В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти

Глава 21. Заключний приклад з реального життя

Одного разу, коли мене запросили на конференцію, я вирішив провести експеримент із групою менеджерів, які працювали в телекомунікаційній компанії. Там зібралися майстерні та розумні люди, які, безсумнівно, досягли успіху у відповідних сферах. Кожен із прекрасною освітою і перспективами блискучої кар’єри. Я вже склав на них комунікаційні профілі — трохи раніше вони пройшли аналіз самооцінки, що продемонстрував, який комунікаційний стиль мав кожен з них. Сам я підготувався відповідно до рекомендації вам, представленої на останній сторінці даної книги.

Спочатку розділив менеджерів на групи, де вони мали працювати з людьми однакового темпераменту, оскільки подумав, що їм буде легко поспілкуватися саме через пряме розуміння одне одного. Всього двадцять людей. Групи я розбив на ЧЕРВОНИХ, ЖОВТИХ, ЗЕЛЕНИХ та СИНІХ.

Після цього я роздав їм заплановане завдання: командам необхідно було розібратися зі спеціально змодельованою проблемою, яка, з одного боку, була пов’язана з їхньою діяльністю, а з іншого, вимагала співпраці з сусідом. На завершення одна година. Всі групи прийняли вказівки із задоволенням, я ж вирішив провести цей час за своїми справами. Втім, зовсім скоро я все-таки вирішив перевірити, як справляється кожна з груп.

Рівень шуму серед ЧЕРВОНИХ був помітно вищим. Тут стояли три людини, які, використовуючи всі можливі засоби, гучно доводили одне одному свою правоту. Ще одна людина з їхньої групи вирішила працювати самостійно. Останній, незважаючи на галасливий конфлікт за метр від себе, писав щось настільки натхненно, що його ручка, здавалося, почала

Варто тільки мені було поцікавитися станом робочого процесу, як всі четверо зупинилися, здивовано поглянувши в мій бік.

Чи все добре? — запитав я ще раз з тривогою.

Все просто відмінно, — якось зловісно відповів один із сварливих учасників. — Ми практично закінчили.

Я залишив їх і продовжив оглядати роботу інших груп. Діяльність ЖОВТОЇ команди була безсистемною, однак усе було буквально просочене їхньою енергією. Здоровий робочий процес: жваві дискусії, в яких кожен із учасників намагався переконати інших у власній позиції. Поки ЧЕРВОНІ, працюючи командно, просто закипали від злості, у команді ЖОВТИХ сяяли посмішки. Двоє з ЖОВТИХ учасників боролися за місце біля дошки, а інший розповів мені милий анекдот, який хоч і не мав ніякого стосунку до справи, та однаково змусив мене посміятися. П’ятий учасник ЖОВТОЇ групи малював на листі паперу чоловічків, паралельно відповідаючи на повідомлення з мобільного.

Зрештою я покинув їх, щоб перевірити ЗЕЛЕНИХ. У кімнаті, де перебувала ця група, панував трохи дивний спокій. Голоси учасників були пригнічені, і вони скоріше слухали, аніж розмовляли. Відчувалося їхнє прагнення до стабільності та комфорту. Всі п’ять менеджерів спокійно сиділи, слухаючи одного з колег: він розповідав болісну історію про свого собаку, який трагічно помер від старості тої зими. Цей чоловік очевидно продовжував сумувати за своїм компаньйоном.

Одна із менеджерів-учасників ЗЕЛЕНОЇ команди внесла ряд пропозицій щодо можливого вирішення мого завдання, проте кожен із запропонованих варіантів закінчився питанням. Вона занепокоєно потребувала більше вхідних даних, і здавалося, що вона ось-ось була готова попросити мене.

Втім, я продовжив свій огляд — залишилися СИНІ. У цій групі панувала практично абсурдна тиша. Посидівши поруч хвилини три, ніякого конструктиву я не побачив, що серйозно стурбувало мене. Очевидно, що кожен з учасників мав що сказати, та ніхто не хотів починати розмову.

