Требізон. Другий семестр

Розділ восьмий

Вперше Ребекка зрозуміла, що вибори будуть нечесними, побачивши плакати. Це було в суботу, пізно ввечері, коли вона повернулась до Джуніперу після хокею.

Тепер, коли вибори стали неминучими, першокурсники з радістю до них долучилися. Вони об’єдналися в два табори та їхньому завзяттю не було меж. Не існувало жодних заборон. Але що справді її шокувало, так це тактика, яку розробила Тіш Андерсон. Це був тільки перший сюрприз із довгого ланцюжка сюрпризів, лише ще один доказ того, що цього семестру Тіш поводиться дивно.

Хокейній грі бракувало азарту. Тривав другий тренувальний матч, який організувала міс Вілліс між командами «Молодші за 14» та новою «Старші за 11». Атмосфера між Тіш та Сью також не допомагала грі, і команда це розуміла. Їм жахливо не вистачало Джосс. На її місце центрального нападника вирішили спробувати Шейлу Каммінгс з першого резерву. Але дівчина не могла зрівнятися з Джосс. Гра була марною тратою сил.

Єдиним приємним моментом стала раптова поява містера Баррінгтона на полі наприкінці гри. Він був директором музичного відділу в Требізоні. Завжди бездоганно одягнений, чоловік виглядав абсолютно недоречно, ідучи до бокової лінії навшпиньки, щоб не забруднити взуття.

— Сьюзан! — напучував він. — Ти маєш бути на репетиції оркестру.. Майбутня музична стипендіатка не має поводитися так!

— Мене можуть обрати Головною з ігор, сер. Джосселін у лікарні зараз, — почала Сью. — Якщо це станеться, я не буду змагатися за музичну стипендію Гіларі Камбервелл та отримаю дозвіл залишити оркестр на цей семестр.

— Головною з ігор? — містер Баррінгтон похитав головою. — Будь хто може бути Головною з ігор!

Він пішов геть, усе ще хитаючи головою, та виглядав досить комічно, ступаючи з одного сухого шматочка поля на інший. Усі, окрім Тіш, усміхалися.

Коли Ребекка повернулася до гуртожитку, почали з’являтися плакати. Прихильниці Сью малювали їх зі швидкістю звуку, окупувавши кімнату для хобі першого курсу. Прихильниці Тіш зайняли кімнату для хобі другого курсу та робили те саме.

Деякі плакати були невинні, на кшталт «ГОЛОСУЙТЕ ЗА СЬЮ МАРДОХ», де «X» складалася з перехресних хокейних ключок. Деякі гасла були трохи агресивні. «ХТО ТАКА СЬЮ?» — кричав плакат, прикріплений до дверей телевізійної кімнати, а ще один на середині західного сходового прольоту закликав: «ЗУПИНІМО ТІШ АНДЕРСОН!»

Під час чаювання Сью попросила в чергової вчительки дозволу змінити стіл. Вона помінялася з Марою Леонодіс, яка сиділа за сусіднім, і всі за столом Джосс Вайнінг знов почали вільно дихати. Між дівчатами було напруження, яке можна було ножем різати.

— Взагалі-то я не розумію, чому саме Сью мала піти, — зауважила Джуді Шарп, роздаючи шматочки шинки з величезного блюда. Вона зайняла чільне місце Джосселін.

— Одна з нас мала, — ввічливо сказала Тіш. — Сью тепер зі своєю подругою Деббі Рікард.

Кілька дівчат захихотіли. Так і було: за сусіднім столом Деббі Рікард опікувалася Сью, немов квочка курчам. Ребекка потупила очі. Ніхто не любив Деббі Рікард, і Сью не була винятком. Не її провина, що саме Деббі підтримала її кандидатуру цього ранку. Тіш використовувала все, щоб здобути перемогу!

Цього вечора тривала війна плакатів. Повісили дві жахливі карикатури: на першій намалювали Сью й окуляри, що відлітали вбік, а на іншій — Тіш з ногами-стовбурами. Дівчина мала товсті, м’язисті ноги порівняно з іншими, та Ребекка знала, що їй буде боляче це бачити. Ще більш обурливим був напис під малюнком зі Сью: «АЛЕ ЧИ ЗМОЖЕ ВОНА ПОБАЧИТИ М’ЯЧ?»

