Требізон. Другий семестр

Розділ п’ятий

— Тобі надійшов лист, Сьюзан, — сказала міс Морган, поки дівчата спускалися сходами до їдальні. Вона як відповідальна за Будинок Джуніпер уже відсортувала пошту. — Ось він, прочитай за сніданком.

Сью нетерпляче схопила товстий білий конверт.

— Це від тата! — сказала вона Ребецці, подивившись на почерк. — Надіслано вчора, поштою першого класу з Лондона. Там анкета!

Пролунав дзвоник на сніданок.

Подруги поспішили від Будинку Джуніпер вздовж довгої тераси, оминаючи чотирикутні сади, прямуючи до великої білої будівлі, що розташовувалася під прямим кутом до Джуніпера. Дівчата сіли вдесятьох за стіл: Тіш, Ребекка та Сью приєдналися за стіл Джосс Вайнінг, як і минулого семестру.

— Це твоє свідоцтво про народження, Сью? — запитала Селлі Елфінстоун, коли Сью відкрила конверт ножем та витягла його вміст. — Нумо подивимось!

Свідоцтво про народження Сью пішло столом по колу, поки вона роздивлялася анкету, яку заповнив її батько. Він також прикріпив туди маленьку записку. Сью показала її Тіш і Ребецці.

— Тато радий!

— Що тут написано? Я не можу розібрати, — сказала Ребекка.

Почерк у Говарда Мардоха, як і у багатьох зайнятих і поважних людей, був нерозбірливий.

— Виглядає як «хии шаииииь, Сью. Яка ж це чуддю закарлюка».

Тіш нетерпляче подивилась на записку та переклала:

— Тут написано: «Хай щастить, Сью. Яка ж це чудова ідея!»

— Що за «чудова ідея»? — зацікавлено запитала Ельф. Вона обережно віддала аркуш Сью. — І навіщо це?

— Сью буде змагатися за музичну стипендію Гіларі Камбервелл, — урочисто заявила Тіш, немов це вона її винайшла. — Ба більше, вона збирається її виграти...

— О, Тіш... — заперечила Сью.

— Сподіваюся, це не завадить хокею, — раптово приєдналася Джосс Вайнінг, беручи бекон і сосиски з великої таці. — Як часто тобі доведеться репетирувати? Скільки часу потребує твій оркестр?

Ребекка здивувалася різкому тону Джосс. Вона виглядала напруженою. Про що вона говорила з Тіш напередодні?

— Заняття музикою ніколи ні з чим не перетиналися, — радісно відповіла Сью. — Моє перше заняття відбудеться сьогодні ввечері. Місіс Борреллі обіцяла показати мені новий розклад. — Вона обережно поклала документ і анкету до конверта. Перед початком уроків Сью віддасть її шкільному секретареві.

— Коли підеш сьогодні на музику ввечері, — сказала Тіш, дожовуючи останні кукурудзяні пластівці, — дізнайся, хто ще буде змагатися. Це мають бути тільки дівчата з Джуніперу через вікове обмеження. Це може стати гарним матеріалом для газети «Джуніпер».

— Звісно, — відповіла Сью, поправляючи окуляри. — Попри газету «Джуніпер» мені й самій цікаво! — вона знов подивилася на записку від батька, яка лежала поруч із тарілкою, а потім знов на Тіш. — Дякую, що підкинула цю ідею. Сама б я ніколи не додумалась.

Ребекка й Тіш посміхнулися одна одній, Тіш підморгнула. Здавалося, Сью діє наосліп. Ребекка позбулася сумнівів, які мала ввечері середи. Авжеж, Сью варто позмагатися за таку нагороду, навіть якщо для цього дівчині доведеться важко працювати.

Увечері п’ятниці відбувалося тренування з нетболу, на яке Джосс Вайнінг не з’явилася. Подейкували, що дівчина була в медпункті.

— Можливо, вона захворіла! — припустила Ребекка. — Вона не дуже добре виглядала останнім часом.

— Ти бачила Джосс на вечері? — запитала Ельф. — Вона віддала мені свій пастуший пиріг[2]. А виглядала так, ніби в неї щось боліло!

— Хто завгодно захворіє, коли побачить, як ти їси подвійну порцію пастушого пирога, Ельф, — сказала Тіш.

Ребецці здалося, що Тіш змінила тему навмисно. Потім усі почали збуджено обговорювати, чи одужає Джосс до першого матчу за Кубок, що відбудеться вже ввечері вівторка, аж тут Тіш різко сказала:

— Агов, ходімо вже. Ми гратимемо в нетбол, чи ні?

