Требізон. Другий семестр

Розділ третій

Що б не трапилося з Джосс Вайнінг, Тіш і без цього мала чимало скелетів у шафі. У середу нова непередбачувана Тіш, яку Ребекка досі вважала врівноваженою людиною, істерично раділа з нічого. І як Ребекка скоро зрозуміла, ця нова ейфорія могла вибухнути з будь-якого приводу. Тіш, м’яко кажучи, стала дуже радісна.

Навчання розпочалося. Спочатку в них була англійська з класною керівницею міс Гіт. Потім математика з міс Гейтс стала для них як грім серед ясного неба. Вона дала їм складний приклад, який дівчата повинні були розв’язати подумки. Можна уявити подив Ребекки, коли зазвичай найповільніші дівчата самовдоволено піднесли руки першими: Деббі Рікард, Джоана Томсон, Роберта Джонс і Мері Брон. Тіш почала хихотіти, але Ребекка нічого не зрозуміла, поки згодом міс Гейтс раптово не сплеснула руками.

— Чи можуть четверо дівчат, яким на Різдво подарували калькулятори, що зараз в них на колінах, принести та покласти їх на мій стіл?

Присоромлена четвірка підвелася та здала калькулятори.

— Ви можете використовувати свої нові мізки на хімії, фізиці та біології. Я впевнена, що вчителі вам дозволять. На моїх уроках вам доведеться використовувати старі, поки ви не довчитесь до четвертого курсу. А тепер продовжимо.

Тіш на задньому ряду не могла припинити сміятися та вже почала задихатися. Сусідці по парті, Джуді Шарп, навіть довелося товкнути її в спину. Сью з Ребеккою, за сусідньою партою, також уважали це кумедним та наступної миті вони втрьох істерично сміялися.

— Ходімо до «Моффатту»! — запропонувала Тіш на ранковій перерві, маючи на увазі шкільний кіоск. — Я куплю нам лимонад.

— Сьогодні не твій день народження, — здивовано сказала Ребекка.

У «Моффатті» Тіш випила лимонад залпом, видихнула та відкинулася на спинку стільця.

— Гадаю, що ми виграємо Золотий кубок. У мене таке передчуття.

— Добре, — сказала Сью, підбадьорюючи подругу.

— А якої ви думки щодо оголошення директриси на Асамблеї? — додала Тіш.

— Про те, щоб не залишали в роздягальні відкриті крани? — здивовано перепитала Сью.

Тіш вибухнула сміхом, через що декілька третьокурсниць здивовано озирнулися. Вона сміялася ще кілька хвилин.

— Яке саме оголошення ти маєш на увазі, Тіш? — терпляче перепитала Ребекка.

— Звісно, музичну стипендію Гіларі Камбер-велл, — відповіла Тіш, заспокоївшись, але сльози сміху однаково залишалися на очах. — Сью, ти кумедна.

Тепер Ребекка згадала оголошення. Директриса, міс Велбек, надала його десь усередині своєї довгої й монотонної промови, яку читала у великому холі Асамблеї.

Всі дівчата, які прагнуть отримати музичну стипендію Гіларі Камбервелл, повинні здати вступні анкети, підписані батьками, до тридцятого січня.

— А, ти про це, — сказала Сью.

— Про це говорили і в кінці минулого семестру, хіба ні? — спитала Ребекка. Вона також добре запам’ятовувала деталі. — Її надають кращому інструменталісту молодше чотирнадцяти років першого вересня. Завдяки стипендії можна оплатити заняття музикою та навіть репетитора в школі.

— Щось таке, — абстрактно сказала Тіш. — Але головне — що переможниця стає відомою як музична стипендіатка протягом всього навчання у Требізоні. А також носить цей чарівний бейдж «ГК». Сью, ми його бачили!

— Це правда. Мойра Мільтон носить такий. Вона виграла минулого року, — підтвердила Сью. — Мойра талановита кларнетистка, зараз навчається на третьому курсі. То й що?

— То й що? — вигукнула Тіш. — Невже ти не розумієш, що це твій шанс отримати її, Сью! Твій останній шанс. Ти тільки зараз ще годишся за віком. Тільки зараз!

— Отримати? — ошелешена, Сью відкрила рот. — Я?

— Так, саме ти! — Тіш дивилася на Сью так, немов та була дурненькою. — Хто ще? Ти зможеш виграти її, Сью! Легко!

— Але... але ж... — Сью виглядала розгубленою. — По-перше, я не розумію, як можу її виграти. У мене незабаром день народження, і мені виповниться...

— Ти все ще можеш виграти! — перебила її Тіш.

Ребекку охопило радісне хвилювання. Було щось у сьогоднішньому настрої Тіш — він запалював.

— А по-друге, навіть якщо я зможу виграти її, то... — Сью соромилася, — то це буде нечесно, адже стипендії для тих, хто потребує грошей. Моїм батькам не потрібна допомога, тож...

— Це маячня, Сью!

— Там є якась перевірка статку чи щось таке?

— Звісно ні. Найголовніше, що ти будеш відома як музична стипендіатка, поки вчитимешся тут. Тільки уяви, Сью!

