Зерно правди

Міжнародний День усвідомлення небезпеки від шуму. Єгипет відзначає 27-му річницю виведення ізраїльських військ із півострова Сінай, ірландські соціал-демократи та зелені — перемогу в дострокових парламентських виборах, а Аль Пачіно й Анджей Северин святкують день народження. Світ охоплений істерією через свинячий грип. У Німеччині анонімний колекціонер платить 32 тисячі євро за акварелі пензля Адольфа Гітлера, які зображують сільські пейзажі. Кристіан Цімерман викликає скандал у США, заявивши під час концерту, що не гратиме в країні, чия армія хоче контролювати весь світ. На батьківщині піаніста партія «Закон і справедливість» вимагає від Міністерства національної оборони пояснення, чому солдати почесної варти не беруть участі в урочистих месах; Міністерство відповідає: «Бо якщо зімліють від тривалого стояння струнко, то можуть заподіяти комусь кривду багнетом». У податкових інспекціях усієї Польщі день відкритих дверей, наступного тижня закінчується термін розрахунків з фіскальними органами. В Окружному музеї в Сандомирі відкрито виставку тектографії та унікальних книг Гжегожа Мадея. Сухо, сонячно, трохи тепліше, ніж учора, але не вище, ніж 17 градусів.

1

Він боявся зустрічі з дитиною, і хоча нікому в цьому би не зізнався, того п’ятничного вечора їхав забрати доньку з автовокзалу, сповнений тривоги й непевності. Сандомирський автовокзал знаходився неподалік єврейського цвинтаря, там, де він кілька днів тому наказав затримати любителів націонал-соціалізму. А взагалі Шацький дивувався, що відбувши свої сорок вісім годин у цюпі, ніхто з них не збирався малювати йому зірку Давида на дверях чи просто натовкти пику.

Гельця вилетіла з автобуса щаслива й усміхнена, сповнена одинадцятирічного смутку, захоплення й співчуття. Співчуття, бо пов’язка на його руці виглядала доволі серйозно, а захоплення, оскільки телевізійні новини в поєднанні з бурхливою уявою дівчинки створили образ героя, що незважаючи на небезпеку, бореться зі злом і несправедливістю.

Вони провели дуже приємний вечір за піцою й чудовий ранок, найважливішими елементами якого була прогулянка (з доганялками й грою в бадмінтон) над Віслою і сніданок у «Малій» із кавою, гарячим шоколадом і солодкими налисниками. Прокурор Теодор Шацький дивився на заглиблену в читання пошарпаного коміксу каштановокосу доню, яка саме почала перетворюватися із гарненької дівчинки в дещо незграбного підлітка, і вперше за багато днів відчував спокій. Не втому, а саме спокій. А Гельця, якимсь шостим, притаманним донькам чуттям, збагнула, що батько пережив кілька важких днів, тож не викидала йому коників, не влаштовувала істерик і сцен, мовляв, вона хоче, аби все було, як колись, інакше вона ніколи більше не буде щаслива.

А потім поїхали в гості до Басі й Анджея Собераїв.

Сам план відвідин Басі та її чоловіка, мало того, що з дитиною, то ще й на додачу після вчорашнього пристрасного вечора видавався йому водночас курйозним і привабливим, а єдине, що заважало Шацькому насолоджуватися цією двозначною ситуацією, це майбутня розмова з Вільчуром. Він радо переніс би її на понеділок, але не міг. Бо якби Вільчур вирішив зізнатися, а Шацький припускав, що він зробить це раніше чи пізніше, то це додатково підкріпило б рішення про тимчасове затримання.

Та наразі він відігнав думку про Вільчура й радісно пересадив свою сміхотливу доню над низеньким парканчиком садка Собераїв, а тоді й сам його перескочив, що видалося йому дуже спортивним, проте було можливим тільки тому, що парканчик сягав йому до колін.

Гельця та Анджей Соберай швидко знайшли спільну мову, головно завдяки небаченим пристроям, що їх його донька, типове дитя багатоповерхівки, досі не бачила. Вона вже встигла натішитися секатором і косаркою для трави, а тепер надійшла черга поливального шланга, який, судячи з її реакції, був для неї чимсь на зразок священного Грааля класної забави.

— Ну, нарешті ти не виглядаєш, наче Йозеф К.

Справді, Шацький не повторив своєї нещодавньої помилки, і прийшов до Собераїв у джинсах і старому гольфі, костюм, який він збирався одягти на допит, залишився зачохленим у машині.

— А ти нарешті не скидаєшся на харцерку, — не залишився в боргу Теодор.

Сиділи разом за столиком на терасі.

