Вислови

Глава 5. Гуньє Чан

Учитель сказав про Гуньє Чана:

— Оце хороший наречений. Він, щоправда, був у в’язниці, але це не його вина.

І віддав йому за дружину свою дочку.

Учитель озвався про Нань Жуня:

— їм не нехтують, коли у країни є путь; він уникає покарання, коли у неї немає путі.

І віддав йому за дружину дочку свого старшого брата.

Учитель озвався про Цзицзяна:

— О, це чеснотливий муж! Та як би він зумів ним стати без благородних мужів із уділу Лу?

Цзигун спитав:

— Яка я людина?

Учитель відповів:

— Ти мов посудина.

— Яка посудина?

— Коштовна жертовна посудина.

Хтось сказав:

— Юн справжня людина, але не позбавлений красномовності.

Учитель відповів:

— Навіщо йому красномовність? Хто шукає в прудкому язиці свій захист, того часто ненавидітимуть. Не знаю, чи має він людяність, але навіщо йому красномовність?

Коли Учитель узявся схиляти Цидяо Кая піти на службу, той відповів:

— Я в цьому не можу ще довіритися собі.

Учитель був задоволений.

Учитель сказав:

— Путь не в ходінні... Зійду на пліт і попливу у моря.

Чи не Ю буде тим, хто попливе зі мною?

Цзилу, почувши це, зрадів.

А вчитель вів далі:

— От Ю... він перевершує в хоробрості мене, але деревину для плоту ніде не знайде.

Войовничий із Старших спитав про те, чи людяний Цзилу.

Учитель відповів:

— Не знаю.

Але той став знову питати.

Учитель пояснив:

— Ю можна було б послати до країни, що виставляє тисячу бойових повозок, керувати набором війська. А чи має він людяність, я не знаю.

— А Цю має людяність?

— Цю можна було б призначити управителем селища з тисячею родин чи землі, що виставляє сотню бойових повозок. А чи має він людяність, я не знаю, — відповів Учитель.

— А Чі має людяність?

— Чі можна було б послати приймати гостей, щоб він, підперезавшись, став біля престолу. А чи має він людяність, я не знаю.

Учитель спитав Цзигуна:

— Хто з вас кращий, ти чи Хуей?

Цзигун відповів:

— Як смію я порівнювати себе з Хуеєм? Хуей, почавши що-небудь одне, вже знає решту десять; а я, почавши що-небудь одне, знаю ще лише про друге.

Учитель сказав:

— Не рівня, я згоден, ти йому не рівня.

Цзай Юй заснув серед білого дня.

Учитель сказав:

— Не вирізати візерунка на гнилому суку, стіну з гною не штукатурити. То за що дорікати мені Юю?

Учитель ще сказав:

— Спочатку я спілкувався з людьми так: слухаючи їхні речі, вірив, що виконають обіцяне; та тепер я поводжу себе інакше: слухаючи їхні речі, чекаю, коли виконають. Я так перемінився через Юя.

Учитель сказав:

— Мені ще не траплялися тверді, непохитні люди.

Хтось зауважив:

— От Шень Чен.

Учитель заперечив:

— Як може бути він непохитним,

Коли так багато жадає?

Цзигун сказав:

— Я не хочу робити іншим того, чого я не хочу, щоб інші робили мені.

— Ци, це для тебе недосяжно, — зауважив Учитель.

Цзигун сказав:

— Можна звідати освіченість нашого вчителя, але слів про природу людей і Путь Небесну від нього не почуєш.

Цзилу боявся почути щось нове, поки не виконано те, що він почув раніше і повинен був здійснити.

Цзигун спитав:

— Чому Кун Освічений дістав посмертний титул «Освіченого»?

Учитель відповів:

— він був кмітливий, полюбляв навчатись і не соромився звертатися за порадою до нижчих, тому його назвали Освіченим.

Учитель говорив про чотири чесноти Цзи-чаня, що їх має чеснотливий муж:

— він поводився благоговійно,

З шанобою служив вищим,

Був прихильний до простих людей

І вівся з ними справедливо.

Учитель казав:

— От Янь Пінчжун умів із людьми спілкуватися: був ввічливим і зі старим другом.

Учитель сказав:

— Цзан Освічений помістив велику черепаху в дім, де капітелі були прикрашені різьбленням у вигляді гір, а стовпчики на поперечинах — малюнком водоростей. Який же в нього був розум?

Цзичжан спитав:

— Що був за один міністр Цзивень: він тричі обіймав посаду, не виявляючи радості, і тричі йшов із неї, не проявляючи жалю, і неодмінно повідомляв про виконане на службі новому міністру?

Учитель відповів:

— Це була чесна людина.

— А чи був він людяним?

— Не знаю; як він міг бути людяним?

— А що за людина Чень Освічений? він був власником десяти четвірок коней, але кинув їх, утік, коли Цуй убив володаря Ци; прийшовши в інший уділ, сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» — і втік звідти. Прийшовши ще в один уділ, знову сказав: «Схожі тут на нашого вельможу Цуя» — і втік звідти.

Учитель відповів:

— Це була чиста людина.

— А чи був він людяним?

— Не знаю; як він міг бути людяним?

Цзи Освічений тричі думав, перш ніж діяти.

Учитель, почувши про це, сказав:

— Досить подумати двічі.

Учитель казав:

— Нін Бойовничий поводив себе розумно, коли в країні була путь, і нерозумно, коли в ній не було путі. З ним за розумом зрівнятися можна, за дурістю — ні.

Учитель, перебуваючи в уділі Чень, вигукнув:

— Я вертаюсь! Вертаюсь! Мої синки стали зухвалі й фамільярні. Вони досягли всіляких чеснот, але не вміють себе обмежувати.

Учитель сказав:

— Старший Рівний разом із Молодшим Рівним не пам’ятали поганого, тому на них майже ніхто не був злий.

Учитель запитав:

— Хто сказав, що Вейшен Гао нехитрий? Коли хтось попросив у нього оцту, то він дав його, випрохавши у свого сусіда.

Учитель сказав:

— Солодкі слова, ласкавий погляд, шаноба надміру — усе це викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене. Дружити з тим, кого таємно ненавидиш, — таке викликало в Цзо Цюміні сором і викликає сором у мене.

Янь Юань і Цзилу стояли перед Учителем. він їх спитав:

— Чому ви не висловлюєте своїх бажань?

Цзилу відповів:

— Я хотів би, маючи повозку, коней і вбрання, підбите хутром, ділитися ними з другом і не досадувати, коли вони стануть непридатними.

А Янь Юань сказав:

— Я хотів би не хвалитися тим, що є в мені доброго, і приховати свої заслуги.

Потім Цзилу спитав:

— Хотілося б почути про бажання Учителя.

Учитель відповів:

— Дати спочити старим людям,

Бути щирим із друзями,

Піклуватися про молодших.

Учитель вигукнув:

— Усе скінчено! Я не зустрічав ще того, хто може засудити себе самого в душі, коли бачить, що помилився!

Учитель сказав:

— У будь-якому селищі на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться мені в чесності й щирості, але поступляться в схильності до науки.