Також табори супротивників почали псувати плакати одне одному. Під слоганом «ГОЛОСУЙТЕ ЗА СЬЮ» приписали слова «ЯКЩО НЕ МАЄТЕ МОЗКУ», а під простим написом «ТІШ!» написали щось не менш жахливе.

Першокурсниці добре веселилися, поки міс Морган не пройшла будівлею та не познімала всі плакати, окрім пристойних. Ребекка почувалася нещасною. Її довге волосся виглядало брудним, і вона відчувала, що в неї ось-ось вискочить прищ на підборідді. Дівчина вимила волосся шампунем та кондиціонером, наклала маску на обличчя, висушила волосся і рано пішла спати.

Її здогадки з приводу того, що Тіш ні перед чим не зупиниться заради перемоги, підтвердилися в суботу.

Після церкви Ребекка провела ранок у бібліотеці, готуючи рубрику «Чи знаєте ви?..», яку постійно публікували в газеті «Джуніпер». Її друкували щонеділі, тож це стало доречним, щоб зайняти голову чимось, окрім виборів.

Вона хотіла підготувати гарний матеріал, адже це був перший випуск семестру. Тож вирішила написати про огірок, що бризкав, з якого сміялися Тіш і Сью в потягу (здається, що це було так давно! Але Тіш уже тоді була дивна) та ще три факти, які вона пригадала. Її улюблений був про одне плем’я у Сибіру. «Чи знаєте ви, — написала вона, — що у жінок цього племені найдовші пальці у світі? Вони часто досягають вісім чи дев’ять дюймів у довжину...». Вона гадки не мала, де прочитала це, але вже ніколи не могла забути.

— У тебе цілий архів непотрібної інформації! — засміялася Джуді, коли Ребекка показала їй матеріали на вечері у неділю. — Дуже гарна порція фактів цього тижня, навіть краща, ніж завжди.

Але коли Ребекка принесла його до видавництва газети «Джуніпер» увечері, матеріал не прийняли. Видавництво насправді являло собою просто великий стіл у кутку кімнати для хобі другого курсу. На ньому стояла друкарська машинка, на якій готували номер, а поруч із нею — маленький копіювальний апарат. Навколо нього зібрався невеликий натовп з прихильниць Тіш із нею самою у центрі, а в повітрі відчувалося хвилювання.

— Вибач, Ребекко, — сказала Тіш, — але У Г. Д. не буде місця для цього, тож притримай все до наступного тижня.

— Не буде місця? — здивувалася Ребекка.

— Спеціальний виборчий номер! — відрізала Тіш. — Невеликий випуск цього тижня, який ми розпродамо по Джуніперу. Щоб допомогти людям зробити правильний вибір! — І вона подивилася на Мару Леонодіс, яка щось зосереджено записувала в зошиті за столиком неподалік. — Як там, Маро?

— Добре, Тіш.

У Ребекки одразу виникли підозри. Вони посилилися, коли у кімнату для хобі з папірцем у руках увійшла Деббі Рікард. Вона виглядала дуже поважно.

— Я написала статтю, не забудь підписати її моїм ім’ям.

Коли вона здала її, Ребекка побачила заголовок: «Чому я підтримала Сью Мардох як Головну з ігор? Дебора Рікард».

— Навіть не думай шахраювати, Тіш Андерсон, — сказала Деббі. — І тільки спробуй забути підписати її. І те, що зробить для тебе Мара, має бути такого ж самого розміру, пам’ятаєш?

— Звісно, я не забуду підписати її! — сказала Тіш, поглянувши на папірець, який їй здали. Обличчя Тіш залишалося кам’яним. — Ба більше, я розміщу статтю Мари зверху, а твою — нижче. Тож твоє слово буде останнє — куди справедливіше?

— Хм-м-м, — замислилася Деббі. Вона хвилювалася, чи не було якоїсь підстави. — Не смій змінювати жодного слова!

— Звісно ні! — сказала Тіш. — Я навіть намагатимуся не припуститися друкарських помилок.

— А Сью погодилася на це? — випалила Ребекка.

— Звісно, — з поважним виглядом сказала Деббі та вийшла з кімнати.