Після чаю того вечора щаслива Сью, узявши футляр зі скрипкою, попрямувала до «Гіларі». «Гіларі», скорочено від назви музичної школи імені Гіларі Камбервелл, являла собою групу маленьких будівель, що розташовувалися біля озера, на шкільному майданчику. Тут була напрочуд гарна атмосфера для занять музикою. Всередині розмістилося багато маленьких кімнат, де дівчата брали уроки з гри на різних інструментах, та одна велика кімната, де репетирував оркестр. Требізон в плані музики не поступався жодній іншій школі, здебільшого через відому колишню ученицю Гіларі Камбервелл, яка започаткувала цю музичну школу та щорічну стипендію.

Перше заняття Сью в новому семестрі з учителькою Анною Борреллі минуло добре. Урок завершили теплою бесідою.

— Бачу, ти займалася музикою на канікулах. Це добре. Я рада, що ти вирішила позмагатися за музичну стипендію, — це вдосконалить твою гру. Планку піднято дуже високо, тож тобі доведеться бути відданою музиці цього семестру.

— А хто вирішує, кому дістанеться стипендія? — поцікавилася Сью.

— Ніхто з працівників школи не бере в цьому участі, — пояснила місіс Борреллі, сміючись. — Це було б нечесно. Приїжджають троє експертів з Лондона та слухають вас по черзі. Їхнє рішення остаточне.

— Тобто батьки більше не втручаються? — нетерпляче запитала Сью.

— Ні. Музичну стипендію надають найбільш перспективному молодому музикантові щороку.

Вона автоматично покриває всі витрати на заняття з музики протягом усього навчання. Але стосовно оплати занять — це вже на власний розсуд. Хтось має в цьому потребу, а хтось ні.

Сью кивнула. Тож Тіш і Ребекка мали рацію.

— А з ким я буду змагатися? Мені можна знати? — запитала Сью.

— Звісно! Вас усього п’ятеро. Ти та Нікола Годжес гратимете на скрипках...

— Нікола? — вигукнула Сью. Їй стало трохи ніяково.

— І троє дівчат на духових інструментах. Ти побачиш список на виході. Там також висітиме спеціальний розклад для тих, хто змагатиметься за музичну стипендію цього семестру. Перепиши всі деталі. Дуже важливо чітко дотримувати програми, яку для вас розробили. Оркестр також матиме особливі репетиції цього семестру, тож зафіксуй і їх разом зі своїм розкладом.

Місіс Борреллі дала Сью аркуш паперу та олівець і провела Сью з класу. Вона чекала наступну ученицю.

Наступною виявилася Нікола Годжес.

Вона ввійшла через бічні двері, праворуч від Сью. Сью швидко переписувала свій розклад з дошки оголошень музичної школи. І хоча нещодавно вона почувалася досить жваво, зараз дівчина була спокійною, а коротка розмова з Ніколою анітрохи не допомогла.

— Привіт, Сью!

Вони обидві дивились на дошку оголошень.

— Розклад уже вивісили! — сказала молодша дівчинка.

— Виявляється, ми суперниці, — ніяково сказала Сью. Запанувала довга тиша. — Коли ти . записалася?

— Батьки записали мене, щойно я приїхала до Требізону, ще минулого семестру. Вони дізналися про це зі шкільної брошури.

Сью подивилася на янгольське обличчя Ніколи. Здавалося, ця стипендія означала для Годжесів значно більше.

— Нікола! — покликала місіс Борреллі, визирнувши з класу. — Ти готова?

Нікола поквапилася. Сью згорнула свій аркуш і поклала до кишені спідниці. Вийшовши на вулицю, вона подивилася на воду. Вуличні ліхтарі освітлювали стежку вздовж озера, яка вела до головної будівлі школи. Її відображення ніби танцювало на воді.

Сью, закинувши футляр зі скрипкою на плече, повільно поверталася до школи.

Цієї миті у кімнаті відпочинку другого курсу дещо відбувалося. Міс Вілліс, вчителька з ігор, прийшла, щоб повісити щось на дошку оголошень. Ще один аркуш вона віддала Маргот Лоуренс.

— Маргот, зроби ласку, розмісти це в кімнаті першокурсниць.

Це був розклад, який міс Вілліс обіцяла скласти до вихідних. Їй вдалося розплутати клубок з матчів за Кубок і звичайних занять, але тільки після купи телефонних дзвінків, щоб нічого не перетиналося. Крім того, вона зуміла розпланувати величезну програму тренувань для команди «Молодші за 14».

— Фу! — сказала Ребекка, дивлячись на розклад.

Тіш зіштовхнулася з міс Вілліс біля дверей.

— Як там Джосс? — запитала вона. — З нею все буде добре?

— Поки ще не відомо, — відповіла міс Вілліс.

— Тіш, подивись на це! — крикнула Джуді Шарп. — З нас вип’ють усі соки!

