Зиґзаґи

СІРИЙ ВІРШ

Коли пливу у сірій течії

Оточений безбарвними думками

Я згадую, що сірими мої

Є очі, у яких колись зірками

Світилось і цвіло, палило вщент

І припікало поглядами рани –

Й лиш фарбою був сірий градієнт,

А не болотяни́м буденним станом

То може, що у сірості не страх,

А лиш передчуття підйому планки –

І у ранкових сірих небесах

Зірок мені не видно на світанку

Хай будуть сірі та блищать, мов сталь,

Холодним сріблом крила у польоті

Щоб мінусів старих горизонталь

У новому

забулась

горизонті