Вислови

Глава 14. Сянь спитав

Сянь спитав про те, що значить «соромно».

Учитель відповів:

— Соромно діставати платню, і коли в країні є Путь, і коли її там нема.

— А чи можна вважати людяністю позбавлення від марнославства, зверхності, заздрощів і зажерливості?

— Можна вважати, що цього важко досягнути. А щодо людяності, то я не знаю, — відповів Учитель.

Учитель сказав:

— Не гідний бути вченим той, хто думає про сите й спокійне життя.

Учитель казав:

— Коли в країні є путь,

Будь щирий у вчинках і речах;

Коли в ній немає путі,

Будь щирий у вчинках, у розмовах обережний.

Учитель сказав:

— У доброчинних людей завжди є що сказати, але в кого є що сказати, той не завжди буває доброчинним.

Хто повний людяності, той неодмінно хоробрий, але хоробрий не завжди повен людяності.

Наньгун спитав Конфуція:

— І майстерно стріляв з лука, Ао міг пересувати по суходолу човни, але це їм не допомогло й обидва зле скінчили. а Юй і Цзи самі орали землю й здобули всю Піднебесну!

Учитель нічого на це не відповів, але, коли Наньгун Ко вийшов, сказав:

— Який він справді чеснотливий муж!

Як він шанує чесноту!

Учитель казав:

— На жаль, буває, чеснотливий муж — і нема в нім людяності, але не буває, щоб мала людина — і була вона людяна!

Учитель сказав:

— Як можна бути невибагливим до того, кого ти любиш?

Як можна залишати без поради того, кому ти відданий?

Учитель сказав:

— Складаючи формулювання, Бі Чень спочатку створював його начорно, Ши Шу висловлював про це свою думку, відповідальний за зовнішні зносини Цзиюй вносив правки, а Цзичань зі Східного селища вигострював.

Хтось попросив Учителя висловитися про Цзичаня, і він відповів:

— Це милостива людина.

Коли попросили висловитися про Цзисі, відповів:

— Це ж він, це він!

Коли попросили висловитися про Гуань Чжуна, відповів:

— Це була людина! він відібрав у Бо селище Пянь із трьома сотнями родин, але Бо, хоч і був вимушений харчуватися грубою їжею, жодного разу до своєї смерті на нього не нарікав.

Учитель казав:

— важко біднякові злоби не мати,

І легко багатому не бути чванливим.

Учитель сказав:

— У Мен Гунчо цілком вистачало б здібностей для того, щоб бути управителем у великих кланах на кшталт Чжао чи вей, але він не міг би бути сановником у таких невеликих князівствах, як Тен чи Сюйо.

Цзилу спитав про те, яка вона, довершена людина.

Учитель відповів:

— Довершеною можна вважати людину з розумом Цзана Войовничого Другого, безкорисливістю Гунчо, хоробрістю Чжуанцзи з Бяня, вправністю Жань Цю, облагородженими обрядами й музикою.

Потім продовжив:

— Але навіщо ж довершеним людям бути обов’язково такими в наш час? Адже довершеним також можна вважати того, хто ставить справедливість вище за особисту вигоду, жертвує собою в момент небезпеки й ніколи, навіть перебуваючи довгий час у скруті, не забуває своїх обіцянок.

Учитель спитав у Гунмін Цзя про Гуншу Освіченого:

— Чи правда, що він не говорить, не усміхається й не має власності?

Гунмін Цзя відповів:

— Той, хто це вам сказав, перебільшував. він говорить вчасно — і ніхто не втомлюється від його слів; сміється, коли весело, — і нікому не докучає його сміх; привласнює, якщо це справедливо, — і нікого не обтяжує його привласнення.

— Це так. Але хіба він так і чинить? — спитав Учитель.

Учитель сказав:

— Цзан войовничий Другий, покладаю-чись на свою землю Фан, прохав у володаря лу про те, щоб його нащадки були залишені там правити. Якщо скажуть, що він не чинив тиску на володаря, я в це не повірю.

