Требізон. Другий семестр

Розділ дванадцятий

Наступні кілька тижнів Тіш іноді дивувала Ребекку та Сью. Справи йшли не погано. Вони йшли чудово.

Сью порвала всі стосунки з Ніколою і повністю поринула в музику. Увесь її ранній ентузіазм стати музичною стипендіаткою повернувся з надлишком. Ребекка пояснила хокейній команді, що Нікола Годжес обманула Сью, і хоча вона промовчала про цікаві деталі, вони зрозуміли, що це правда. Тіш весь час знала, що буде краще для подруги. Те, як сяяло обличчя Сью, коли мова заходила про стипендію, доводило це. Коли вона залишала скрипку, тобто виходила з «Гіларі», то програвала свої записи на магнітофоні Гіш, знову і знову, з тривогою питаючи думку таких, як Мара, яка мала музикальний слух.

Незважаючи на все, Ребекка, Тіш і Сью знову стали близькі, як колись. Уранці середи Сью вже знов сиділа разом з Ребеккою в класі, а Тіш шепотіла жарти через ряд і передавала записки. Близнючки Нейтон раділи, що після кількох днів розлуки знову сидять разом.

Ані команда, ані міс Вілліс не раділи тому, що втратили Сью в складі «Молодші за 14», але сприйняли це як незмінне. Після непорозуміння на першому матчі команда хотіла залагодити провину перед Тіш. Вони вийшли на другий матч проти старшої школи «Кекстон» з настроєм перемагати. Це була тріумфальна гра — 5:1 на користь Требізону. Завдяки геніальному рішенню посунути Лауру Вілкінс з центральної позиції до внутрішньої лівої команда забила три голи.

Вони знову отримали шанс боротися за Золотий кубок. З лікарні від Джосс надійшов радісний лист, який прикріпили на дошку оголошень, щоб він підбадьорював команду.

У третьому матчі турніру проти дуже сильної команди вони знову програли. Тепер їхня участь у другій лізі залежала від матчу проти Геленбурі. Команда мала не тільки виграти у супротивників, але й забити не менше чотирьох голів. І якщо їм це вдасться, то стануть чемпіонами другої ліги! Тоді їм доведеться грати з переможцями першої ліги у фіналі турніру Золотого кубка.

Матч проти Геленбурі відбувався одразу після канікул, які Ребекка провела з бабусею. Сью так само, як і інші кандидати на музичну стипендію, залишилася у Требізоні, щоб продовжити займатися музикою. Адже за тиждень все мало вирішитися! Сью здавалася дуже щасливою, а Джуді Шарп, навпаки, повернулася до школи на межі розпачу.

Її проблемна щиколотка, яка протягом усього хокейного турніру не давалася взнаки, набрякла й боліла через тижневе катання на лижах схилами поблизу її домівки! Вона не могла далі брати участь у матчі проти Геленбурі.

Тіш вирішила посунути Ребекку на позицію Джуді на правому фланзі. Міс Вілліс, узгодивши це попередньо з Тіш, умовила містера Баррінгтона дозволити Сью пропустити одне заняття з оркестром. Тож її повернули на стару праву внутрішню позицію. Вони грали вдома, тож не тільки Будинок Джуніпер зміг прийти та підтримати їх, а й декого зі старших дівчат відпустили з уроків.

Ребекка хвилювалася. Вона ніколи не грала погано, але позиція внутрішнього форварда була для неї важка, бо здавалася затісною. Як природжений спринтер, вона бажала широкого простору збоку. Вона хотіла сяяти в матчі проти Гелен-бурі — і вона це зробила!

Це був найзахопливіший матч з рахунком 3:0 на користь Требізону, який тримався майже до кінця гри. Їх забили Тіш, Сью та Лаура. Але їм потрібно було чотири, щоб виграти матч та посунутися вгору турнірною таблицею для грі у фіналі! Коли надії вже майже не було, Сью заволоділа м’ячем, який знаходився у центральної захисниці команди супротивника, та побігла полем і, готуючись до атаки, передала пас Ребецці. Та, біжучи полем на протилежному фланзі від Тіш, спіймала м’яч на ключку, залишивши супротивницю безпомічною позаду. Її швидкість не змінювалась, вона бігла правим флангом та вдарила по м’ячу ключкою, перетворивши цей важкий удар від самого краю кола на гол.

