Усі в цьому поїзді — підозрювані

Епілог

Тут не місце для зловтіхи, але я попереджала Ернеста, що його дурні правила призведуть до його вбивства.

Скільки разів я казала йому, що справжнє життя не розгортатиметься, як детективний роман? Але чи слухає він свою дівчину? Ні. Ось доказ: перша особа не означає виживання. Звісно: не можна писати про власну смерть — це було б неможливо. Але книжка може закінчитися раніше, ніж історія. Автора може збити автобус, поки він несе рукопис у видавництво. Або, як це сталося з Ернестом, на нього в готельному номері може напасти жінка, яка чотири дні тому — він бачив — упала під поїзд.

Не знаю, як Гаррієт вистежила Ерна, але знаю, що саме тому Гетч тримав його в ізоляції спочатку в поїзді, потім у лікарні, а відтак — у готельному номері. Для захисту. Це було дуже розумно. Тіла було складно знайти, оскільки їх перебив потяг, але швидко стало очевидним, що через дивний збіг у діях повітряного потоку й законів фізики під колеса потрапив лише Джаспер. Гетч сказав Ернесту, що вони досі шукають усі частини тіл. Технічно це не було брехнею, просто їм забракло однієї великої частини — Гаррієт.

Отже, повернімося до номера в готелі. Гаррієт викрала машину, доїхала до Аделаїди й вибила двері. На її обличчі запеклися кров і бруд, не було двох зубів, одна рука звисала так низько, що нагадувала лопать млина в безвітряний день. Але інша рука працювала добре. Достатньо добре, щоб тримати ніж, із яким вона прийшла.

Достатньо добре, щоб ударити ним Ернеста просто в живіт.

Була то доля чи просто дивовижний збіг, але я прибула до відчинених дверей готельного номера саме під час хаосу всередині. Гаррієт сиділа на Ерні, розмахуючи ушкодженою рукою, як слон — хоботом, а іншу занесла над ним, щоб угатити ніж; кричала, що Ерн забрав у неї Джаспера. Я ніколи раніше нікого не била й була здивована тим, як швидко нокаутувала її. При цьому зламала собі чотири фаланги. У книгах про таке не згадують.

До речі, Ерн не помер. Я вчасно дісталася до нього. Просто хотіла підкреслити цей момент. І хоч це трохи по-дитячому — натякати на таке, поки він накачаний знеболювальними й літром донорської крові, — що ж, він мав би про це подумати, перш ніж звинуватити мене в убивстві.

Тож ця історія вже дійсно завершена. Ерн при тямі й розмовляє, але попросив мене написати за нього цю главу. Підбити підсумок. Я також зайшла й виправила його підрахунок імен. Гаррієт отримує чіткі 103 (з огляду на те, що п’ять із них — мої): для тих, хто лічить там у себе.

І наостанок. Знаєте, сиквели не завжди розчаровують. Іноді вдруге зробити крок до чогось — саме те, що вам потрібно. Це шанс виправити помилки, які ви зробили під час першої спроби. Або поставити певне запитання вдруге. Вдруге я сказала «так» — ось до чого я веду.

Причина, через яку я це зробила, дуже проста. Думаю, це та сама причина, через яку він попросив мене написати цей епілог.

Нарешті Ернест розповів мені, чия це історія: наша.