Вислови

Глава 17. Ян Хо

Ян Хо хотів, щоб до нього прийшов Кон-фуцій, але Конфуцій не приходив. Тоді він послав Конфуцію в подарок порося. Знайшовши час, коли Ян Хо не було вдома, Кон-фуцій пішов його відвідати, але несподівано зустрів його по дорозі.

— Підійди до мене, — звернувся до нього Ян Хо, — я хочу з тобою поговорити.

Потім він сказав Конфуцію:

— Може бути названий людяним той, хто, заховавши за пазухою коштовність, спокійно спостерігає, як його країна збивається на манівці? Не може. А може бути названий розумним той, хто прагне поступити на службу, але вже багато разів упускав цю можливість? Не може. Дні й місяці минуть, і з ними роки нас покинуть.

— Згоден, я піду служити, — відповів Кон-фуцій.

Учитель сказав:

— Природа кожного з іншим зближає,

Звичка одне від одного віддаляє.

Учитель зауважив:

— Ніколи не змінюються тільки найвища мудрість і найбільша глупота.

Коли Учитель прийшов в Учен і почув там звуки струн і пісень, він радісно усміхнувся й сказав:

— Навіщо ж різати курку таким великим ножем?

Цзию відповів:

— Я раніше від Вас чув, що, коли чеснотливий муж навчається Путі, він переймається любов’ю до людей, а коли мала людина навчається Путі, нею стає легко керувати.

— Діти! Він правильно каже. Я перед цим казав жартома, — сказав Учитель.

Гуншань Норовливий повстав, укріпившись у Бі, і запросив до себе Конфуція. Учитель хотів піти, але Цзилу виказав невдоволення:

— Нема куди йти і не треба. Навіщо вже так необхідно йти до Гуншаня?

Учитель відповів:

— Хіба дарма запросить мене? Якщо мене хто-небудь візьме на службу, то чи не зможу я створити Чжоу на Сході?

Цзичжан спитав Учителя про те, що таке людяність. Конфуцій відповів:

— Той буде людяний, хто зможе втілити повсюди в Піднебесній п’ять чеснот.

— Можна спитати, які вони?

— Шанобливість, шляхетність, правдивість, кмітливість, доброта. Шанобливість не накликає приниження, шляхетність підкоряє всіх, правдивість викликає в людей довіру, кмітливість дозволяє досягати успіху, а доброта дає можливість керувати людьми.

Бі Сі запросив до себе Учителя, і він хотів піти.

Цзилу сказав:

— Я раніше від вас, Учителю, чув: «Хто особисто чинить лихо, до того чеснотливі мужі не приходять». Бі Сі повстав, укріпившись у Чжунмоу. Як же це можна, щоб ви до нього пішли?

Учитель відповів:

— Правильно, я це казав.

Але чи не говорилось:

Такий твердий, що точиш — і не піддається.

Чи не говорилось:

Такий чистий, що каляєш — і не брудниться.

Хіба я схожий на гарбуза?

Як можна не випробувати мене, тримаючи на припоні?

Учитель спитав:

— Ю! Ти чув про шість чеснот, що переходять у шість помилок?

— Ні! — відповів Цзилу.

— Сядь! Я скажу тобі.

Коли прагнуть людяності, але не хочуть навчатись,

То ця помилка приводить до глупоти;

Коли прагнуть проявити свій розум,

але не хочуть навчатись,

То ця помилка веде до зухвалості;

Коли прагнуть бути правдивими, але не хочуть навчатись,

То ця помилка завдає шкоди;

Коли прагнуть щирості, але не хочуть навчатись,

То ця помилка приводить до грубості;

Коли прагнуть бути сміливими, але не хочуть навчатись,

То ця помилка приводить до неспокою;

Коли прагнуть непохитності, але не хочуть навчатись,

То ця помилка приводить до нерозсудливості.

Учитель сказав:

— Дітки! Чому ніхто з вас не вивчає Пісень? Пісні можуть впливати навіюванням. У них можна знайти наочні приклади, вони вчать товариськості, допомагають виразити обурення; сприяють поблизу служінню батькам, а на віддалі — володареві. З них дізнаєтесь багато назв птахів, звірів, дерев, трав.

Учитель спитав Боюя:

— Ти засвоїв пісні «Чжоунань» і «Шао-нань»? Чи не подібний той, хто не засвоїв цих пісень, людині, що стала лицем до стіни і нічого не бачить?

Учитель вигукнув:

— Мовлять, бач, ритуали, ритуали,

Але хіба тут ідеться тільки про нефрити й шовки?

