Требізон. Другий семестр

Розділ сьомий

— Ребекко! Ти була неперевершена! — величезні карі очі Мари сяяли, коли вона дивилася спочатку на Ребекку, потім на Тіш та знову на Ребекку. — Ти єдина з нас, у кого не забракло духу вчинити правильно!

— Тіш змусила мене! — виправдовувалася Ребекка. — Ви всі знаєте, що це її рук справа.

— І мала рацію! — підтримала Маргот.

Невелика компанія дівчат були самі у великому холі.

— Ти нічого не помітила, Ребекко? — запитала Тіш. — Виконавчий комітет відновився. Знову видатні уми мислять в одному напрямку.

Тонко Тіш нагадувала Ребецці про події минулого семестру, коли стався конфлікт з могутньою Елізабет Екстон через несправедливість до Ребекки. Тоді Тіш організувала виконавчий комітет. Він складався з неї, Сью, Мари, Маргот та Селлі Елфінстоун. Саме він посприяв перемозі у війні проти Елізабет.

Але Ребекка була не в гуморі для ностальгії.

— Цього разу це не зовсім такий самий комітет, чи не так? — холодно промовила вона. — Когось бракує.

— Це правда, — сказала Тіш обурливо спокійно. — Сью бракує. Ми маємо об’єднатися проти неї, аби довести їй, що вона поводиться нерозумно. Ти з нами?

— Ні, я не братиму в цьому участі! — розлючено сказала Ребекка. Слова вилітали, вона не могла зупинити їх. — Я не знаю, що з тобою коїться цього семестру, Тіш! Я не знаю, навіщо ти попросила мене запропонувати тебе, та одному богові відомо, чому я це зробила! Я напевно збожеволіла! Ти вбила собі в голову, що можеш прожити життя Сью замість неї. Ти повірила, що вона стане музичною стипендіаткою цього року, хоча вона навіть не хоче цього!

— Це тільки початок, — необачно сказала Тіш.

— Тоді що ж буде далі? — запитала Ребекка. Тіш знову стала загадковою. — Що б це не мало бути, воно того не варте! Чи ти не розумієш, що люди вже почали говорити погані речі про тебе...

— Це нічого не означає, поки це неправда.

— Та про мене! — додала Ребекка.

— Дійсно? — ошелешено запитала Тіш.

— Але найгірше — це Сью. Ми зробили її справді нещасною. Вона так здивувалася й зраділа, коли подумала, що зможе замінити Джосс, а тепер вона просто не може збагнути, чого ти намагаєшся досягти. Їй боляче, Тіш. Будь ласка, залиш цей замір, залиш це все!

У голосі Ребекки вчувалося стільки емоцій, що інші присоромились і замовкли. Вона не планувала говорити так багато. Секунду Тіш виглядала засмученою, і Ребецці здалося, що вона виграла цю битву. Але коли Тіш заговорила, її надії померли.

— Вона не мала шансу, — сказала дівчинка. — Звісно, Сью здивувалася та зраділа, як ти і сказала. Особливо здивувалася. Вона мріяла про це. Вона не підходить для очолювання команди за відсутності Джосс. Особливо коли треба виграти Золотий кубок. Сью недостатньо агресивна. Ти могла помітити це в її грі. Вона розумна, натренована і забиває суперникам багато голів. Але вона не може розгромити їх, перемогти. Також вона не витримує сильного натиску, стає напруженою. Мати завжди каже їй про це.

— Ти також не зможеш! — зневажливо кинула Ребекка. Тіш справді вірила у те, що казала? — Зупини вибори, заради бога!

— Я? — безсоромно сказала Тіш. — Я впораюсь. У мене більше волі до перемоги, ніж у Сью.

Узяти тільки Гіларі Камбервелл, — натяк на докір пролунав у її голосі. — Було досить одного погляду Ніколи Годжес, щоб Сью відступила!

— У цієї дівчинки дійсно є бажання виграти, — похмуро висловилася Мара Леонодіс. — Хто втовкмачив у голову Сью ідею стати капітаном хокейної команди? Який дивний збіг, чи не так?

— Ні, сумніваюся, що Нікола спланувала це, — швидко сказала Тіш. — Вона не з таких. Мені вона здається милою, янгольською дівчинкою. Проблема у тому, що вона цілує землю, по якій ходить Сью, і це вбилося Сью в голову. Найголовніше зараз — знищити це все в корені.

— Ти маєш виграти вибори в понеділок, Тіш! — наполягала Маргот Лоуренс. — А чому б нам не піти у «Моффатт» та не спланувати нашу кампанію?

