Вислови

Глава 11. Давніше люди, вивчаючи...

Учитель сказав:

— Давніше люди, вивчаючи ритуал і музику, були прості й нехитрі, згодом вони стали в цьому ділі чеснотливими мужами. Якщо доведеться вибирати, я виберу те, як вивчали раніше.

Учитель сказав:

— Нема біля моєї брами нікого з тих, хто був зі мною між князівствами Чень і Цай.

Янь Юань, Мінь Цзицзянь, Жань Боню, Чжунгун вирізнялись у своїм житті чеснот-ливістю; Цзай Во, Цзигун красномовно говорили; Жань Ю, Цзи Лу зналися на справах управління; Цзи Ю, Цзися придбали ученість.

Учитель казав:

— Хуей не допомагає мені:

У моїй мові він усім задоволений.

Учитель сказав:

— З якою шанобливістю Мінь Цзицзянь ставиться до батька та матері! Навіть чужі люди не можуть ні до чого прискіпатися в тому, що кажуть про нього його батьки та брати.

Нань Жун неодноразово повторював вірші про «скипетр із білої яшми». Конфуцій дав йому за це за дружину дочку свого старшого брата.

Доброчинний із Молодших спитав у Кон-фуція про те, хто з його учнів любить навчатися. він відповів:

— Був Янь Хуей, він любив навчатися. На жаль, його життя було коротким, він помер. Тепер таких уже нема.

Коли Янь Юань помер, його батько Янь лу попрохав Учителя продати повозку, щоб купити саркофаг для домовини сина. Учитель сказав:

— Кожен піклується про свого сина, талановитий його син чи ні. Коли лі помер, його було поховано в труні без саркофага. Я не стану заради саркофага позбавлятися повозки й ходити пішки. Я займаю місце за сановниками, тому мені не годиться ходити пішки.

Коли Янь Юань помер, Учитель вигукнув:

— О! Гину я від Неба! Гину я від Неба!

Коли Янь Юань помер, Учитель його гірко оплакував. Учні йому сказали:

— Учителю, не журіться так!

— Не журитись? За ким же мені й журитись, як не за цим чоловіком?

Коли Янь Юань помер, учні вирішили влаштувати йому пишний похорон. Учитель їм сказав:

— Цього робити не можна.

Але вони влаштували йому пишний похорон.

Учитель сказав:

— Хуей на мене дививсь як на батька, а я не зміг поставитись до нього як до сина. У цьому не моя провина, а ваша, діти!

Цзи лу спитав про служіння духам померлих і богам. Учитель відповів:

— Не знаючи, як служити живим,

Чи зумієш служити їхнім духам?

— Насмілюсь дізнатися, що таке смерть?

— Не знаючи життя,

Як пізнаєш смерть?

У присутності Учителя Мінь Цзи поводився ввічливо й суворо, Цзилу мав рішучий

і твердий вигляд, Жань Ю, Цзигун здавались м’якими людьми. Учитель був задоволений.

— Такі, як Чжун Ю, не вмирають своєю смертю.

Коли в князівстві Лу стали перебудовувати довгу скарбницю, Мінь Цзицзянь спитав:

— А що, як її відновити? Навіщо неодмінно перебудовувати?

Учитель тоді про нього сказав:

— Звичайно він мовчить,

А скаже — влучить точно.

Учитель спитав:

— З якої речі в моєму домі гуслі, Ю?

Після цього інші учні перестали поважати Цзилу.

Учитель про нього казав:

— Він піднявся до залу,

Але не дійшов до внутрішніх покоїв.

Цзигун спитав:

— Хто кращий, Ши або Шан?

Учитель відповів:

— Ши переходить через край, Шан не доходить.

— Тоді Ши кращий?

— Переходити не краще, ніж не доходити, — сказав Учитель.

Молодший був багатший за князя Чжоу, а Цю ще більше примножував його статки, збираючи подушне. Учитель звернувся до своїх учнів:

— Синки! Можете відкрито, з барабанним боєм, на нього напасти. Я не вважаю його більше моїм учнем.

Чай нерозумний!

Шень тупий,

Ши неглибокий,

Ю неотесаний!

Учитель сказав:

— Хуей, що майже досягнув досконалості, перебуває в невилазних злиднях. А Ци, який не годен Небесного покликання, рідко помиляється у своїх розрахунках і стає щодня багатшим.

Цзичжан спитав, у чому полягає путь хорошої людини. Учитель відповів:

— Вона не йде по слідах поганих людей, але й не доходить до внутрішніх покоїв.

Учитель спитав:

— Чи вважати чеснотливим мужем

Того, хто схвалює правильні судження?

