Розділ XI. КАРАОКЕ НА МАЙДАНІ

Хроня і Рекс, які спали на мішках з білизною у темній каптьорці, теж почули вовче виття.

— Рекс, це за нами, — штовхнув Хроня пса. Вони сіли і почали прислухатися.

— Ну що, будемо чекати, поки вони нас, як мишей, подушать? — спитав Хроня. — Давай, пішли!

Хроня швидко вдягнувся, відімкнув двері і визирнув у коридор. Він встиг помітити, як сіра тінь, схожа на вовчу, майнула сходами на другий поверх.

Рекс зачув вовкулаку, шерсть на його загривку наїжачилася.

— Кудою б його звідси вибратися? — сам себе запитав Хроня. Він зійшов сходами до підвалу. Двері чорного ходу замкнені, але

поруч — маленьке вікно, забите фанерою.

Напрактикований на забитих дошками будинках, хлопець миттю вийняв утлу фанерку — і ось вони вже надворі.

Відбігши добряче від готелю і ще не вірячи, що перевертні не женуться за ними, Хроня з Рексом впали під паркан, щоб хоч трохи відсапатись.

— Довго… сидіти… не можна… — хекаючи, сказав Рекс, — вони… слід візьмуть…

Хроня підвівся, але знову присів. Почувся якийсь шум. Обережно визирнувши, хлопець спочатку почув спів, який наближався:

Вес-на, вес-на, весна-а-а-а прийде-е-е-е,

— тягнули п’яні голоси.

Потім на освітлене місяцем місце видибали, кривуляючи, дві постаті. Спочатку Хроня подумав, що вони танцюють. Але потім зрозумів, що вони йдуть обнявшись. Одна, більша, тримала в руці пляшку, якою розмахувала, допомагаючи собі співати.

Інша, нижча, кумедно підстрибувала, намагаючись потрапляти в ногу.

Ще не вірячи очам, Хроня придивився: це були Чмак і кіт Рата!

Хроня мимоволі почав хихотіти — дуже вже незвичайною була ця парочка.

Рекс теж упізнав старих знайомих, бо глузливо зауважив:

— Просто тобі караоке на майдані!

А Чмак з котом підходили ближче.

Хроня вийшов з тіні.

Рата помітив його першим:

— О, чувак! — він привітав Хроню піднятою пляшкою. — Радий тебе бачити! Я ш-ш-шчасливий, що ти живий!

— Ну, не такий живий, як ти, — сказав Хроня, — але ще трохи ворушуся.

— А-а-а, це ти натякаєш… — Рата побовтав пляшку, перевіряючи, чи багато у ній залишилося. — Борис, ти не прав!

— Це ти нас здав! Це ти покликав отих із кийками! — сказав Хроня.

— Ну, я! — похитуючись, зізнався Рата. — Так я ж знав, шо вони до вас і пальцем не торкнуться!

— Як це?

— Чувак! Рата не такий дурний, як ти думаєш! — Рата озирнувся, знайшов очима Рекса і махнув лапою:

— Іди сюда, Вульф! Знаєш, чий це нашийник? Не знаєш! Самого Вульфа — їхнього, тіпа, глави Ордена, о! У нього той нашийник хтось поцупив. А дрібні вульфики того, хто носить цей нашийник, як вогню, бояться! Тому вони вас і відпустили! А я свою роботу зробив! І одним пострілом, — Рата примружив око, наче прицілюючись, — піф-паф — убив двох зайців!

Рекс мовчки сів і почав стягати нашийника через голову. Але Хроня поклав руку йому на спину:

— Чекай, облиш, може, він нам ще пригодиться!

Тим часом Рата лепетав далі:

— А ми ось із друзякою Чмаком ідемо вас шукати. Я плював на них вкалувати, як вони чоботом то під зад, то під ребра… Ми краще з вами… Правда, Чмаку?

Чмак не втримався на своїх кривеньких ніжках і впав на зад. Видно було, що він геть не розуміє, що відбувається.

— Чим ти його напоїв? — спитав Хроня. — Ядерними відходами?

— Об-біжаєш, начальник! — помотав головою Рата і простягнув пляшку Хроні. — На, попробуй! Чисті «П’ять капель»!

У Хроні вже пройшла вся злість, яка накопичилася проти Рати, та все ж він не втерпів, щоб не вколоти кота:

— Ну, і за скільки ти своїх друзів продаєш, особливо старих?

— Ти шо, чувак, — приклав лапу до грудей кіт, — я за вас і копійки не взяв! Хіба що ось «П’ять капель»…

— Продешевив ти, чувак, — процідив Хроня крізь зуби. — Провалюйте. Не хочеться об вас черевики бруднити.

У Чмаковій голові, видно, щось перемкнуло, бо він, почувши про черевики, забурмотів, чіпляючись за Рату і намагаючись підвестися:

— Тре-а шукати третю сторону, таксаать! Третю сторону!

Хроня відвернувся і рушив геть. Рекс подався за ним.

— Чуваки, ви куда? — здивовано гукнув їм услід Рата. — Ми ж з вами!

— Іди ти знаєш куди? — не обертаючись, кинув йому Хроня.

— У третю сторону! — додав Рекс.

Але Рата не відставав. Він кинув Чмака напризволяще і, кривуляючи, побіг за друзями.

Побачивши це, Рекс зупинився, повернувся до Рати і загарчав, вишкіривши зуби.

— Ну шо ти понти кидаєш! — жалібно сказав Рата. Його голос став навіть трохи тверезішим. — Я ж нічого! Я ж по-харошому, тіпа!

— Тіпа?! — прогарчав Рекс.

— Я б-більше не буду! — склав Рата лапи на грудях.

Хроня, який було пройшов уперед, повернувся.

— Я, ч-чесне слово, не буду! — дивлячись йому в очі, сказав Рата. — Я вас зате по Зоні проведу! Я її знаю, як свої п’ять пальців! — простягнув кіт розчепірену лапу.

— А потім нас знову вульфам здаси? — похмуро кинув Хроня.

— Я вже від них пішов! У мене з ними ідейні разхождєнія! — змахнув Рата пляшкою.

— Які, які? — глузливо перепитав Рекс.

— Ну, ето, той, тіпа… — почухав Рата ребра, видно, щось пригадуючи. — Сильно вони б’ються!

— Добре, — раптом сказав Хроня. — Хай іде з нами. Тільки пляшку викинь! — наказав він котові.

— Єсть! — сказав кіт і заховав пляшку за спину.

Хроня рушив далі. За ним неохоче пішов Рекс. Він порівнявся з Хронею і сказав:

— Даремно це ти. Хто зрадив раз — зрадить і вдруге.

— Хто з мудрими ходить, той мудрим стає, — раптом почувся голос крука Гая, — а хто товаришує з безумним, той лиха набуде.

І крук сів Хроні на плече.

— О, і марабу свої п’ять копійок вставити мусить! — Ратині очі злісно зблиснули.

— Нерозумного гнів пізнається одразу, розумний же МОВЧКИ ховає зневагу! — і неначе демонструючи ці слова мудрого Соломона, крук Гай поважно заплющив свої очі.

Загрузка...