Відлуння любові: жінки

Майбутні спогади

П’янкий настій весняної вечірки підкреслював найпривабливіші риси жіночих силуетів. Заретушував і осінній сум її обличчя, на якому лише очі, як завжди, загадково і юно сяяли. Пустивши промені-струмочки з очей поверх келиха із шампанським, Вона несподівано увібрала сором’язливо-допитливий погляд напівхлопчика-напівчоловіка — молодого Керівника, що сидів навпроти за святковим столом. Не помітила, скільки дивилися одне на одного — ніби вперше — віддзеркалюючи сонячні стрілочки з очей, мов воланчики бадмінтону, в уповільненому ритмі.

Лунав запис одного з музичних альбомів співака, популярного в її молодості. Музичний диск цього співака Керівник ставив знову й знову, дивуючи присутніх прихильністю до музики-відлуння свого дитинства. Сучасні «реп», «важкий рок», «метал», «хіп хоп» і взагалі «неформатна» музика Його не цікавили так, як однолітків. Музичні флюїди злітали в простір, бентежили пам’ять, а зазирання молодих, хмільних чоловічих очей було приємним і хвилювало водночас. «Тобі подобається?» — питали вони. «Авжеж!» — летіла назустріч відповідь, бо майже кожна пісня була візерунком щемливих спогадів юності і покликом гринівського Нездійсненого. Співак дійшов до головної Пісні — про таємні дощі освідчень, про іскри Кохання і попіл розчарування у полум’ї Любові, про надмір почуттів, про сплески вітру пристрасті з гіркуватим присмаком самотності незграбно-незбагненного життя.

Стрімко підвелася й запросила Його до танцю, а Він начебто цього й чекав увесь вечір. Обережно і водночас міцно оповив своїми руками, залишивши невелику відстань поміж їхніми тілами. Танцював гарно, саме так, як їй зараз хотілося, і Вона синхронно повторювала невигадливі па, зберігаючи належну відстань, котра була розпечена і переплетена їхніми аурами.

Прикривши очі, вся поринула у спогади юності, не помічаючи присутніх і відчуваючи тільки блискавичні погляди свого партнера на собі і ледь чутні потискування Його рук на талії й зап’ястку. Хвилі пам’яті несли все далі й далі, Він міняв ритм із повільного на помірний, потім — зворотно, ніби колихав на гойдалці дитинства. Вона зразу ж підкорялась і синхронно погойдувалась у мріях-споминах… Раптом спіймала себе на думці, що в цьому танці-спогаді вони наче належали одне одному… Затамувала подих і несподівано сама трохи стиснула його плече, на що отримала відповідний потиск Його теплої і ласкавої руки…

На жаль, усе має свій кінець, і мелодія теж скінчилась. Дивлячись глибоко-глибоко в Його очі, прошепотіла: «Дякую!», а Він мовчки поцілував їй руку, багатозначно стиснувши її востаннє…

Потім Вона сиділа за святковим столом, гомоніла, сміялась сама, смішила інших і ще довго відчувала тепло вдячності за те, що сьогодні, у Весняну Осінь, у Світанкові Сутінки, їй дали можливість відчути себе справжньою Жінкою…

Назавтра, буденного робочого дня, Його очі вже нічого не пам’ятали…