Ребекка пішла в думках про неї: «Бідолашна Сью! Вона, напевно, не мала вибору, а Тіш просто все вигадала!»

Ребекка стояла зовні та дивилася, як Деббі піднімається східними сходами. Вона раптово розлютилася на Тіш. Ніхто не любив Деббі Рікард, і Тіш про це знала. Якщо вона хотіла переманити голоси, то це був найлегший спосіб. Що б Деббі не написала для «Спеціального виборчого номеру», це точно було нудотне, і люди стовідсотково передумають голосувати за Сью.

Вона почула придушений сміх з кімнати для хобі та злякалася найгіршого.

На ранок понеділка газета «Джуніпер» уже розійшлася школою. Після цього нічого вже не могло допомогти Сью, як Ребекка й передбачала.

Перша стаття називалася «Чому я підтримала Т. Андерсон як Головну з ігор? Мара Леонодіс». Вона не надихала, але була чуттєвою та правдивою. Мара описувала заслуги Тіш як гравця хокейної команди «Молодші за 14» за останні два сезони, звертаючи особливу увагу на кількість забитих голів. Вона підкреслювала, що Тіш мала вроджені якості лідера та те, як добре вона виявляла свої здібності, коли їй надавали відповідальні посади: спочатку перевіряючої першого курсу, а потім відбірника матеріалів з цілого Будинку Джуніпер. Стаття ніяк не принижувала Сью.

Після розміщувалася стаття Деббі, і контраст виявився жахливий. Вона написала дуже мало про заслуги Сью і про те, які її якості допомогли б їй стати гарною Головною з ігор цього семестру. Але у статті містилися деякі дурні й достатньо злісні зауваження про Тіш. А найгіршим з усього була друкарська помилка в першому реченні, тож стаття починалася зі слів: «Сью Мардох дуже добре грає в жокей...». Скоро цей вислів перетворився на постійний жарт, і Сью стала посміховиськом. Ребекка була впевнена, що так званої друкарської помилки припустилися навмисно.

На Асамблеї цього ранку на Сью не було лиця. Ребецці стало дуже її шкода.

«Не дивно, що вона думає, немов Тіш робить все заради себе: усе вказує на це дедалі більше та частіше. Авжеж, Тіш уважає, немов Сью треба обіграти заради її власного блага, але це не дає їй права грати нечесно!»

Щоразу Тіш збивала Ребекку з пантелику.

Зараз, на мить подивившись на обличчя Сью, здавалося, вона починала вірити. Може, Сью має рацію? Може, Тіш — лицемірка?

А потім вона побачила Тіш, коли та дивилася на Сью. Обличчя Тіш було беззахисне. На ньому не було усмішки, тільки велике занепокоєння та трохи ніжності. Попри все, до Ребекки повернулася віра в Тіш, і їй стало соромно за свої сумніви.

Понеділок був єдиним днем на тижні, коли у них не було ігор. Тільки безліч занять, які треба відвідати. Першим уроком стояла англійська з їхньою класною керівницею, міс Гіт, тому Сью попросилася пересісти за першу парту. Вона помінялася з однією з близнючок Нейтон, і Ребекка зрозуміла, що більше вони зі Сью не сидітимуть разом. Це ніби завершило їхнє розлучення.

Вибори відбулися одразу після чаювання у кімнаті для хобі другого курсу, найбільшій кімнаті Будинку Джуніпер, де встановили ящик для бюлетенів. Піппа Феллоус-Вокер і Енн Лоррімер організували їх дуже добре. Протягом півгодини дівчата записували ім’я свого кандидата на папірцях, клали їх у ящик, їхні імена викреслювали з журналу, і вони йшли.

Ребекка не голосувала. Замість цього вона залишилася в кімнаті відпочинку, щоб виконати домашнє завдання з географії: прочитати про торгівлю вовною. Вона знаходилася в компанії членів команди «Молодші за 14», які також не голосували. Обирати між Тіш і Сью здавалося їм дещо принизливим.

— Не голосуєш, Ребекко? — запитала Дженні Брук-Хаєс, воротарка команди. — Але ж ти розпочала це.

Ребекка продовжувала дивитися в книгу.