Чи він тільки зовні здається достойним?

Цзилу спитав:

— Що чую, негайно виконувати?

Учитель відповів:

— У тебе живі батько і старший брат, як же тобі можна негайно виконувати те, що чуєш?

Жань Ю спитав:

— А мені, що чую, негайно виконувати?

Учитель відповів:

— Що чуєш, негайно виконуй.

Гунсі Хуа спитав:

— Коли Ю поставив питання, чи виконувати йому негайно те, що чує, ви сказали, що в нього живі батько й старший брат. а коли Цю поставив питання, ви йому сказали, щоб він негайно виконував, що чує. Я не розумію, чому ви їм відповіли по-різному, і прошу мені пояснити.

Учитель відповів:

— Цю зволікає, тому я його підштовхую; Ю поривається обігнати, тому я його стримую.

Коли куанці, що погрожували вчителю, його відпустили, Янь Юань прийшов пізніше. Учитель сказав:

— Я думав, ти вже мертвий.

— Як я насмілюсь померти, коли Учитель живий?

Цзижань із Молодших спитав, чи можна назвати Чжун Ю і Жань Цю великими підданцями. Учитель відповів:

— Я думав, Ви спитаєте про щось особливе, а Вас цікавлять Ю і Цю! Кого звуть великим підданцем, той чесно служить володарю й віддаляється, коли не може більше так діяти. А Ю і Цю можна назвати корисними підданцями.

— Значить, вони будуть слухняні?

— Убити правителя чи батька не погодяться і вони, — сказав Учитель.

Коли Цзилу призначив Цзигао управителем селища Бі, Учитель зауважив:

— Губиш в іншої людини сина.

Цзилу заперечив:

— Там є народ, є вівтарі землі та злаків. Щоб тебе вважали тямущим, зовсім не обов’язково навчатись.

Учитель відповів:

— От чому мені неприємні ці мастаки красиво говорити.

Коли Цзилу, Цзен Сі, Жань Ю і Гунсі Хуа сиділи біля Вчителя, він їм сказав:

— Забудьте, що я набагато старший за вас. От ви весь час скаржитесь: «Нас не цінують». А якби знайшовся хто-небудь і оцінив ваші здібності, то як би ви це використали?

Першим поспішив відповісти Цзилу:

— Якби я управляв землею, здатною виставити тисячу бойових повозок, то, хай би вона навіть була стиснута між великими царствами, страждала би від ворожих нападів і тяжко голодувала, в ній за три роки всі пройнялися б відвагою і усвідомленням обов’язку.

Учитель на це всміхнувся і потім спитав Жань Цю:

— А що ти, Цю, скажеш?

— Якби я управляв землею завбільшки в шістдесят чи сімдесят, а то хоча б і в п’ятдесят чи шістдесят лі, то за три роки я привів би увесь тамтешній народ до добробуту. Але для розповсюдження ритуалу з музикою був би потрібен чеснотливий муж.

— а що ти, Чі, скажеш? — Учитель спитав Гунсі Хуа.

— Не можна сказати, що я це вмію, але я хотів би навчитися і тоді бажав би стати молодшим розпорядником церемоніалу, щоб прислужувати в повному ритуальному вбранні в храмі предків і на зустрічах володарів.

— А що ти, Дянь, скажеш? — звернувся Учитель до Цзен Сі.

Замовкли струни, з їхнім останнім відзвуком Цзен Сі відклав лютню, підвівся і відповів:

— У мене інше, ніж у них, бажання.

— А що ж тут поганого? — сказав Учитель. — Адже кожен висловлює своє бажання.

— У кінці весни, коли вже зіткано весняні шати і було би зі мною п’ять-шість молодиків і шість-сім підлітків, омитися б у водах І, побути б на вітрі біля вівтаря Дощу і з піснею повернутись.

Учитель, глибоко зітхнувши, сказав:

— Хочу бути з Дянем.

Коли решта троє вийшли, Цзен Сі, відставши від них, спитав Учителя:

— Якої ви думки про те, що вони казали?

— Кожен з них лише висловив своє бажання, — відповів Учитель.

— Над чим ви усміхнулися в словах Ю?

— Державою керують за допомогою ритуалу, а його мова була такою зарозумілою, тому я й усміхнувся, — сказав Учитель.

— А хіба Цю не хотів би правити державою?

— Де ж ти бачив, щоб землі в шістдесят чи сімдесят, а то хоча б у п’ятдесят чи в шістдесят лі не були державою?

— А хіба Чі не хотів би правити?

— Храм предків, зустрічі володарів — чия це справа, як не правителів? Якби Чі був молодшим, то хто би міг стати старшим?