в Джуніпері, тоді шанс випадав першокурсникам.

— Ребекко! — вигукнула Мара. — Ти рахуєш краще, ніж калькулятор. Я сама ніколи не могла збагнути цього! — гречанка мотнула головою. — Не дивно, що я у Другому Бета, коли ви всі — у Другому Альфа, — відказала вона з широкою посмішкою.

— Не думай, що ми голосуватимемо за тебе, Ребекко, — сказала Маргот Лоуренс, щойно ввійшовши до кімнати. — Тільки якщо ти дуже цього хочеш.

— Що? — здивувалася Ребекка. — Я занадто мало часу перебуваю тут, щоб претендувати на щось подібне.

— А тобі і не потрібна ця посада, — підхопила Ельф. — Відбирач матеріалу вирішує, що друкуватимуть у «Требізоні», тобто автоматично втрачає можливість відібрати щось своє.

— А ми всі хочемо, щоб твоє есе, яке Елізабет Екстон забракувала минулого року, було надруковане в цьому, — сказала Маргот.

Елізабет, колишній редактор журналу «Требізон», полишила пост із ганьбою, а на її місце обрали гідну дівчину — Одрі Максвел.

— Закладаюся, що Одрі не заперечуватиме, — закінчила Маргот.

Ребецці стало приємно від цих слів, але вона нічого не відповіла.

— Гей! — раптово вигукнула Маргот, — Буде весело, якщо Тіш цього семестру не обійматиме жодної важливої посади. Вона ж була перевіряючою першого курсу весь минулий рік, а потім ще відбирала матеріал...

— Тіш завжди буде важливою! — із запалом сказала Мара. — Врешті-решт вона все ще головний редактор газети «Джуніпер», а це не абищо!

— У мене є гарний жарт з цього приводу! — згадала Маргот. — Слухайте: Скільки дівчат у школі «Кекстон» потрібно для того, щоб вкрутити лампочку?

— Скільки? — захихотіли Ребекка та решта дівчат. Кекстонці були їхніми давніми суперниками, та знущання з їхньої манерності було улюбленим дозвіллям требізонців.

— 1001! — тріумфально заявила Маргот. — Одна, щоб тримати лампочку, та ще тисяча, щоб крутити школу!

Всі вибухнули сміхом. Ребецці довелося залишити дівчат. Вона хотіла подивитися на тренування команди «Молодші за 14», а якщо вона не поквапиться, то не встигне. Можливо, гравці половини команди втратили форму? Можливо... Ребекка усміхнулася сама до себе. Яка надія!

На полі Ребецці вистачило часу, аби збагнути, що всі гравці були в чудовій формі. Особливо Джуді Шарп, яка грала на правому фланзі. На звичайній позиції Ребекки. Передня лінія відпрацьовувала біг, пас й атаку. Джуді бігла зі швидкістю блискавки, подала м’яч Сью, яка одним глухим ударом пробила його повз Дженні Брук-Хаєс, забивши гол.

— Ура! — закричав хтось збоку. — Добре, старушко Сью!

Це була Нікола Годжес з компанією своїх подруг-першокурсниць. Здається, вони становили фан-клуб Сью Мардох.

Потім Джосс просвистіла, та тренування закінчилося. Нікола пригадала, що бачила Ребекку на вечірці Сью, та підійшла до неї. Її пухке янгольське обличчя порозовішало, а гарно зачесане, заплетене волосся, попри поривчастий вітер, виглядало як завжди охайно.

— Сью грала неперевершено! — захоплювалася Нікола.

— Справді? — запитала Ребекка. — Я тільки-но прийшла.

Ребекка помітила неподалік Джосс із Тіш і хотіла долучитися до бесіди. Але Нікола все крутилася поблизу та, здавалося, бажала вести довгу й відверту розмову про Сью. За мить Ребекка зрозуміла, що Джосс говорила Тіш щось дуже особисте і не підозрювала, що їх можуть почути.

— Це не повинно трапитись, Тіш. Пообіцяй, що ти нікому не скажеш.

— Звісно, обіцяю, Джосс.

Ребекка швидко відвернулася, помітивши, що Нікола також підслуховує. Вона взяла молодшу дівчинку під руку.

— Тож твої друзі фанатки хокею, Ніколо?

— О, ми вболіваємо за команду Джуніперу, бо вона бере участь в Золотому кубку, — сказала першокурсниця. — Я розповіла дівчатам, як познайомилася зі Сью та яка вона чудова, тож тепер ми приходитимемо на кожний матч, ось побачиш!

— Ходімо, поспілкуємося зі Сью, — запропонувала Ребекка.

Вона дуже хотіла відвести Ніколу подалі. Ребекка була впевнена, що дівчинку не просто так зацікавила розмова Джосс із Тіш.

Поки вони йшли до Сью, Ребекка озирнулася через плече. Джосс, завжди спокійна та розслаблена, виглядала дуже стурбованою та все ще розмовляла з Тіш. Більше таємничості — більше секретів! Ба Тіш поводилася дивно, та й ще й з Джосс щось відбувається.