Вони виграли! Вони у фіналі!

Але Тіш усе ще поводилася дивно.

Саме цього вечора, коли вони були на половині шляху до «Моффатту», вона раптом вирішила піти і лягти спати раніше! Здавалося, що вона почала вимикатися, саме так, як у ту ніч, яку вони з Ребеккою провели в будинку Сью наприкінці різдвяних канікул. Але тоді вона хоча б почекала, коли закінчиться вечірка.

Ці дивні зміни настрою з’являлися і минали, особливо часто саме вечорами, а вдень, як і зазвичай, вона усміхалася. Ребецці здавалося, що Тіш несе якийсь тягар. Зранку він здавався легким, але до ночі важчав.

Ще однією дивиною було те, що вона почала багато ходити до бібліотеки. Ребекка дуже любила бібліотеку в старому приміщенні школи, яка раніше була маєтком, з видом на парк. Там були чудові книги, та дівчинка майже завжди виконувала там домашнє завдання. Але не Тіш. Вона завжди виконувала домашнє завдання так швидко, як могла, якщо треба лише почитати, то у класі чи у кімнаті відпочинку. А потім відкидала його та займалась іншим, наприклад, грала в бадмінтон у спортивному комплексі чи в настільний теніс у кімнаті для хобі.

Тепер Тіш ходила до бібліотеки майже щодня, не для того, щоб читати книжки, — заради газет! Требізон передплачував щоденні газети; важливі, серйозні, вони лежали на великому столі в бібліотеці. Тіш читала їх повністю, навіть сторінки про місто та спорт, хоча ніколи не могла пояснити, навіщо. Вона просто казала, що вони їй подобаються. Ребекка та Сью нічого не розуміли.

Все стало зрозуміло в день музичної стипендії. Час, у який відбувалося змагання, був трохи незвичний.

Троє експертів з Лондона, які мали гарні відносини зі школою, приїхали до Требізону ввечері понеділка. Стипендіальне тестування проходило вранці вівторка в музичній школі Гіларі Камбервелл. П’ятеро кандидаток повинні будуть зіграти мелодії, які вони підготували, та скласти акустичні й теоретичні іспити. Вони також мають зіграти незнайому мелодію по нотах, які вони ніколи не бачили до цього. Сью дуже довго практикувала гру з листа, адже це їй здавалося найважчим.

Після тестування дівчата йшли на обід з експертами до кабінету директора, де, безсумнівно, проходило подальше тестування. Потім вони поверталися до школи, до своїх звичних уроків, а експерти тим часом підраховували бали та ухвалювали рішення.

Спочатку результат повідомляли батькам або опікунам успішної кандидатки телефоном, а вже протягом дня казали їй самій.

— Хай щастить, Сью! — сказала Тіш після Асамблеї вранці вівторка. — Просто подумай про те, що пропускаєш математику, біологію, французьку й історію! Побачимось по обіді!

П’ятеро кандидаток зі своїми інструментами чекали в холі Будинку Джуніпер, причепурені та розчесані. Волосся Сью, завдовжки до плечей, сяяло, а сама виглядала як лялечка, але Нікола затьмарила всіх. Вона розплела свої коси, волосся спадало гарними хвилями на її синій шкільний светр. Вона нервувала, немов схвильоване маленьке найпривабливіше янголя. Вона дуже важко працювала весь семестр та трималася осторонь від Сью після дня великої сутички. Троє інших кандидаток зі своїми кларнетами та флейтами були такі самі, як Сью, — високі другокурсниці, тож Нікола на їх фоні виглядала маленькою та витонченою.

— Хай щастить, Сью! — побажала Ребекка.

Місіс Борреллі прийшла з містером Гобдеєм, вчителем гри на дерев’яних музичних інструментах, і вони відвели п’ятьох учениць до музичної школи. Усі, окрім Сью, отримали побажання удачі та квіти від родичів. Напевно, її батьки про це не подумали.

— Думаєш, це суттєво для неї? — запитала Ребекка у Тіш, коли вони йшли на уроки.

— Я впевнена, що ні, — відповіла Тіш. — Вона була б удвічі більш напруженою, якщо б вони метушилися.