Скоро мали оголосити результат виборів, і команда спустилася вниз. Кімната для хобі була переповнена, дехто з дівчат навіть вийшли в коридор. Джоан Гісап, як і належить, прийшла з Будинку Паркінсон, щоб перевірити правильність підрахунків та оголосити результат. Долоні Ребекки трохи спітніли, коли Джоан стояла з папірцем у руках. У кімнаті запанувала така тиша, що можна було почути цокання годинника на стіні.

— Ось результат, — сказала Джоан. — Дев’ятнадцять дівчат не голосували. Сьюзан Мардох — двадцять три голоси. Ішбель Андерсон — сімдесят шість голосів.

Зчинився неймовірний галас. Натовп оточив Тіш. Старші дівчата посміхнулися й почали пробиратися до виходу.

— Що ж, це владнали, — підсумувала Джоан. — Міс Вілліс буде спокійна. Тепер вони можуть готуватися до Золотого кубка. Їхній перший матч завтра ввечері!

Ребекка побачила невеликий натовп біля Сью, Нікола Годжес виділялася найбільше. Сью виглядала справді розбитою, а Нікола — засмученою. Сью сказала лише одну фразу, та Ребекка почула її:

— Я звинувачую себе, Ніколо, але нумо подивимось правді в очі — я виглядаю справжньою дурепою, еге ж?

Сью та Ребекка збагнули одночасно. Результат можна було спрогнозувати від самого початку. Хоча знайомі дуже любили Сью, деякі дівчата ледве знали, хто це. Тіш, навпаки, була всесвітньо відомою порівняно зі Сью. Їй навіть не потрібно було влаштовувати ці брудні трюки, адже вона б однаково виграла вибори з великим відривом.

Трапилось дещо, що зробило ситуацію дивною.

— Промова! — закричав хтось.

Тіш піднялася на стілець і широко посміхнулася. Її чорні кучері підстрибували. Вона почекала, поки шум уладнався.

— Не промова, — сказала вона. — Радше пара коротких речень. По-перше, дякую за те, що обрали мене. По-друге, тепер я маю переорганізувати команду, адже ми втратили Джосс. Якщо ви залишите мене наодинці з друкарською машинкою, я владнаю все за півгодини. Списки з’являться в кімнатах відпочинку одразу ж.

Хтось зааплодував, і збори закінчилися. Дівчата розходились, радісно перемовляючись. Мешканки Будинку Джуніпер насолоджувалися виборами, але також раділи, що все закінчилося. Хтось знову відповідає за хокейну команду.

Було весело, адже все здавалося таким важливим, хоча всі від самого початку розуміли, кого оберуть капітаном. Тепер дівчата могли забути про це і лише сподіватися, що команда покаже себе добре в матчах Золотого кубка! Незабаром величезна кімната спорожніла.

Ребекка вагалася. Вона не знала, чи варто вітати Тіш. Це було трохи складно, адже поряд стояла Сью. Зараз Тіш сиділа за друкарською машинкою, насупившись, вставляючи в неї папір. Потім повільно, дуже повільно, до неї підійшла Сью.

— Я скажу тільки одну річ, Тіш, — ніяково мовила вона. — Ти довела, що мала рацію. Ніхто не хотів, щоб я була Головною з ігор, за винятком кількох першаків та божевільних. Усі хотіли тебе. Я повинна визнати це перед тобою. Я дозволила собі не бачити очевидне. Нікола сказала мені, що мене підтримають, і я повірила їй.

Це було справжнє приниження для Сью. Для цього їй знадобилося чимало мужності. Ребекка не могла повірити своїм очам, коли Тіш відмахнулася від неї.

— Вибач, Сью. Мені зараз треба сконцентруватися на справах.

Сью виглядала так, немов їй дали ляпаса. Вона розвернулась на підборах та вийшла з кімнати. За мить Ребекка зробила те саме, закипаючи від обурення. Що коїлося з Тіш? Попри те, що Сью вважала поведінку Тіш дуже егоїстичною, вона намагалася залагодити те, що трапилось. Зробила спробу сказати, що згодна з результатами та приймає Тіш як капітана.

Тіш отримала те, чого хотіла, чи не так? Тепер вона могла трохи розслабитися.

Але Ребекка була не в змозі мислити тверезо. Бо мала б здогадатися, що трапиться далі.