Злочинці з паралельного світу - 2

Розділ XV. НАЗАД У МАЙБУТНЄ

Хроня прокинувся, почувши, що його хтось кличе.

Хлопець сів і огледівся. Біля нього під шкурами спав Яр і ще декілька хлопців. З-за лісу визирав окрайчик червоного сонця.

— Хроню, вставай, — знов покликав голос. Це був Пек.

— Скоро треба вертатися!

— Як вертатися? — здивувався Хроня. — Ми ж тільки учора прийшли, у нас ще два тижні попереду!

— Е, Хроню, тут як у космосі — час біжить повільніше. Нам під вечір треба повернутися.

Це була смутна звістка.

Попрокидалися хлопці.

— Гайда до озера — скупаємось, — покликав Яр.

Вони побігли до озера.

На узбережжі Хроня побачив Рату. Кіт з глибокодумним виглядом сидів під величезним дубом.

— Що ти тут ошиваєшся? — підозріло спитав Рекс, який теж побіг за хлопцями.

— Я, чувак, народний фольклор створюю, — поважно мовив Рата.

— Що-що? — Рекса дратувало котове хизування.

— Ой, темнота, — манірно закотив очі Рата. — Дуба вибираю, ось що!

— Якого дуба?

— Отого, що на ньому ото «златая цепь»…

— А-а-а! — уїдливо сказав Рекс. — А ти по цепу кругом ходитимеш, направо підеш — заспіваєш, наліво — казочку розкажеш!

— Во-во, догнав, чувак! Це ж я — КІТ-БАЮН! Мене вчора так сам Стир назвав! Ми ось назад у цю, тіпа, щілину просочимось, а тут про мене казки складатимуть! Догнав — ні? Так що я — історична постать, о!

— Не забудь, історична постать, розказати, як бандитам друзів здавати! — сплюнув Рекс.

А Хроня, що теж слухав цю розмову, тільки покрутив головою:

— Ну це ж треба! А де ти той цеп золотий знайдеш?

— Е-е, чуваки, цеп вже сам народ придумає! Головне — щоб постать була!

І Рата граціозно розлігся під дубом, підперши лапою голову.

— Аферист! — сказав Рекс, рушаючи за Хронею.

— Темнота! — гукнув йому услід Рата. — А ти, думаєш, хто будеш? Ти будеш, тіпа, отим вовком, що вміє говорити і Івана-царевича живою водою по швам змазує! Я вже всьо прикинув! У нас тут важлива місія! Ми, тіпа, зароджуємо увесь народний фольклор!

Та Рекс уже його не чув.

Тут Рата побачив, що до нього біжать діти з селища. Він почав походжати під дубом, намагаючись згадати невикористаний репертуар:

— Так, що там у мене: «Котик і Півник», «Пан Коцький»…

Рату оточили діти. Вони чекали нових Ратиних подвигів.

Хроня незчувся, як день промайнув. Він ще не настрілявся з лука, не награвся у квача, не наговорився з Яром, а вже Пек повторив йому на вухо:

— Час!

Хроню з його звірами проводжав увесь рід. Крук поважно сидів у хлопця на плечі. Рату аж роздувало від пихи. Рексу було ніяково, а Хроні сумно.

Жінки напхали стільки їжі до хлопцевого заплічника, що довелося з Рекса знову робити ішака, як казав Рата.

Нові друзі провели їх до лісу.

Тут Стир простягнув Хроні жіночу фігурку з обпаленої глини. Вона була розмальована чорною і червоною фарбами. На її правій щоці, як і у всіх чоловіків і жінок роду, виднілися дві смужки.

— Це Пра, — сказав Стир. — Вона хранителька нашого роду. Хай береже тебе у твоїх мандрах.

Хроня не міг говорити. В горлі у нього стояв клубок.

Зате Рата говорити міг. Він виставив лапу вперед і сказав:

— Ну, чуваки, бувайте! Я, Кіт-баюн, міг би лишитися з вами. Але попереду мене чекають, тіпа, нові подвиги. Так що треба валити, бо мої друзі без мене пропадуть, — і кіт лапою показав на Хроню з Рексом.

І тут Рексове терпіння урвалося. Він так клацнув зубами біля самісінького Ратиного вуха, що кіт з переляку беркицьнувся через голову і чкурнув до лісу.

Троє друзів рушили за ним і скоро зникли за деревами.

Вони наздогнали Рату аж на галявині.

— Ну ти, герой, — сказав Рекс. — Уже встиг сякий-такий подвиг забацати?

— Уже, тіпа, й пожартувати не можна! — ображено пробурчав Рата. — Ти, чувак, весь мій імідж — собаці під хвіст.

— Там йому й місце! — буркнув Рекс.

На галявині запалало полум’я. V

— Ну що ж, — зітхнув Хроня, — назад у світле й радісне майбутнє! і першим ступив у синє полум’я.