Учитель сказав:

— Князь Освічений з уділу Цзинь був віроломний і нечесний, князь Стовп із Ци був чесний і невіроломний.

Цзилу сказав:

— Князь Стовп убив свого брата, принца Цзю, і Шао Ху, що служив принцу, вкоротив собі віку, а Гуань Чжун із собою не покінчив.

І потім спитав:

— Гуань Чжун не був людяним?

Учитель відповів:

— Князь Стовп завдяки зусиллям Гуань Чжуна, а не за допомогою зброї, дев’ять разів об’єднував правителів уділів. Чи зрівняється з ним за людяністю? Чи зрівняється з ним за людяністю?

Цзигун спитав:

— Гуань Чжун не був людяний? Коли князь Стовп убив свого брата Цзю, Гуань Чжун не тільки не зміг умерти, але став у нього першим радником.

Учитель відповів:

— Коли Гуань Чжун став першим радником у князя Стовпа, він зробив його гегемоном у правителів уділів, об’єднав, виправив Піднебесну. Народ донині користується його милостями. Якби не було Гуан Чжуна, ми всі ходили б із розпущеним волоссям і загортались наліво. Хіба він міг дозволити собі бути таким само педантичним, як ті прості люди, що вкорочують собі віку в ямах та яругах, залишаючись невідомими?

Сановник Чжуань був управителем у Гун-шу Освіченого і разом із Освіченим, за його рекомендацією, піднісся при дворі князя. Учитель, почавши про це, сказав:

— Заслуговую на ім’я Освіченого.

Коли Учитель заговорив про безпутство князя Чудотворного з Вей, вельможа Доброчинний спитав:

— Якщо це так, то чому ж він не гине?

Конфуцій відповів:

— У нього Чжуншу Юй відає прийомом чужоземців, жрець То організує жертвопринесення, а Вансунь Цзя керує військами. Як може він загинути з такими помічниками?

Учитель сказав:

— Хто обіцяє з легкістю й без сорому, тому тяжко виконати обіцяне.

Коли Чень Хен убив князя Простого, Кон-фуцій, омившись, прийшов до двору і сказав князю Скорботної Пам’яті:

— Чень Хен убив свого володаря, прошу його покарати.

— Скажи Главам трьох родин, — відповів князь.

Конфуцій, відійшовши, сказав:

— Я займаю місце за сановниками, тому не смію промовчати. А володар звелів: «Скажи Главам трьох родин».

І він пішов до них і сказав, але вони відповіли відмовою.

— Я займаю місце за сановниками, тому не смів мовчати, — сказав Учитель.

Цзилу спитав про те, як служити володарю. Учитель відповів:

— Не бреши і не давай йому спокою.

Учитель казав:

— Чеснотливий муж осягає найвище, Мала людина осягає нижче.

Учитель сказав:

— У давнину навчались заради вдосконалення себе, Нині навчаються, щоб сподобатись іншим.

Цюй Боюй послав одного чоловіка до Кон-фуція.

Сидячи з ним, Конфуцій його спитав:

— Що робить наш пан?

— Пан хотів би, але ще не може, менше схиблювати, — відповів він.

Коли посланець Цюй Боюя вийшов, Учитель вигукнув:

— Який посланець! Який посланець!

Учитель казав:

— У справи іншого не вникай,

Коли не на його ти місці.

Учитель Цзен пояснив:

— Чеснотливий муж не думає про те, що не відноситься до нього за становищем.

Учитель сказав:

— Чеснотливий муж соромиться багато говорити, а коли діє, то проявляє надмірність.

Учитель сказав:

— Троїста путь вирізняє чеснотливого мужа, мені не до снаги:

Людяний не тривожиться,

Тямущий не сумнівається,

Сміливий не боїться.

Цзигун зауважив:

— Учитель це про себе сказав.

Цзигун любив давати оцінку людям. Учитель сказав:

— Який ти, мабуть, довершений, Ци!