— Мені замало просто виграти, — спокійно сказала Тіш. — Мені треба розчавити її, адже більше нічого не спрацює.

— Навіщо? — ошелешено запитала Ребекка. — Чому тобі треба це зробити?

— Адже тільки так вона зрозуміє, що ця ідея від самого початку була дурною. Тоді Сью, можливо, перейде до того, що справді суттєво, та буде важко працювати для Гіларі Камбервелл.

— У цьому вона зможе виграти, — сказала Мара. Дівчина мала красивий співучий голос і, на відміну від Тіш і Ребекки, гарний музикальний слух.

— Ти справді так уважаєш, Маро? — спитала Тіш.

— Я знаю це! — відповіла Мара та додала, зітхнувши: — Так само, як і Нікола Годжес.

— Полиш, Маро! — вперше цього ранку усмішка Тіш з’явилася на своєму місці, величезна та нестримна. — Я впевнена, що ти помиляєшся з приводу Ніколи. — Вона зісковзнула зі столу, готова йти, та обернулася до Ребекки. Інші вже йшли до дверей. — Тож ти не приєднаєшся?

— Тіш, — сказала Ребекка, на межі відчаю, — можливо, ти впораєшся краще, ніж Сью, а можливо, й ні. Це не має значення. Якщо вибори відбудуться, то вони розіб’ють нашу трійцю. Будь ласка, зупини це. Що завгодно буде краще, ніж ви двоє, які воюють одна з одною.

— Це не розлучить нас, — не погодилася Тіш. Ребекка здивувалася. Голос подруги звучав так упевнено і спокійно. Вона схопила Ребекку за руку та заговорила тихіше. Інші вже чекали на неї біля дверей. — Я вже просила тебе повірити мені, і ти маєш не відступати від цього. Я не хочу цих виборів більше за тебе., Я намагалася поговорити зі Сью раніше, але мене вона не слухає. Тож має послухати тебе. Якщо дійсно хочеш допомогти, то піди і знайди її. Спробуй переконати її, що я намагаюся застерегти її від того, про що вона потім пошкодує...

— Ходімо, Тіш! — покликала Ельф. — Я хочу їсти.

— Та скажи їй вийти зі змагання, — закінчила Тіш. — Уже йду, Ельф! — крикнула вона. — Як ти можеш хотіти їсти? Сніданок тільки-но закінчився!

Ребекка дивилася, як вони йшли. Зовні падали сніжинки, деякі з них садилися на темне кучеряве волосся Тіш і відблискували. Голоси дівчат віддалялися та зрештою зникли за чотирикутними садами.

Дівчина вийшла й обережно зачинила за собою двері. Вона стояла на терасі, непевна, зовсім не знаючи, що робити. Та все ж зібралася з думками.

«Я вірю тобі, Тіш! — подумала Ребекка. — Тисячі людей не повірили б. Проте я все ще не розумію, чого ти насправді хочеш, та чому це так важливо. Але хай там як, я не думаю, що ти робиш це заради себе».

Вже вдруге цього ранку вона усвідомила, що виконує накази Тіш Андерсон. Та пішла шукати Сью Мардох.

— Тіш змусила тебе це зробити, чи не так? — розлючено спитала Сью. — Звісно, я не вийду зі змагання, чому я взагалі маю це робити?

Серце Ребекки стислося.

Вона знайшла Сью в одному з кабінетів «Гіларі». Вона мигцем помітила її крізь відчинені двері, коли дівчина нахилилася над своєю скрипкою, граючи фрагмент твору. Ребекка чекала ззовні, поки та закінчить уривок, насолоджуючись музикою. Хоча б Сью не ігнорувала свій розклад!

Це була перша й остання приємна річ, яку Ребекка Мейсон отримала від Сью Мардох того ранку.

— Не гнівайся, Сью, — почала Ребекка. Вона не могла винести холодний погляд подруги за окулярами. — Тіш справді вірить, що допомагає тобі. Вона вважає, що ти зіпсуєш все, що зробила Джосс, та коритимеш себе за те, що втратила можливість отримати відзнаку.

— Справді вона так уважає? — запитала Сью. — Авжеж, справа зовсім не в тому, що вона сама хоче стати Головною з ігор...

— Сью!

Ребекка була вражена.

Вона справді думала, що Сью розлютилася на Тіш через те, що та втручається в її життя й намагається вирішувати, що буде краще для подруги. Хто б не відреагував так? Ребекка також очікувала, що дівчина почне докоряти їй за те, що вона запропонувала Тіш на посаду капітана.

— Тіш — лицемірка! — випалила Сью.

— Сью...