Мовлять, бач, музика, музика,

Але хіба тут ідеться тільки про дзвони та барабани?

Учитель запитав:

— Якщо того, хто суворий лише зовні, але насправді несміливий, порівняти з якоюсь нікчемною людиною, хіба не виявиться, що вона подібна до злодія, який прориває пліт чи перелізає через стіну?

Учитель сказав:

— Чесноту гублять місцеві святенники.

Учитель сказав:

— Хто поширює чутки, той відкинув чесноту.

Учитель сказав:

— Як можна разом із ницою людиною служити володарю? Коли вона ще не досягла своєї мети, то тривожиться лише про те, щоб досягти. Коли вже досягла, то тривожиться лише про те, щоб не втратити. Коли тривожиться про те, щоб не втратити, може піти на все.

Учитель зауважив:

— У давнину в людей було три вади, яких у наш час уже, мабуть, не знайти! Нестримність у древніх проявлялась у норовливості, сьогодні вона проявляється в розпещеності; погордливість древніх проявлялася в стриманості, сьогодні вона проявляється в злостивості; глупота древніх проявлялася в щирості, сьогодні вона значить тільки брехливість.

Учитель казав:

— Людяність рідко поєднується з солодкими речами й улесливим виразом обличчя.

Учитель зауважив:

— Погано, коли фіолетовий колір затьмарює яскраво-червоний; погано, коли мелодії уділу Чжен псують високу музику; погано, коли велемовні гублять держави.

Учитель сказав:

— Я хотів би не говорити.

— Що ж тоді ми зможемо передати, якщо Ви не будете говорити? — спитав Цзигун.

Учитель відповів:

— А чи каже Небо що-небудь?

Але чергуються в році сезони,

Народжується все суще.

А чи каже Небо що-небудь?

Жу Бей хотів, щоб його прийняв Кон-фуцій. Конфуцій відмовився своєю хворобою. Але щойно той, хто передав прохання Жу Бея, вийшов за двері, Конфуцій узяв гуслі й заспівав, щоб Жу Бей його почув.

Цзай во, питаючи про трирічну жалобу по батькам, сказав, що термін її надто довгий:

— Якщо чеснотливий муж протягом трьох років не виконуватиме ритуали, то ритуали неминуче занепадуть; якщо він протягом трьох років не буде займатися музикою, то музика зазнає неодмінного краху. Але траур можна завершити за рік, коли закінчуються запаси торішнього зерна, знімають новий урожай і цілком змінюється вогонь, запалюваний від тертя по дереву.

— Ти будеш спокійний, якщо після року жалоби почнеш харчуватися рисом і носити парчевий одяг? — спитав Учитель.

Цзай во відповів:

— Так, буду.

— Якщо ти будеш спокійний, — сказав Учитель, — то так і вчини. А чеснотливий муж, коли він у траурі, не може насолоджуватися смачною їжею, не радіє музиці й не почуває себе в затишку вдома. Але якщо ти будеш спокійний, то так і вчини.

Коли Цзай во вийшов, Учитель зауважив:

— Юй нелюдяний! Син не покидає рук батька та матері три роки після свого народження. І трирічна жалоба по батькам — загальний звичай у Піднебесній. Хіба батько й мати Юя не носили його на руках три роки?

Учитель сказав:

— Тяжко, коли не знаходять застосування своєму серцю, проводячи всі дні, догоджаючи череву! Хіба нема такої гри, як шашки? Краще вже грати в них, ніж нічого не робити!

Цзилу спитав:

— Чеснотливий муж цінує сміливість?

Учитель відповів:

— Чеснотливий муж над усе цінує справедливість. Коли чеснотливий муж сміливий, але несправедливий, він викликає чвари; коли мала людина смілива, але несправедлива, вона стає розбійником.

Цзигун спитав:

— Чеснотливий муж кого-небудь ненавидить?

Учитель відповів:

— Ненавидить. Він ненавидить тих, хто пліткує про інших, ненавидить нижчих, які паплюжать найвищих, ненавидять тих, хто, вирізняючись сміливістю, не додержують ритуалу, ненавидять людей, повних рішучості, але упертих.

Потім Учитель спитав:

— А ти, Ци, теж ненавидиш когось?

— Я ненавиджу тих, хто живе чужим розумом, вважає непокірність сміливістю, а доносительство — проявом відданості.

Учитель зауважив:

— Найскладніше спілкуватися з жінкою і малою людиною. Наблизиш їх до себе — і стануть зухвалими, а віддалиш — озлобляться.

Учитель сказав:

— Не має майбутнього той, хто викликає неприязнь до себе в сорок років.