— Я вважаю, що Тіш має рацію, — сказала Ребекка. — Чого б ще їм покривати всі затрати? Батьки, напевно, можуть узяти гроші або відмовитися, і тоді вони залишаться стипендіатці наступного року.

— Звісно, я маю рацію! — вигукнула Тіш. — Подивись на Енн Лоррімер!

— Твоя правда щодо Енн, — зітхнула Сью. — Я ніколи не думала про це раніше. — Енн Лоррімер навчалася у молодшому шостому і також була музичною стипендіаткою. — Лоррімери забезпечені.

Сью як член шкільного оркестру знала про музичних стипендіаток більше, ніж Тіш будь-коли могла дізнатися. Їхні імена писали золотими літерами на дошках пошани по всій музичній школі. Вона знала, як їх шанують, але ніколи не думала, що може стати однією з них. До сьогодні.

— Дзвоник! — підстрибуючи, сказала Тіш. — Ходімо, ми все вирішили!

На газонах усе ще залишався іній, а Тіш, пританцьовуючи, поверталася до старої будівлі школи на уроки. Сью з Ребеккою повільно слідували за нею. Ребекка помітила, що Сью була дуже схильована.

— Про що думаєш? — запитала Ребекка.

— Думаю, що Тіш сьогодні на висоті, — сказала Сью, намагаючись залишатися спокійною. — Спочатку її слова про те, що ми виграємо Золотий кубок, а тепер це!

— Але спробувати — непогана ідея, чи не так?

— Так, — відповіла Сью. — За умови, якщо я достатньо добре граю, тоді в мене дійсно є шанс. Я просто хочу дізнатися це. Знаю, що місіс Борреллі скаже мені чесно. Тіш же нічого не тямить у музиці.

— Так само, як і я, — зізналася Ребекка. — Але ти маєш рацію. Місіс Борреллі знає. — Вона була вчителькою Сью. — Вона працює сьогодні?

— Так, я бачила її машину.

— Тоді ти повинна побачитися з нею за вечерею, Сью, — наполягала Ребекка.

— Так! — окуляри Сью блиснули, спіймавши промінь сонця. — Саме так я і зроблю!

— Ви запізнилися, Сьюзан, — сказав містер Дуглас, учитель хімії, коли Сью після другої ввійшла до лабораторії. Її волосся піщаного кольору заплуталося через вітер.

— Вибачте, сер, я була в «Гіларі», потім мені потрібно було зайти до шкільного секретаря, а потім я забула книжки...

Тіш і Сью, які схилилися над пальником Бунзена, штовхнули одна одну. Сью забула книги? Мало трапитися щось грандіозне. Сью підсіла до дівчат на довгу лавку, і вони одразу почали шепотітися.

— Що сказала місіс Борреллі?

— Спочатку вона здивувалася, але — так! — обличчя Сью сяяло. — Сказала, що у мене є шанс. Якщо я працюватиму наполегливо, то включить мене в список претендентів на стипендію. Ще спитала, чи є в мене дозвіл від батьків, але я відповіла, що вони ще нічого не знають!

— Тож що тепер? — прошепотіла Тіш.

— Я зателефоную їм ввечері, але я впевнена, що вони погодяться. Я настільки впевнена, що попросила надрукувати анкету та надіслати їм сьогодні!

— Так ось для чого ти ходила до місіс Девеншир... — почала було Ребекка.

— Годі розмов! — наказав містер Дуглас. — Ви вже на уроці, Сьюзан, тож я був би вдячний, якби ви долучилися до роботи.

Вечір закінчився двома уроками з хокею.

Цього разу Джосс Вайнінг не грала. Вона стояла осторонь разом із міс Вілліс, уважно спостерігаючи.

Зазвичай дівчата грали на позиціях нападників, через що Ребецці часто доводилося задовольнятися грою на позиції півзахисника. Але сьогодні Джосс не грала, тож настав її час. Тіш була центральним нападником червоної команди, Джуді Шарп зайняла позицію на лівому фланзі, а Ребецці випала нагода грати на своїй улюбленій позиції — . на правому фланзі.

Вона викладалася повністю, адже відчувала важливість гри. Це передчуття посилилося, коли Джосс пішла до східного поля, щоб подивитися на гру першого курсу. Воно підтвердилося, коли головна з ігор зібрала всіх навколо себе на полі.

— У нас була гарна команда «Молодші за 14» минулого семестру, але попри це я хочу змінити дещо перед змаганнями за Золотий кубок. Я вивішу списки ввечері, разом зі складом першого та другого резервів, які їздитимуть на ігри з нами. Я також зберу команду «Старші за 11», які напевно захочуть інколи грати проти «Молодші за 14», таким чином добре їх потренують.

Міс Вілліс, яка чекала, поки Джосс закінчить, зробила крок уперед.

