Требізон. Другий семестр

Розділ четвертий

До вечора вівторка, коли в них знову було двогодинне тренування з хокею, Ребекка відпустила ситуацію. Тепер, коли визначився склад команд, у повітрі відчувалася своєрідна лихоманка, спричинена грою за Золотий кубок, а всі розмови ходили навколо першого матчу проти Гіллстону наступного вівторка. Хвилювань додавало те, що він мав відбутися на території Требізону.

Навіть тим, хто не входив до команди чи резерву, було неможливо не заразитися цим. Ребекка відчула свою роль у новій команді «Старші за 11».

Міс Вілліс пояснила, що в інтересах команди першо- та другокурсникам займатися хокеєм разом. Тож тепер щовівторка, щосереди і щочетверга, коли у них були вечори хокею, повний склад «Молодші за 14» виходив на тренувальний поєдинок проти повного складу «Старші за 11». Попри те, що перша команда складалася переважно з дівчат другого курсу, були й три дівчинки з першого. Ще декілька першокурсниць грали за команду «Старші за 11».

Перед першим тренувальним матчем у четвер Джосс Вайнінг зібрала свою команду, щоб обговорити тактику. Тим часом міс Вілліс відвела команду «Старші за 11» на другу половину поля.

— Грайте на повну силу, — давала настанову вчителька. — Наразі це має неабияке значення. І це стосується не тільки цього матчу — кожного. Ви повинні розігріти нашу команду Джуніперу, та не зменшуйте темпу. Таким чином ви допоможете їм набути найкращої форми для матчів Кубка й не втратити її.

Ребекка не зволікала й одразу викладалася на повну, від чого гра була хвилюючою. Мара Леонодіс також потрапила до команди «Старші за 11». Вона займала праву внутрішню позицію. Ребекка виявила, що разом вони — гарна команда. Ніби читаючи думки, вони разом побігли полем, дали кілька чистих пасів одна одній, обвели та ухилилися від захисників «Молодші за 14». Завдяки одному з пасів Ребекки Мара забила м’яч Дженні Брук-Хаєс, воротарці команди суперників.

У відповідь команда «Молодші за 14» забила їм п’ять гарних голів, два з яких прилетіли від Тіш і Сью, а один, вельми майстерний, забила Джуді з правого флангу. На подив, Джосс, центральна нападниця, не забила жодного. Ребекка помітила, що вона рухалася не так легко, як завжди, але віддала належне Веріті Вільямс, центральній захисниці «Старші за 11», похваливши її. Тепер Ребекка не мала сумніву, що Веріті дійсно заслуговувала, щоб її обрали першою запасною для гри за Золотий кубок.

Того ж вечора відбулися ще одні вибори: голосування за нового відповідального за добирання матеріалів від Будинку Джуніпер. Тіш як минулий відбірник очолювала збори, що проходили в кімнаті відпочинку другого курсу, повністю заповненій дівчатами.

Ребекка здивувалася, побачивши Ніколу Годжес із подругами-першокурсницями на кращих місцях у першому ряду. Вони, вочевидь, прийшли перші. Але причина, про яку вона мала здогадатися, стала зрозумілою, щойно Тіш попросила висунути кандидатури.

— Я пропоную Сью Мардох! — сказала Нікола, підстрибнувши з місця так, що навіть заплетені коси підлетіли вгору. Вона нетерпляче поглянула на Сью, яка стояла біля дверей.

— І ми підтримуємо! — хором вигукнули її подруги.

Сью розчервонілася та категорично захитала головою:

— Вибачте. Я просто не можу взяти такий обов’язок в цьому семестрі, — заперечила вона. — І взагалі, сумніваюся, що я гідний кандидат. Я пропоную Дженні Брук-Хаєс, адже вважаю, що вона впорається дуже добре.

— Підтримую! — вигукнула Селлі Елфінстоун.

— Ще кандидати? — запитала Тіш.

Ребекка дивилася на обличчя Дженні та розуміла, які відчуття переповнювали зараз дівчинку. Їй вельми кортіло посісти цю посаду, та й впоралася б вона дійсно добре. Двічі її спроби опублікувати невеличку роботу були невдалими, але бажання надрукуватися в журналі «Требізон» було заповітним. Звісно, стати відбирачем матеріалів означало, що дівчині доведеться на два семестри забути про це, але, якщо її буде обрано, то матеріали проходитимуть ретельний відбір. Дженні була з прискіпливих.

— Я пропоную Деббі Рікард! — трохи агресивно вигукнула Роберта Джонс.

Роберту дуже обурювало, що її жахливі вірші ніколи не обирали в Будинку Джуніпер, і не надсилали редактору шкільної газети зі старшого шостого курсу, на відміну від робіт інших учениць. Усе б змінилося, якщо б Деббі стала відбирачем.

— Я підтримую її, — сказала Мері Брон, яка потай вважала, що ця компанія з шостої кімнати завжди робить все по-своєму.

Дженні не довелося нервувати занадто довго. Кандидатів більше не було, і Тіш розпочала голосування. Спираючись на думку Сью, подруги Ніколи проголосували за Дженні, слідом більшість другокурсниць зробили те саме. Деббі Рікард залишилася переможеною з рахунком 41:7.

Тіш негайно поступилася Дженні місцем і передала деякі нотатки. Дженні вивчила їх та з рожевими щоками підвелася на стілець.