— Збирай бабки на будинок із садом! — гукнув з-під живоплоту Соберай. — У цієї малої явний хист до садівництва!

— Так, тату, я хочу косарку!

— Хіба що для волосся!

Гельця підбігла до столика.

— Ти забув, що я хочу мати довге волосся. Отаке, — махнула вона рукою на рівні сідничок.

За дитиною причалапав Соберай, помітно засапаний. Прокурор подивився, як він робить великий ковток з банки пива, і подумав, чи Собераї займалися вчора подружнім сексом. З одного боку, він би дуже здивувався, з іншого вже встиг зрозуміти, що всупереч поширеній думці розсадником різноманітної розпусти були не великі метрополії, а якраз маленькі містечка.

— Ходи, допоможеш мені занести цей мотлох до кухні, — звернулася Соберай до чоловіка.

— Зглянься...

— А як там із цією танцюючою квіткою? — невинно запитала Геля.

— Звичайно, що я покажу тобі танцюючу квітку, — пожвавився Соберай. — А баняки занесе пан прокурор. Дитина з міста приїхала, нехай утішається.

Вони разом з Гелею повернулися до садка, щоб установити там танцюючу квітку, хай там як вона виглядала, а Шацький з Басею Соберай позбирали тарілки й пішли цілуватися до будинку. Лише коли радісні вигуки повідомили про успіх операції «квітка», Теодор і Бася відірвалися одне від одного й вийшли на терасу з тацею, повного шматків пирога.

Танцююча квітка справді танцювала, певне, вона була так сконструйована, що вода, яка протікала крізь неї, примушувала голівку кивати навсібіч, і це створювало кумедний ефект. Геля залишилася біля квітки, щоб пищати, підстрибувати й марно ухилятися від водяних струменів, а Соберай повернувся до столика.

— У тебе чудова донька, — сказав він і підняв догори банку з пивом. — За твої гени.

Шацький у відповідь підняв свою склянку з кока-колою. І водночас пригадав собі, що Соберай колись йому розповідала, що вони із чоловіком не можуть мати дітей. Невже це означає, що вона не використовує жодних контрацептивів і звикла до того, що секс не означає продовження роду?

— Коли поінформуєте медіа про Вільчура? — пошепки запитав засапаний господар квітки. Іще раніше вони домовилися, що при дитині не обговорюватимуть справу.

— Про те, що заарештований — працівник поліції, у понеділок. А решту якомога пізніше, — пояснив Шацький, не зводячи погляду з дитини, стара батьківська звичка. — Ми в загальних рисах розповімо про особисті мотиви, спростуємо чутки про серійного вбивцю, прикриємося таємницею слідства. Істерія вщухне, а потім буде все, як завжди. Слідство триватиме місяцями, коли вже буде можливо переглянути документи й з’ясувати мотивацію Леона В., це мало кого цікавитиме. Довкола процесу здійметься галас, але це вже, мабуть, не наша проблема.

— Чому?

— Це наші останні дні із цією справою, — на відміну від свого сивочолого колеги, Соберай через це не страждала, навпаки, здавалася захопленою. — Тео ще повинен допитати Вільчура перш ніж віддати наказ про арешт, але документи справи невдовзі перейдуть до іншої прокуратури, можу закластися, що це буде окружна прокуратура в Жешові.

— Шкода, — Соберай згнітив банку і вкинув її до торбинки зі сміттям. — Мені хотілося почути від вас, як усе було.

2

Переодягання в костюм тривало довше, ніж сам допит. Леона Вільчура привели, він підтвердив свої особові дані, а тоді заявив, що відмовляється давати свідчення. Прокурор Теодор Шацький трохи подумав, тоді підсунув протокола, аби той підписав. Вільчур був стріляним поліцейським вовком, який чудово знав свої права, усі прохання, погрози, заклики до сумління були тут марні. Стратегія мовчання була ідеальною, якби Шацький був його адвокатом, він порадив би Вільчурові те саме, навіть не зазираючи в документи. Справа була закручена, докази сумнівні, історична мотивація неймовірно каламутна, на слідчих чекала тяжка праця, пошуки доказів і свідків, у принципі слід було від початку виконати всі дії поліції, позаяк присутність Вільчура робила їх недійсними.

Та попри це, перш ніж покликати охоронця, Шацький зупинився у дверях.

— Може, усе-таки? — запитав він. — Три вбивства. Три жертви. Після стількох років роботи в поліції, після стількох розслідуваних справ, стількох упійманих злочинців, ви не вважаєте, що вам краще зізнатися? Щоб справедливість перемогла. І все.

— Ви помиляєтеся, пане прокуроре, — заскрипів Вільчур, навіть не обертаючись у бік Шацького.