Злочинці з паралельного світу - 2

Розділ VII. ДЖОХАР ЗНИКАЄ

Хроню не полишала думка, як пробратися у квартиру, з якої їм так нагло довелося тікати.

Крук, повертаючись із міста, розповідав, що Чмак весь час ошивається біля Джохарового будинку, тому йти туди не можна.

Якось вночі, коли всі вже спали, Джохар повернувся з міста з якимсь чоловіком. Вони тихо присіли коло столу і запалили свічку. Хроня не хотів заважати, тому вдав, що спить.

Чоловіки про щось тихо говорили, п’ючи чай, який Джохар приносив у термосі.

Хроня знову задрімав. Але невдовзі прокинувся, бо йому почулося, ніби Джохар вимовив його ім’я. Він прислухався. Так, чоловіки говорили про нього.

— Ти ж розумієш, — тихо казав дядько, якого Джохар називав Васею, — що Ацетон зі своєю бандою твого пацана, Хроню, із Зони не випустить? Він тепер і від тебе не відстане. Нащо ти у це ув’язався, Джохі?

Джохар помовчав, а потім ураз захриплим голосом сказав:

— У меня син бил. Там, в Грозном. Бомбой убіло. Двенадцать лет. Савсем, как етот.

Незнайомець Вася зітхнув:

— Добре. Покажи карточку.

Джохар легенько торкнувся Хрониного плеча. Хлопець підвів голову.

— Тут человек. Карточку пасматрет хочет.

Хроня витяг заплічника і подав Джохарові картку.

Незнайомець довго і уважно роздивлявся веселі обличчя, нахилившись до свічки.

Хроні від хвилювання стало важко дихати. Нарешті Вася простягнув картку хлопцеві і з жалем заперечно похитав головою:

— Ні, нікого не знаю…

— А ви тут жили до… до того? — спитав Хроня.

— Так, — сказав чоловік. — Але тут стільки людей жило… Місто ж величезне.

Побачивши, як засмутився хлопець, Вася сказав:

— Ти, пацан, не падай духом. Хтось та знайдеться, хто хоч когось із них знає.

Та впевненості в його голосі Хроня не вчув.

— Добро, — сказав Вася. — Я вже піду. А ти, Джохі, будь обережним. Кажуть, якась вовча зграя у Зоні з’явилася. Якогось бомжа біля міста знайшли з перегризеним горлом. А поруч на снігу — сліди вовчі і людські… босі… Доганяєш? Чортівня якась… Ходять чутки, що це перевертні, вовкулаки, які обертаються то на людей, то на вовків. Ми тут такого набачились… Нас уже нічим не здивуєш. А ти дивись!

І нічний гість пішов.

Наступного ранку Джохар зібрався кудись іти, хоча звичайно вдень він намагався не виходити. Збирався довго й ретельно: взяв запасні набої, мисливський ніж, гвинтівку і навіть дві невеличкі круглі гранати.

Рекс, який спостерігав за ним, не витримав і шепнув Хроні:

— Він що, на війну збирається?

Хроня занепокоєно стежив за Джохаром.

Зібравшись, Джохар присів на своє ліжко і спідлоба глянув на Хроню.

— Схажу на квартиру, — суворо мовив він. — Не вихади.

— Джохар, не треба! — попросив Хроня. — Ти ж сам казав — там засада може бути…

Але Джохар пішов.

Хроня з Рексом залишились у криївці самі, бо крук, як завжди, полетів «пасти пляшкоїд а», як він казав.

День тягнувся довго. Хроні дуже хотілося вийти. Але якщо їх із Рексом побачить Чмак? Ні, краще вже дочекатися Джохара. Прилетів крук.

— Ну, як там Чмак? — спитав Хроня.

— І буде блукати він у великій глупоті своїй! — сказав крук. Він був без настрою, бо сьогодні нічого не вдалося знайти, щоб поповнити колекцію.

Хроня загасив свічку — з неї вже залишився маленький недогарок. Рекс ліг біля ліжка. Хроня погладив пса:

— Набридло тобі вже, га, тут нидіти? Нічого, Рекс, ось заживе моя нога, ми знову куди-небудь махнем… Скоро весна, буде тепло. Легше буде якусь жратву заробити чи роздобути…

Так у розмовах про майбутню весну вони незчулися, як заснули.

Прокинувся Хроня з відчуттям, що спав довго.

Рекс теж підвівся і голосно позіхнув. Хроня запалив свічку. Джохара не було.

Крук стрибнув з бильця ліжка на підлогу і прочистив горло:

— Кра-а-а!

— Де ж Джохар? — стурбовано спитав Хроня. — 3 ним, напевно, щось сталося.

— Полечу, подивлюся, — сказав Гай.

Вони поснідали залишками припасів, і крук полетів. Нестерпно довго тягнувся цей другий день. Хроня вже зрозумів: Джохар не прийде.

Це підтвердив, повернувшись, крук: Джохара він не знайшов.

Чекати далі не було чого.

Поки свічка догоріла, Хроня зібрав свій нехитрий скарб до заплічника. Він вирішив переночувати, а рано-вранці піти на розшуки Джохара.

Хлопець ліг спати, широко прочинивши двері криївки, щоб не проґавити перший промінь сонця, який проб’ється крізь щілини між плитами.

Вранці він прокинувся, щойно почало розвиднятися.

— Ну, Рекс, пішли!

Крук стрибнув Хроні на плече і сказав:

— Ідіть за мною!

Він пішов попереду. Труби повертали то праворуч, то ліворуч, то розгалужувались, але крук Гай впевнено вів їх уперед.

Нарешті підійшли до якогось отвору.

— Тут! — сказав Гай і вилетів з підземного лабіринту.

Він уважно роздивився довкола, злетів на найближче дерево, знову сів біля отвору і сказав:

— Нікого!

Хроня з Рексом вилізли назовні. Від денного світла Хроня примружив очі, які звикли до півтемряви. А від свіжого весняного повітря у хлопця запаморочилося в голові.

Коли ж він трохи отямився, то побачив, що зима справді минула. Сніг розтав. Земля лежала ще гола і холодна, але в повітрі вже пахло молодою травою і весняними дощами. Хроня задер голову — високе синє небо стояло над землею.

Хроня глибоко вдихнув і сказав крукові:

— Веди нас до Джохарової квартири!

— Ти що! — перелякався Рекс. — Там же голомозі можуть чекати!

— Саме тому ми до квартири й підемо!

— Вони ж тебе можуть схопити!

— Зате Джохара відпустять!

— А як Джохар не у них? Якщо з ним інша пригода трапилася? А ти підеш — вони тебе піймають, і ще більше Джохару клопоту наробиш!

— Ну то що ж мені робити?! — у розпачі вигукнув Хроня.