Спокій, у якому Тіш з’явилася перед Сью, випарувався, і весь ранок проходив на нервах.

— Розслабся! — підбадьорила Ребекка після біології. — Усі подумають, що ти змагаєшся за стипендію, а не Сью!

— Я так і почуваюся, — сказала Тіш.

Вона майже не їла за вечерею й одразу після неї сказала:

— Я йду до бібліотеки.

— О ні, — відповіла Ребекка, — тільки не газети, тільки не знову.

Але вона пішла за Тіш і влаштувалася біля великого французького вікна з книгою в руках. Бібліотека була чудовим, зручним місцем. Ззовні сильні пориви вітру підіймали гілочки плюща та грюкали ними об скло. Березень наближався, немов лев.

За великим столом Тіш проглядала величезну газету. Потім вона раптово ахнула.

— Тс-с-с, — зауважила чергова префект і продовжила переставляти книги на полиці. Але Ребекка подивилася на Тіш із занепокоєнням. Вона втупилася на щось у газеті, виглядаючи дуже дивно.

Ребекка підкралася до неї. Тіш намагалася прикрити щось руками, але Ребекка прибрала їх силоміць. Газета була розгорнута на сторінці про фінанси, там знаходились два невеликі заголовки:

«МЕТЕРНЕКС»

(ВИРОБИ ЗІ СКЛА)

ПРИЗУПИНЕНО

ГОВАРД МАРДОХ

ПОТРАПИВ

ПІД ВОГОНЬ

Ребекка швидко прочитала заголовки, нічого не розуміючи, окрім того, що бізнес батька Сью зазнав краху, акції стали безвартісними за одну ніч, а люди втратили заощадження.

Вона згорнула газету та вивела Тіш.

— Ти чекала на це, Тіш! Ти знала?

— Я не була впевнена.

Вона опустилася на нижню сходинку головного сходового прольоту старої будівлі, Ребекка сіла поруч. Над ними фантастичні фарбовані стіни виростали до прикрашених карнизів на великій стелі. Тіш дивилася на люстри, які майже непомітно хиталися, коли вітер протягом проходив крізь високі вікна. Вона була дуже засмучена.

— У мене ноги підкосилися, а у тебе?

— Трохи. А що буде з ногами Сью?

— Це означає, що вони втратили все, — сказала Тіш, дивлячись правді в очі. — Коли я була там на канікулах, її батьки рахували кожен пенні, намагаючись урятувати компанію, вклавши в неї все. Вони заклали будинок, машини, меблі, картини, прикраси — геть усе. Містер Мардох уважав, що це допоможе.

— Як ти дізналася? — запитала Ребекка. Нарешті стало зрозуміло, чому Тіш поводилася дивно. Все стало на свої місця.

— Це вийшло настільки безглуздо, — сказала Тіш. — Це трапилось ввечері, коли я приїхала. Хлопці сміялися з мене, ми грали на вулиці, та я сховалася від них за довгими шторами у вітальні. Але раптом увійшли містер і місіс Мардох, зачинили двері й він сказав: «Що ж, люба, банки погодилися дати нам величезну позику. Але мені довелося закласти будинок і все інше, аби отримати її!» Я застрягла там, за шторами, мене обдало холодом. Я не сміла зробили рух чи навіть подих після почутого. Місіс Мардох дуже нервувала та запитувала в нього, що буде, якщо це не спрацює. Він казав: «Повинно спрацювати. Якщо я не зможу врятувати «Метернекс», багато робітників постраждають». Він дійсно добра людина, Ребекко.

— Вони казали, щось про Сью?

— Тільки побіжно. Місіс Мардох сказала: «А якщо це не спрацює, що буде з дітьми? З хлопцями все буде добре, але Сью доведеться залишити Требізон». Він відповів: «Боюсь, що так, але, заради всього святого, поглянемо на це з іншого боку», чи щось таке. Ребекко, ці десять хвилин були найгіршими в моєму житті.

Запанувала тиша. Ребекка дивилася на Тіш. Яка вона неймовірна людина! Вона несла цей тягар за собою весь семестр, сподіваючись, що все налагодиться, але остерігаючись, що ні. Такий тягар, а вона несла його самотужки!

— Тобі слід було сказати мені, — почала вона.