— Цей семестр буде важкий, але й не менш цікавий, — сказала вона. — Ми не сподівалися, що зможемо змагатися за Золотий кубок, але нам це вдалося. Цей короткий семестр буде насичений, але попри це ми повинні йти за нашим звичайним графіком. Усі мають багато працювати та бути відданими ідеї здобути Золотий кубок для Требізону — вперше за всю історію школи. Від дівчат у складі команди «Молодші за 14» чекатимуть завзятості. Ті, хто потрапить до «Старші за 11», також матимуть важливу роль. Нині на твої плечі лягає важкий тягар, — вона кинула на Джосс турботливий погляд. — І я хочу, щоб ви всі допомагали та підтримували її, коли б це не знадобилося.

Це була маленька хвилююча промова, та Ребекка надихнулася нею, хоча й була трохи здивована цим поглядом. Джосс може подбати про себе, хіба ні? Вона завжди збирала команду, та ніхто ніколи не сумнівався в ній. Тому вона і стала таким гарним капітаном.

— До вихідних у мене будуть розклади матчів і тренувань на півроку, — сказала міс Вілліс та усміхнулась. — Я забронюю час через комп’ютер просто зараз. Як сказала Джосс, вона збере команди до вечора. Якщо ви до них потрапите, то попереджаю: не плануйте нічого на середину тижня та вихідні цього семестру. Побачимося завтра. Розійдіться.

Вони вийшли зі спортзали і вирушили до роздягальні, щоб прийняти душ та переодягнутись. Тепер своєю ейфорією Тіш атакувала Ребекку.

— Ребекко! Ти чула, що сказала Джосс? — запитала вона, ідучи вулицею поміж голих каштанових дерев на чаювання до головної будівлі школи. — Вона зробить зміни в складі команд!

— Саме час, — тихо сказала Сью.

Раптом Ребекка загадала про маленьке зізнання Сью у вагоні потяга — бажання стати капітаном хокейної команди! Тепер думки Сью займало ще одне здійсненне прагнення. А власне бажання Ребекки — просто стати частиною команди — запалало в ній, як ніколи раніше, і вона знала, що Тіш мала на увазі саме це.

— Ці зміни не торкнуться мене, — скептично сказала вона.

— Як щодо двох резервів? — вигукнула Тіш. — Шейла Каммінгс буде першою, але, я впевнена, ти станеш другою! Щиколотка Джуді ніколи не загоїться. Якщо обидва запасні гравці їздитимуть на матчі, то хтось повинен бути на випадок заміни Джуді. І це будеш ти.

Ребекка намагалася викинути цю думку з голови, щойно Джосс оголосила, що обидві запасні їздитимуть на матчі за Золотий кубок.

Те, що Джуді інколи підводила хвора щиколотка, було фактом. Крім того, деякі дівчата з резерву дійсно були кращі за Ребекку, але не на позиції правого флангу. Тільки Беккі була найвправнішою на позиції Джуді. Вперше впевненість Тіш змусила Ребекку відчути, що вона має шанс.

— Сподіваюся, що ти маєш рацію, Тіш, — сказала вона.

— Закладаюся, що моя правда!

Після чаювання Ребекка сиділа в кімнаті відпочинку другого курсу та виконувала домашнє завдання з англійської: читала підручник. Зазвичай Ребекка робила це в бібліотеці в старій школі, її улюбленому місці. Але сьогодні вона немов приклеїлася до стільця в кімнаті відпочинку. Дівчинка просто мала бути там, коли Джосс прийде вивішувати список складу команди на велику дошку оголошень, що за дверима.

Коли ввійшла Джосс, з’явився натовп. Щойно вона повісила список та пішла, дівчатка зібралися навколо нього. Ребекка підійшла, намагаючись виглядати спокійно.

Вона одразу побачила себе на правому фланзі команди «Старші за 11», а двома запасними команди «Молодші за 14» були Шейла Каммінгс та Веріті Вільямс, другокурсниця з Другого Бета, гарна захисниця. Тіш і Сью залишилися на своїх позиціях внутрішніх нападників. Усе було зрозуміло.

Ребекка закусила губу та підійшла до вікна, подивившись на світло від будівель школи, яке падало на чотирикутні сади. Як темно та зимно було надворі! Тіш та Сью ввійшли кількома хвилинами пізніше, подивилися на дошку оголошень і підійшли до неї.

— Це нечесно, Беккі, — чуттєво сказала Тіш.

— Здається, Джосс вирішила все ж ризикнути зі щиколоткою Джуді, — сказала Ребекка. — Сью, ти зателефонувала батькам?

— Тільки-но, — відповіла вона. — Мама впевнена, що тато дозволить мені брати участь і підпише анкету завтра вранці, коли приїде, — Сью посміхнулася. — Вона сказала, що це велика честь, але також порадила не зациклюватися. Ребекко, мені дуже шкода.

Ребекка глипнула на Тіш, яка виглядала збентежено. Це все через її ейфорію! Вона помилилася стосовно складу команд. Ребекка сподівалася, що подруга мала рацію, хоча б щодо шансів Сью. Змагання за стипендію буде означати дуже важку працю, особливо з цими додатковими тренуваннями з хокею. Почуваючись трохи засмученою, Ребекка дійшла висновку, що найбільше їй подобалася та колишня Тіш.

Але їй треба було ще трохи почекати.