Леді повільно читала про себе, і я пам’ятаю, як рухалися її губи. Я поцікавився, чи їм потрібна допомога, і у відповідь отримав кілька невпевнених погоджувальних кивків головою. І дуже скоро в СИНІЙ команді нарешті почалося ретельне обговорення. СИНІ, як завжди, почали з дрібниць. І хоча загалом було очевидно, що вони обговорювали правильні речі, все це проходило на феноменально скрупульозному рівні.

Що казати, якщо вони тільки на формування плану дій витратили чимало часу.

Я пам’ятаю, що кинув погляд на годинник. Минула вже половина з відведеного часу, проте в команді СИНІХ не було ніякої конкретики. Висунуті ж пропозиції були відкинуті через формальності. Робота не починалася, вона лише коректно та правильно обговорювалася.

Я залишив їхню кімнату та повернувся до конференц-залу.

ЧЕРВОНА група прибула з тріумфальними посмішками ще до того, як вийшов відведений час. Учасники привітали одне одного з першим місцем — здавалося, що вони прогнозовано виграли тест.

Я пішов запрошувати інші групи. Найскладніше було повернути ЖОВТИХ. Мені довелося заходити до них двічі, перш ніж вони помітили мою присутність і хоча б зробили вигляд, що збираються йти. Двоє з учасників розмовляли по телефону, а третій хлопець повернувся лише після того, як допив свою каву з тортиком.

Коли всі групи зайшли до зали, я дозволив усім скласти завдання в належному порядку.

ЧЕРВОНІ тріумфували. Оскільки завдання перетворилося на справжній конкурс, ці люди приготували все за 30 хвилин, хоча їм була дана година. Інші 30 хвилин вони провели за дзвінками до своїх колег, перевіряючи, як ті розпоряджаються відведеним часом. Вони підготували аудіопрезентацію, відмінно структуровану й продуману, але далі сталося ось що: десь після тридцятої секунд їхнього звіту стало зрозуміло, що ЧЕРВОНІ виконали зовсім інше завдання, не те, яке я задав.

Коли я запитав, чи читали вони взагалі інструкцію, ЧЕРВОНІ учасники почали гучно сперечатися. Один із чоловіків із впевненістю в голосі сказав, що вони вирішили адаптувати це завдання до реальності. Хоча загалом ці люди провели блискучу роботу. ЧЕРВОНІ очікували оплесків, та коли овації не відбулися, всі учасники команди, знизуючи плечами, повернулися на свої місця. І буквально відразу одна з учасниць ЧЕРВОНОЇ команди почала відписувати комусь у телефоні.

Настала черга ЖОВТОЇ групи презентувати свою роботу. Їхня команда складалася з трьох жінок і двох чоловіків. Всі вони, широко посміхаючись, стояли близько до слухачів. Хто починає? Після короткого обговорення право представляти групу отримала — не в останню чергу завдяки своєму шарму — одна леді. Вона з головою занурилася в захоплюючий процес презентації, розповідаючи про те, які цікаві дискусії відбулися між учасниками за годину часу. Значна роль була відведена поясненню, чому саме завдання настільки надихаюче. Крім того, всі учасники тренінгу дізналися, як вона збирається використовувати отримані дані, коли повернеться на свою роботу.

Загалом її виступ видався дуже творчим і викликав посмішки на обличчях слухачів, та і я був задоволений виступом, особливо враховуючи, що вона піднялася на сцену лише для одного: приховати за яскравим перфомансом той факт, що її група не вирішила завдання. Цікаво, що свої оплески ЖОВТА команда все ж отримала — головним чином через артистизм доповідача та креативність самої презентації.

Настала черга ЗЕЛЕНИХ піднятися на сцену. Нам знадобився деякий час, поки всі учасники зібралися зі силами. Для порівняння: тоді як ЖОВТІ сперечалися за право піднятися першим, ЗЕЛЕНІ ж були помітно збентежені. «Нам всім потрібно йти вперед, чи як? А хто буде представляти звіт? Я? А хіба не ти мав це зробити?»