— Дякую за те, що обрали мене, — почала вона. — Я скажу коротко. Одрі Максвелл, наразі відома як редактор журналу «Требізон», хоче, щоб ми здали матеріали до кінця місяця. Весняне видання завжди невелике, тож сумніваюся, що нам слід надсилати більше чотирьох пропозицій. Як на мене, то двома з них мають бути ті вражаючі роботи з минулого семестру, що Елізабет Екстон навмисно не додала: есе Ребекки Мейсон і малюнок церкви від Сюзанни Скелхорн.

Зчинився неймовірний крик підтримки. Дівчата підіймали руки вгору, а Ребекка відчувала, як червоніє від щастя. Дженні продовжила говорити, закликаючи здати матеріали протягом десяти днів, але Ребекка цього майже не чула. Спершу до журналу «Требізон» потрапив її вірш, а тепер ще цілком реально надрукують і її есе! Маргот Лоуренс натякала на це в їхній перший день після повернення, та тепер здавалося, що ці натяки мали підґрунтя. Задоволення Ребекки могла зрозуміти лише Сюзанна, першокурсниця, яка виявилася дуже талановитою художницею.

— Що ж, — сказала Тіш після закінчення зборів, — все пройшло досить добре, особливо частина стосовно твого есе, Беккі.

Вони куштували гарячий шоколад з печивом на кухні, що напроти кімнати відпочинку. Ребекка нічого не відповіла, але все ще сяяла від щастя на саму згадку про це.

— Чи ти усвідомлюєш, Тіш, — сказала Сью урочисто, — що це вперше, коли ти не обіймаєш жодної важливої посади? Ти звичайна Ішбель Андерсон. Це кумедно!

— Мені це подобається, — сказала Тіш. Вона пильно подивилася на Сью. — Настав твій час стати кимось важливим, — і вона драматично підняла руку. — Сьюзан Мардох — музична стипендіатка! — гучно оголосила дівчина в порожній кімнаті.

Ребекка та Сью засміялися. Беккі все ще витала у хмарах! Проте вже не так високо, як учора, але гарний настрій зберігся.

— Зніми свої рожеві окуляри, Тіш! — сказала Сью. — Ти гадки не маєш, виграю я чи ні. Попереду в мене тернистий шлях.

— Проте є дещо, що може тобі допомогти, — таємниче сказала Тіш.

— Що?

— Розповім пізніше.

— Я тут подумала... — втрутилася Ребекка. Хоча першою це сказала Мара Леонодіс у вівторок... — Ти все ще редактор газети «Джуніпер», а це важливо!

— Звісно!

— Тож, може, надрукуємо його на цих вихідних, чи ще зарано?

— Звісно, ми видамо! — вигукнула Тіш. — Уже є чимало новин, якими її можна заповнити, — вона загинала пальці, підраховуючи матеріал. — Змагання Сью за цю музичну штуку. Нам треба дізнатися, хто ще хоче її здобути, вони всі мають бути з Джуніперу. Матч за Золотий кубок у вівторок, можемо написати трохи про заслуги Гіллстону. Склад команди «Молодші за 14», звісно. Збори з питань журналу сьогодні та їхній результат. Це чотири новини для початку!

— Краще б мені подумати про мою рубрику «Чи знаєте ви?..», — занепокоїлася Ребекка.

Увечері Ребекка почистила зуби та зібралася лягти спати. Коли вона ввійшла до кімнати, побачила, як Тіш кладе щось у тумбочку Сью, а та протестує.

— Я не можу, Тіш!

— Слухай, Сью, годі сперечатися. Байдуже, чи стане він у пригоді! Там встановлена нова стрічка, і ти знаєш, як ним користуватися. Ти зможеш записувати, коли схочеш, а потім стирати та знову записувати, і так поки не почнеш грати ідеально!

Врешті-решт Сью погодилася. Ідея була блискуча. Тіш хотіла позичити Сью свій магнітофон доти, поки він буде їй потрібен, щоб та могла записувати свою гру на скрипці. Безсумнівно, це дуже допоможе їй у підготовці.

Цей вчинок був дуже великодушний з боку Тіш: розлучитися зі своєю улюбленою новою річчю ось так! Засинаючи, Ребекка була на емоціях. Їй було трохи соромно від того, що вчора хотіла посісти місце Веріті Вільямс у складі команди, вважаючи себе кращою. Можливо, вже настав час заплющити очі та полічити те, що вона отримала?

Ребекка знайшла двох чудових подруг у Требізоні. Тіш, незважаючи на нові її риси, була найприємнішою людиною, яку коли-небудь знала, не вважаючи тільки Сью. На сьогоднішніх зборах з питань журналу всі були в захваті від есе Ребекки. Неможливо було повірити в те, що її публікуватимуть два семестри поспіль! Джосс обрала її для команди «Старші за 11» — це також велика честь, якщо подумати. Адже грала вона у справжній хокей лише протягом семестру...

Знову ж таки, газета «Джуніпер»... Було цікаво видавати її щотижня, маючи невелику постійну рубрику...

Ребекка хотіла спати сильніше й сильніше. Чотири новини, які згадала Тіш, та люди, якими цікавилася Ребекка, змішалися в голові... Сью забила у ворота... Дженні Брук-Хаєс тримала скрипку... потім передала її Ніколі Годжес. І Ребекка міцно заснула.

Газету «Джуніпер» ніколи не видавали раніше вечора неділі. Цього дня її друкували та копіювали, а у понеділок вона вже була готова до розповсюдження. Але у випуску не буде нічого з того, що вони планували ввечері четверга. До неділі з’явиться багато гарячих новин, а ті, що згадувала Тіш, вже стануть неактуальні. До того часу, так само, як образи в голові Ребекки, все стане догори дриґом.