У кімнаті відпочинку перебували лише четверо дівчат, які жваво обговорювали розклад, коли до кімнати ввійшла Сью.

— Йди сюди і подивись на це, Сью! — покликала Ребекка.

Сью тупо подивилася на розклад, а потім дістала складений папірець з кишені спідниці та розрівняла його. Вона дивилася на нього, а потім на дошку, перевіряючи кілька разів.

— Що таке? — запитала Тіш.

— Що ж, вони збігаються! — сказала Сью.

— Що збігається?

— Агов, дівчата, — сказала Ребекка. — Ходімо, приготуємо какао.

Вони мовчки йшли коридором на кухню. Ребекка заходилася готувати три чашки какао. Сью кинулася до столу, втупившись у папірець. Тіш витягувала шию, аби побачити, що там написано.

— Це неможливо! — обурилася Сью. — Тільки подивіться, вони повністю збігаються! Я маю або забути про стипендію, або полишити хокейну команду.

— Сью! — вигукнула Тіш, проте Ребекка вже здогадалася, що буде далі.

— Аж ніяк! Я не облишу хокей, — розлючено сказала Сью. На її очі набігали сльози. — Нізащо!

— Але, Сью, тобі доведеться... — почала Тіш, сполотнівши.

Ребекка розвела какао в густу масу та чекала, коли закипить молоко. Їй хотілося плакати через розпач Сью. Який жахливий вибір їй доведеться зробити!

— Що ти маєш на увазі? Що мені доведеться? — запитала Сью. — Ми граємо за Золотий кубок!

— Сью, не будь дурепою! Ти матимеш решту життя, щоб грати у хокей! А шансу стати музичною стипендіаткою школи «Требізон» у тебе вже не буде, так само, як і шансу носити цей бейдж і висіти на дошці пошани!

— Та байдуже мені до тієї дошки пошани! — відказала Сью, але Ребекка знала, що це неправда. Вона бачила Сью такою засмученою тільки одного разу. — Я вибуваю зі змагання за стипендію.

— Ти не можеш! — Тіш розізлилася та почала втрачати контроль над собою. — Я тебе не розумію. Я думала, ти вирішила, що тобі це потрібно!

— Це... це було потрібно, — відмовила Сью, також втрачаючи контроль над собою. — За винятком того, що мені це дійсно не потрібно! Деякі люди потребують її більше, наприклад Нікола Годжес.

— Вона змагається за неї? — різко спитала Тіш. — Що вона сказала?

— Нічого вона не сказала! — заперечила Сью. — Я просто відчуваю, що вона її потребує, та й годі. І якщо тобі цікаво, я почуваюся підступною!

— Сью, не будь повною дурепою, — сказала Тіш.

Ребекка поставила какао на стіл. Вона залишалася поза сваркою. Проблема полягала в тому, що дівчина вважала, що обидві подруги мають рацію, особливо Сью, коли та сказала про Ніколу Годжес. Те, що її батьки знаходилися в скрутному становищі, може бути правдою. Батьки Ребекки також не були заможними. Вона навчалася в Требізоні тільки завдяки тому, що за це платила фірма батька, яка відрядила його працювати за кордон.

— Вибач, Ребекко, але я не хочу какао! — підводячись, сказала Сью. — Я йду спати!

Вона вийшла, але розлючена Тіш підскочила, щоб наздогнати її.

— Повернися, Сью! Ну ж бо, нормально про це поговоримо!

Ребекка схопила Тіш за каптур та повернула назад.

— Залиш її, Тіш! — сказала вона. — Ти не можеш прожити життя Сью замість неї. Ти бачиш, що вона більше не хоче говорити про це сьогодні.

Тіш виглядала такою нещасною, що Ребекка додала:

— Не засмучуйся! Дай їй переспати з цією думкою. Можливо, вона змінить її вранці.

— Краще б їй передумати.

Тіш не сказала більше нічого.

Але наступного ранку відбулися інші події, про які варто було поміркувати. Весь Будинок Джуніпер обговорював сенсаційні новини! Вони ширилися коридорами, душовими та гуртожитком. До сніданку не було вже жодної дівчинки в усій школі-інтернаті, яка не знала б про Джосс Вайнінг.

Її забрали до лікарні на кареті швидкої допомоги. Виявилося, що стара травма спини, яка зрідка турбувала, але, здавалося, вже загоїлася, почала знову даватися взнаки. З батьками Джосс зв’язалися, а до дівчинки приїхав спеціаліст, щоб оглянути її. Невелика операція та декілька тижнів у лікарні могли все виправити.

Врешті-решт, Джосс буде такою сильною й у такій гарній формі, як ніколи раніше. Але поки що її не буде в Требізоні до кінця семестру.