Щонайменше половина з шести учасників виглядала так, ніби в них болів живіт. І хоча їхня група не була найбільшою, однак кожен відчував на собі погляди слухачів у залі.

Спочатку ніхто з них не наважувався представляти команду, і тільки після хвилинного обговорення один із учасників нарешті взяв слово. Більшість часу ЗЕЛЕНИЙ дивився не в зал, а на дошку, його голос звучав трохи приглушено, при цьому він постійно повертався до членів своєї команди з надією відчути підтримку.

Виступ цієї людини був настільки скупим та стриманим, що сама суть повідомлення була безнадійно втрачена. Вже опісля він з відчаєм подивився на своїх партнерів.

Зазначу, що своєю вправою я хотів довести людям, що жодна група не повинна складатися виключно з окремих осіб однакового темпераменту, що відкритість та неоднорідність — це єдиний можливий маршрут. Коли презентація ЗЕЛЕНИХ завершилася — і очевидно, що ЗЕЛЕНА команда теж не справилася зі завдання, хоча загалом вони просунулися вперед більше, ніж ЖОВТІ — я поцікавився, чи всі в групі погоджуються зі сказаним.

Нещасний доповідач заявив, що вважає їхній результат найбільш близьким до правильного. Більшість із них погодилася з цим. Коли я звернувся до групи, всі вони підняли голови практично в унісон. Обличчя принаймні чотирьох були дуже похмурими, їхні руки були міцно притиснуті до тіла, що справді вказувало на їхню згоду. Одна з жінок з повагою дивилася на доповідача. Але ж, їй-богу, вона дійсно не мала зауважень.

Нарешті настала черга СИНЬОЇ команди, яка піднялася на сцену в алфавітному порядку відповідно до узгодженого раніше плану. Арне дістав інструкцію, пояснюючи, що вона містить ряд деталей, які ускладнили розуміння завдання. Серед інших речей він відзначив структуру речень у документі, який я роздав, — при цьому більшу частину часу на сцені Арне провів, пояснюючи, що краще вжити «радник», а не «консультант», хоча обидві форми є технічно коректними, — а також знайшов кілька граматичних помилок на першій сторінці.

Після цього настала черга Беріта на молекулярному рівні пояснити методику, яку вони поклали в основу своєї роботи. За час виступу Беріта Арне його двічі зупиняв — він вважав, що життєво необхідно прояснити кілька незначних деталей. Коли вийшов Кьелл, вони все ще навіть не були близькими до завершення свого виступу. Цього разу кілька правок вніс Стефан. Та коли Ерьян нарешті повідомив, що їхня команда потребує більше часу, щоб закінчити роботу належним чином, конференц-зал охопив хаос.

ЧЕРВОНІ швидко повісили на СИНЮ групу клеймо ідіотів; ЖОВТА команда сказала, що вони щойно стали свідками найбільш гнітючого виступу у своєму житті; ну а ЗЕЛЕНІ, схоже, страждали ще з моменту, коли вони зайшли в будівлю.

Висновки, які можна зробити

Найкращий і найдієвіший спосіб досягти високої групової динаміки — об’єднати людей, синтезуючи різні типи темпераменту. Всі давно знають про це, але незважаючи на таке розуміння, більшість організацій, з якими я зіштовхувався, не дотримується даної фундаментальної вимоги при формуванні свого штату. Менеджери продовжують запрошувати людей, схожих на них самих, за принципом «Принаймні ми хоча б зрозуміємо, з ким маємо справу».

На питання про те, чому жодна з груп не досягла успіху, і що потрібно робити вам, щоб уникнути їхньої участі, вже відповіла моя книга. В іншому ж я сподіваюся, що ви стали частиною цієї захоплюючої мандрівки й отримали задоволення, читаючи про те, як влаштований людський темперамент, водночас унікальний і спільний для всіх. Всі ми різні. Ну, добре, можливо, не всі. Але більшість точно. Як багато ви можете дізнатися — варто лише поглянути уважно. Все залежить тільки й тільки від вас.