Вислови

Глава 6. Ось Юн...

Учитель сказав:

— Ось Юн, його можна поставити обличчям на південь.

Чжунгун спитав про вчителя Шовковицю Старшого.

Учитель відповів:

— Його можна: у ньому є невимушеність.

Чжунгун знову спитав:

— Хіба не можна, правлячи народом, діяти невимушено, але бути при цьому вкрай шанобливим? Чи не проявляє надмірну невимушеність той, хто тримається невимушено і невимушено діє?

— Юн правильно каже, — відповів Учитель.

Князь Скорботної Пам’яті спитав Учителя про те, хто з його учнів любить навчатись, і той відповів:

— Був Ян Хуей, він любив навчатись, не зганяв ні на кому свого гніву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, він умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.

Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матері зерна.

Учитель відповів:

— Відсипай їй великою мірою.

Той знову попросив:

— Прошу додати.

— Відсип удвічі більше, — було за відповідь.

Учитель Жань відсипав більше в сотню з верхом разів.

Учитель сказав:

— Чи, від’їжджаючи до циської землі, їхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагає людям не тоді, коли вони багаті, а коли бідні.

Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мір зерна. Юань Си відмовився.

Учитель сказав:

— Не відмовляйся, краще допоможи сусідам, землякам.

Учитель висловився про Чжунгуна:

— Нехай би навіть люди не бажали, хіба відкинуть гори і потоки бичка з орної череди з рогами рівними й рудою шерстю?

Учитель сказав:

— Хуей міг по три місяці не розлучатися в своєму серці з людяністю, натомість в інших її стає лише на день чи місяць.

Доброчинний із Молодших спитав:

— Чи можна залучити Чжун Ю до правління?

Учитель відповів:

— Ю — людина рішуча. Із чим він не впорається на службі?

— А чи можна і Ци залучити до правління?

— Ци — людина з поняттям. І з чим він не впорається по службі?

— А чи можна і Цю залучити до правління?

— Цю багато чого вміє. Із чим він не впорається по службі?

Молодший посилав по Мінь Цзицзяня, щоб поставити його управителем у своєму селищі Бі. Та Мінь Цзицзянь сказав посланцю:

— Ти відмовся за мене ладненько. Якщо знову зватиме, переселюся за річку вень.

Боню хворів. Учитель навідав його і, взявши через вікно за руку, сказав:

— Який жаль! він умирає, така доля. Таку людину й уразила така недуга! Таку людину й уразила така недуга!

Учитель сказав:

— Яка гідна людина Хуей! Живе в убогому провулку, задовольняючись мискою рису і коряком води. Інші не витримують таких труднощів, Хуей не зраджує ці радості. Яка гідна людина Хуей!

Жань Цю сказав:

— Не те щоб мені не подобалася ваша путь, але сил моїх не стає.

Учитель відповів:

— У кому сил не стає, на півдороги кидають. А ти ще не починав іти!

Учитель прохав Цзися:

— Ти будь, як чеснотливий муж, ученим,

Не будь учений, як мала людина.

Коли Цзию став управителем Учена, Учитель у нього спитав:

— То як, чи знайшов там кого-небудь собі?

Цзию відповів:

— Знайшов Таньтай Меміна. Він не йде манівцями і з’являється в моєму домі лише в справах служби.

Учитель сказав:

— Мен Чжифань був скромним. Під час утечі перебував в ар’єргарді, але перед в’їздом у місто хльоснув свого коня і мовив: «Я не посмів би їхати позаду, та кінь не йшов уперед».

Учитель сказав:

— У наш вік навряд чи уникнеш біди, якщо ти гарний, як сунський Чжао, а красномовства жерця Чжу То не маєш.

Учитель казав:

— Хто може виходити, оминаючи двері? Але чому не йдуть цим шляхом?

Учитель сказав:

— Суть у простака затьмарила блиск,

У педанта блиск затьмарив усю суть, лише в чеснотливому мужі

Суть із блиском рівно змішані.

Учитель сказав:

— Люди живуть тим, що прямі. Коли брехун живий і здоровий, то лише випадково.

Учитель казав:

— Дізнатися — не то, що забажати, Бажати — не те, що насолоджуватись.

Учитель сказав:

— Хто височіє над середньою людиною, з тим можна говорити про високе; але з тим, хто нижчий за нього, про високе говорити не можна.

Фань Чі спитав про те, що таке знання.

Учитель відповів:

— Виконувати обов’язок перед людьми, шанувати демонів і духів, але до них не наближатись — це і може називатися знанням.

Фань Чі спитав про те, що таке людяність.

— Якщо вибрали труднощі замість успіху, це може називатися людяністю, — було за відповідь.

Учитель сказав:

— Розумний радіє водам,

Людяний радіє горам;

Розумний діє, людяний занурений у спокій;

Розумний повен радості, людяний довговічний.

Учитель казав:

— Одна лише зміна в уділі Ци,

І він дорівнюватиметься уділу лу;

Одна лише зміна в лу,

І лу дорівнюватиметься путі.

Учитель питав:

— Коли кубок уже не кубок, то який це кубок? Який це кубок?!

Цзай во спитав:

— Якщо того, хто людяний, сповістили, що хтось із людей, відомих своєю людяністю, впав у колодязь, то він би кинувся за ним?

Учитель відповів:

— Навіщо йому так робити? Адже чеснотливий муж готовий іти на смерть, але він не може гинути нерозсудливо; його здатні обдурити, але зробити з нього дурня не можна.

Учитель сказав:

— Чеснотливий муж, опановуючи всю ученість, теж може межу не перейти, якщо стримуватиме себе правилами ритуалу.

Учитель зустрівся з княгинею Наньцзи, і Цзилу був невдоволений. Учитель його клят-вено запевнив:

— Коли я неправильно вчинив, хай Небеса мене відкинуть! Хай Небеса мене відкинуть!

Учитель сказав:

— Непорушна середина — ця чеснота найвища з усіх, але давно вже рідко трапляється серед людей.

Цзигун спитав:

— Що скажете про те, хто широко чинить добро народові і здатен усім допомогти. Чи може він бути названий людяним?

Учитель відповів:

— Чому ж тільки людяним? Чи не так-таки чинять люди найвищої мудрості? Адже про це вболівали всім серцем Яо з Шунем! Хто людяний, той дає іншим опору, бажаючи сам її мати, і допомагає їм досягнути успіху, бажаючи сам його досягнути. вміння знайти приклад поблизу — ось у чім бачу я майстерність людяності.