— Я хотіла! Але як могла? Вже те, що я повинна була повсякчас діяти, було погано, а уяви, якщо б ми робили це разом!

— Ти впоралась дуже добре, — сказала Ребекка з ніжністю. — Те, як ти розповіла про стипендію, змусило Сью зрозуміти, що це дуже важливо, навіть не знаючи, для чого це все... Я б ніколи так не змогла... О, Тіш, через що тобі довелось пройти!

— Стипендія! — вигукнула Тіш. — Якщо вона отримає її, то їй не доведеться залишати Требізон, коли ж ні... — вона не змогла закінчити речення.

— Змагання, напевно, закінчилося, — усвідомила Ребекка. — Сподіваюся, вона не знала про це, коли йшла туди зранку!

— Вони перейшли до гри мелодій, — сказала Тіш.

Міс Гейтс, учителька з математики, з’явилася вгорі на широких сходах та подивилася вниз на них.

— Що ви взагалі тут робите, дівчатка? — спитала вона лагідно. — Коли це вам дозволили сидіти на центральних сходах?

Дівчата піднялися й пішли.

— Сью незабаром повернеться. Нумо почекаймо на неї.

— Ми їй скажемо? — запитала Ребекка.

— Думаю, ми маємо зробити це. Очевидно, що батьки напишуть чи зателефонують, але коли? Це може легко дійти до неї у вигляді чуток. Гадаю, їй краще дізнатися від нас, ніж від Деббі Рікард чи когось іще.

Сью повернулася до Будинку Джуніпер десь о другій.

— Це було весело! — сказала вона їм. — Мені навіть дещо сподобалося, ніколи не думала, що таке станеться. Та бачили б ви обід, яким нас пригощали в кабінеті міс Велбек! Чому б персоналу Требізону не готувати такі вечері для учнів?

— Сью, — сказала Ребекка.

Вони розповіли їй усе. Це стало жахливим шоком для Сью, вона похитувалась так, немов ось-ось знепритомніє. Ребекка та Тіш допомогли їй дійти до медпункту, і матрона поклала її полежати.

— Дайте їй можливість спокійно побути зі мною, — попросила матрона.

Вони повернулися одразу після закінчення ігор. Сью сиділа, колір повернувся до її щік. Попри розпач, вона посміхнулася. Матрона принесла жахливу газету, яка тепер лежала на ліжку.

— Не дивно, що вони не мали часу подумати про квіти, — сказала Сью. — Думаю, батько поводився правильно, а я витримаю що завгодно, поки буду в Требізоні. Якщо я виграла, вони ж зрозуміють, де мене шукати? — неспокійно запитала вона.

— Ми сказали міс Морган, — заспокоїла її Ребекка.

Запанувала тиша, вони слухали цокання годинника.

Зараз судді вже точно ухвалили рішення. Директрисі залишалося тільки проінформувати батьків, а потім сказати й дівчинці. Чому нічого не відбувалося?

Сью пішла разом з усіма на чаювання, але їла дуже мало. Потім дівчата повернулися до Будинку Джуніпер. Ніхто ще нічого не чув.

— Це зайняло не так багато часу минулого року, — сказала Мара Леонодіс, яка пам’ятала все, що було пов’язане з музикою. — Пам’ятаєте, як подруги Мойри Мільтон прийшли до їдальні й танцювали в рядок, коли дізналися, що вона отримала стипендію?

Тіш і Сью пам’ятали цей танок, але його причину — ні. Третьокурсниці, які тоді ще вчилися на другому курсі, розбили банку з молоком, яка стояла на столі, та ускочили через це у халепу.

— Цікаво, чому вони затримуються? — запитала Тіш.

— Уже скоро, — сказала Мара. — Ось-ось. Напевно, судді сперечаються. — Сью з Ребеккою обмінялися неспокійними поглядами, коли подумали-про Ніколу та її чари.

Сью поводилася дуже тихо. Ніхто, окрім подруг, ще не знав, що ця стипендія означала для неї. Ніхто гадки не мав, що Говард Мардох збанкрутував. Вони знали тільки, що Сью не пішла на ігри, а лежала замість цього в медпункті.

Подруги сиділи на дивані в кімнаті відпочинку зі Сью. Вони обіймали її та чекали.