— Вибач, але це правда, — на обличчі дівчини з волоссям піщаного кольору з’явився вираз повного нерозуміння. Ребекка усвідомила, що попри злість дівчина ось-ось заплаче. — Вона весь час знала, що Джосс може піти!

— Що ти маєш на увазі, Сью? До чого ти хилиш?

— Ребекко, невже мені треба це пояснювати? Тіш поводилася дивно на канікулах. Чому? Вона раптово зрозуміла, що цього семестру вона не матиме посади в школі. Вона почувалася розгубленою. Тіш народжена бути організатором! Вона обожнює бути в центрі уваги, головною...

— Ох, Сью! — Ребекка засміялася. — Чи дійсно це говорить Сью? Звісно, вона обожнює, але...

— Не смійся, а слухай. Тільки-но вона повернулася до школи, як дізнається, що Джосс почувається погано і, можливо, комусь доведеться її замінити...

— Гей! — заперечила Ребекка, але Сью не могла замовкнути.

— І раптом вона стала безмежно радісна. Каже, що ми виграємо Золотий кубок! Несподівано виникає безмежна цікавість до стипендії Гіларі Камбервелл, відзнак, імен із золотих літер, мене, яка грає на скрипці вдень і вночі. Тіш! Яка не зможе відрізнити один кінець скрипки від іншого. Не обманюй себе, Ребекко. Чи Тіш хоч раз цікавилася музичною стипендією Гіларі Камбервелл до цього? Вона хоча б раз згадала про неї? Хіба вона помітила, що міс Велбек розповідала про неї в кінці минулого семестру?

Ребекка похитала головою.

— Ні, — погодилася вона. — Ніколи.

— І ось вона поводиться так, немов моє життя залежить від стипендії. Все збігається, хіба ні? Визнай це, Ребекко.

— Все збігається, — сказала Ребекка. — Проте...

— Якщо б вона тільки сказала від самого початку! — перебила її Сью. — Якщо б у неї вистачило мужності визнати, що вона хоче зайняти місце Джосс, я б і не думала йти проти неї! Я завжди підтримувала її! Але вся ця маячня зі стипендією! Маневри, щоб прибрати мене з дороги, — Сью злегка вдарила по футляру для скрипки. — Прибрати мене з дороги! Лицемірка!

Сью замовкла, розлючена, зі сльозами на очах. Ребекка почувалася спантеличеною. Якими очевидними виглядали докази проти Тіш, коли Сью проговорила їх ось так!

— Все збігається, — повторила Ребекка, ледь чуючи свій голос. — Та попри це, я не вірю жодному з цих слів. Жодному. Я знаю, що Тіш поводилася таємничо, та я досі не впевнена у тому, що вона замислила. Але точно не те, що ти описуєш, я впевнена. Я вірю їй, Сью, а чому ти не можеш?

Сью дивилася на Ребекку з докором.

— Ти пристала на її бік. Ти хочеш, щоб вона виграла. Ти ані слова не почула з того, що я сказала. Що ж, ти гаєш час, якщо думаєш, що я вийду з гри. У мене величезна підтримка. — В очах Сью палав вогник. — Тепер я також збираюся завдати їй болю. Це дасть мені величезне задоволення.

— Я ні на чиєму боці, — тихо сказала Ребекка. — Звідки ти знаєш, що Тіш приховала про Джосс від усіх?

— Я... я... — на секунду Сью розгубилася. Вона зніяковіла. А потім клацнула пальцями. — Тіш так сказала. За сніданком. Я чула, як вона говорила це тобі.

— Це правда, — задумливо сказала Ребекка. Вона згадала це.

Сью взяла скрипку та смичок, готуючись продовжити гру. Вона з нетерпінням чекала, коли ця розмова закінчиться. Ребекка зробила останню спробу.

— Сью, — благала вона, — я не на боці Тіш. Я запропонувала її, адже вона мене змусила. Але я впевнена, що вона хоче зробити якнайкраще. Те, що ти собі вигадала, — маячня, та, упевнена, що коли ти трохи заспокоїшся, то зрозумієш це. Я ні на чиєму боці. Я просто хочу, щоб ви двоє припинили воювати. Ти не можеш вийти зі змагання? Ще не пізно.

— Ні, — сказала Сью. — Чому я повинна це робити? — і вона демонстративно провела смичком по струнах, починаючи гру.

— Тоді вибори почалися? — сумно мовила Ребекка.

— Вибори почалися.

Повернувшись до гуртожитку опівдні, Тіш побачила, що щось стояло на її тумбочці. Це був маленький магнітофон у синьому чохлі, який вона позичила Сью в четвер. Сью повернула його, не сказавши ані слова, і Тіш зрозуміла, що Ребецці не вдалося.