А в мене для цього нема часу.

Учитель сказав:

— Не журися, що тебе ніхто не знає,

А журися через свою недовершеність.

Учитель сказав:

— Чи не буде гідною людиною той, хто зможе без упередження й підозріливості заздалегідь прозріти брехню й недовіру?

Вейшен Му сказав Конфуцієві:

— Заради чого ти так клопочешся, Цю?

Не інакше як хочеш показати свою красномовність?

— Я не смію бути красномовним, але мені не до вподоби упертюхи, — відповів Кон-фуцій.

Учитель казав:

— Коня звуть тисячоверстовим, славлячи його вдачу, а не фізичну силу.

Хтось запитав:

— Що, коли за зло платити добром?

Учитель відповів:

— А чим же за добро платити?

Плати за зло по справедливості,

А за добро плати добром.

Учитель сказав:

— Який жаль! Ніхто мене не знає.

— Але чому ж Вас ніхто не знає? — спитав Цзигун.

Учитель відповів:

— Не нарікаю на Небо, але не виную людей, працюючи коло нижчого, найвище осягнув. Чи не Небесам і відомий я?

Гунбо ляо оббрехав Цзилу перед Молодшим Сунем. Цзифу великий повідомив про це вчителю і додав:

— Гунбо ляо вдалося насправді посіяти сумнів у серці господаря. Але в мене ще стане сил, щоб піддати його публічній страті.

Учитель сказав:

— Чи підуть шляхом, а чи його відкинуть, на те є повеління Неба. Як може Гунбо ляо завадити Небесному велінню?

Учитель сказав:

— Кращий віддаляється від світу,

За ним іде утікач із країни,

Наступний уникає погляду,

За ним слідом той, що тікає від слів.

Цзилу заночував біля Кам’яної брами. Вранці воротар у нього спитав:

— Ти від кого ідеш?

— Від Конфуція, — відповів Цзилу.

воротар вигукнув:

— Чи не той це, хто продовжує робити те, в чому, як він знає, йому не досягнути успіху?

Коли Вчитель, перебуваючи в уділі Вей, бив у кам’яний гонг, якийсь чоловік із плетеницею за плечима проходив повз ворота дому Конфуція і сказав:

— Як тяжко на серці в того, хто так б’є в гонг!

І потім продовжив:

— Які грубі ці звуки! Такі дрібні й набридливі! Ніхто тебе не цінує — то й облиш, оце й усе.

Учитель відповів:

— Він такий категоричний, що не можу й заперечити!

Цзичжан спитав:

— У Книзі сказано: «Пращур Піднесений, дотримуючись жалоби, жив у халупі і не говорив три роки». Що це значить?

Учитель відповів:

— Не тільки він, усі древні так учиняли. Після смерті володаря посадові особи протягом трьох років виходили в своїй діяльності тільки з вказівок першого радника.

Учитель сказав:

— Коли правитель любить ритуал, йому легко керувати народом.

Цзилу спитав про те, що значить бути чеснотливим мужем. Учитель відповів:

— Це значить удосконалювати себе з благоговінням.

— І це все?

— Удосконалювати себе, щоб тим самим забезпечити добре життя інших.

— І це все?

— Удосконалювати себе, щоб тим самим забезпечити добре життя народу. Чи не саме це так сильно хвилювало ще Яо з Шунем?

Дожидаючись Учителя, Юань Жан сидів, розкинувши ноги. Учитель сказав:

— Хто в дитинстві не був сумирний і не слухався старших, дійшовши віку, не зробив нічого, що можна передати нащадкам, і в старості все продовжує жити, не вмирає, — це розбійник.

І вдарив його палкою по нозі.

Хлопчик із селища Цюе доповідав Учителю.

Хтось запитав про нього:

— він робить успіхи?

Учитель відповів:

— Судячи з того, що він сідає з нами, ходить нарівні зі старшими за віком, це той, хто шукає скорих результатів, а не справжнього успіху.