Вислови

Глава 7. Я продовжую

Учитель сказав:

— Я продовжую — не творю; я вірю в давнину і люблю її щиросердо. Насмілююсь у цьому зрівнятися з Лаопіном.

Учитель запитав:

— У мовчанні запам’ятовувати, навчатись ненаситно і наставляти інших невтомно — що є в мені із цього?

Учитель казав:

— Я почуваю печаль, коли не покращують звичаї, не усвідомлюють те, що вивчають, а знаючи обов’язок, не можуть за ним іти і не здатні усунути порок.

Учитель на дозвіллі Мав спокійний вигляд І здавався задоволеним.

Учитель побивався:

— Як звівся я! Уже давно не сниться мені князь Чжоу.

Учитель сказав:

— Прив’язаний усією душею до путі, Шукаю підтримку в чесноті,

Повен віри в людяність,

Утіху знаходжу в мистецтвах.

Учитель казав:

— Я всім даю поради, починаючи з тих, хто мені приносить в’язку в’яленого м’яса.

Учитель сказав:

— Хто не перейматиметься гірким поривом, тих не освічую, неприголомшених не вчу, не повторюю тим, хто не здатен відшукати за одним кутом інші три.

Коли Учитель був поряд із людиною під час скорботи, він ніколи не наїдався досита.

У той день, коли Учитель плакав, він не співав.

Учитель сказав Янь Юаню:

— Коли використовують, то діємо, а відкидають, то ховаємось — так робимо тільки ми з тобою.

Цзилу спитав:

— А з ким би ви, Учителю, були, якби вели війська?

Учитель відповів:

— Не з тим, хто може кинутись на тигра голіруч чи кинутися в річку, не дожидаючись човна, і померти без жалю. Та неодмінно — з тим, хто, беручись до справи, повен обережності й зі своєю любов’ю до складання планів досягає успіху.

Учитель сказав:

— Якби багатства можна було добитися, то задля цього я став би навіть тим, хто тримає батіг. Та коли його не можна добитися, я буду робити, що мені до вподоби.

Учитель ставився пильно до посту, війни, хвороби.

Коли Учитель був у Ци і там почув музику «Весняна», то він протягом трьох місяців не знав м’ясного смаку і сказав:

— Не сподівався від виконання музики такої досконалості.

Жань Ю спитав:

— Учитель за Вейського правителя?

Цзигун відповів:

— Гаразд, я його спитаю.

Увійшовши до Вчителя, спитав:

— Що за люди були Старший Рівний із Молодшим Рівним?

— Вони були древніми достойними людьми, — було за відповідь.

— Вони на щось нарікали?

— Вони прагли людяності і здобули її. На що ж було їм нарікати?

Вийшовши від Учителя, Цзигун сказав:

— Учитель не за Вейського правителя.

Учитель казав:

— Я радість знаходжу і в тім, коли живу на висівках із водою, сплю, підклавши долоню замість узголів’я. Багатство, шляхетство, придбані нечесно, мені здаються хмарою, що поруч пропливла.

Учитель сказав:

— Якби мені було додано ще трохи років, то в п’ятдесят я взявся би за вивчення «Перемін» і зміг би уникнути великих помилок.

Учитель говорив у високому стилі, кажучи про Пісні, Книги й Обряди.

Завжди при цьому вживав високий стиль.

Князь Ше спитав Цзилу про те, що за людина Конфуцій. Цзилу не відповів.

Учитель сказав:

— А чому ти не сказав: «Оце людина, яка не пам’ятає в гіркому пориві про їжу, радіючи, забуває всі печалі і не помічає близької вже старості»?

Учитель казав:

— Я маю знання не від народження, але, давнину полюбивши, стремлю до неї всіма силами.

Учитель не висловлював думок про чудесне, силу, розбрат, духів.

Учитель сказав:

— Я неодмінно знаходжу собі наставника в кожному з двох моїх попутників. Я вибираю те, що є в них хорошого, і наслідую його, а поганого в них я уникаю.

Учитель мовив:

— У мене від Неба чеснота! А Хуань Туй, що може він мені зробити?!

Учитель казав:

— Синки, ви, напевно, думаєте, що я потайний. а в мене нема від вас таємниць. Хоч що я роблю, усе розділяю з вами. Я саме такий, синки.

Учитель навчав за чотирма розділами: ученості, вчинкам, чесності й відданості.

Учитель казав:

— Я не сподіваюсь уже натрапити на людину довершеної мудрості. Якби вдалося здибатися з чеснотливим мужем, то цього було б досить.

Учитель продовжував:

— Я не сподіваюсь уже натрапити на хорошу людину, якби вдалося здибати сталу, то цього було б досить. Важко тому бути сталим, хто, не маючи, претендує на наявність, пусте видає за повне, бідність — за багатство.

Учитель рибалив, але не користувався сіттю; полюючи з прив’язаною стрілою, не бив птахів, що сиділи.

Учитель сказав:

— Бувають, вочевидь, ті, хто творить без знань. Я не такий. Чути ж про всіляке, вибирати в ньому найкраще й наслідувати його, не забувати те численне, що бачиш, — це в знанні другорядне.

З людьми Хусяна було складно говорити. Та юнака з тих місць таки прийняв Учитель. Учням було невтямки.

Учитель їм сказав:

— Я не дав йому віддалитись і дозволив увійти, щоб не бути надто суворим. Якщо людина себе очистила, перш ніж увійти, я схвалюю його очищення без поручництва за те, що він зробив колись.

Учитель казав:

— Чи далека людяність? ледве до неї полину, вона до мене приходить.

Сибай із Чень спитав Конфуція про те, чи знав князь Блискучий ритуал, і він відповів:

— Знав.

Коли Конфуцій вийшов, Сибай, уклонившись Ума Ци, провів його наперед і став розпитувати:

— Я чув, чеснотливий муж не має упередженості. Він, що ж, також може бути упередженим? Адже князь узяв за жінку діву з уділа У, яка мала таке саме, як у нього, прізвище, але дав їй ім’я «Перша з У». Коли знає ритуали князь, то хто ж їх тоді не знає?

Ума Ци повідав усе Вчителю, і він вигукнув:

— Мені щастить. Люди неодмінно дізнаються про кожну з моїх помилок.

Коли Учитель співав у товаристві з іншими і йому подобався їхній спів, то він прохав почати знов і лише потім до них приєднувався.

Учитель казав:

— В ученості я, можливо, не поступлюся іншим, але в тому, щоб особисто стати насправді чеснотливим мужем, я не досягнув іще успіху.

Учитель питав:

— Хіба насмілюсь я замірятись на те, що маю вищу мудрість і людяність? Та я стремлю до них день і ніч, навчаю інших без утоми, ось це лише й можна про мене сказати.

Гунсі Хуа зауважив:

— Але ми, учні, цього саме й не можемо навчитись.

Коли Учитель тяжко захворів, Цзилу прохав дозволити прочитати молитву. Учитель у нього спитав:

— А чи роблять так?

Цзилу відповів:

— Роблять. У Молитовнику сказано: «Помолюся за тебе духам Неба й Землі».

Учитель заперечив:

— Я вже давно молюсь.

Учитель казав:

— Марнотратність веде до непокори, а ощадливість — до занепаду. Але краще занепад, аніж непокора.

Учитель мовив:

— Чеснотливий муж спокійний, не сором’язливий, А малих людей завжди обіймають печалі.

Учитель ласкавий був, але суворий. Переконливий, але не лютий,

Повен шаноби та спокою.