Злочинці з паралельного світу

Розділ 18. Новий план дій

Наступного ранку Рата прокинувся злий і невдоволений.

Перш за все він глянув на купу їжі. До неї ніхто не торкався.

Всі решта вже не спали. Доллі вилизувала свою пухлину. Вона важко дихала — їй було дуже погано. Фері, сидячи на трубі, чистив пір’я. Хроня порався коло своїх черевиків, намагаючись надати їм хоч трохи пристойного вигляду.

Обвівши усіх поглядом, Рата сердито сказав:

— Ну то й що, ви оголосили голодовку? — і вже іншим, майже прохальним голосом, додав: — Що, хай це все добро пропадає? Я ж не лише для себе його брав.

Всі подивилися на Хроню, чекаючи, що він скаже. Хроня поставив біля себе обчищеного від присохлого болота черевика і, ковтнувши голодну слину, неквапом мовив:

— Ну, я так гадаю, раз усе це вже тут, то треба його з’їсти!

У Рати задоволено блиснули очі.

— Не радій! — сказав йому Хроня. — Більше ми красти нічого не будемо, затям!

— Та я що, я нічого, — забурмотів Рата, побоюючись, щоб Хроня не передумав.

Вони влаштували розкішний сніданок, скуштувавши всього, чим був багатий холодильник Аріадни Трохимівни.

А після сніданку Доллі сказала:

— Пане Рекс, можна мені взяти слово?

— Та бери, бери, хто тобі не дає! — озвався розімлілий Рата, а Рекс лише хитнув головою.

— Бачте, — нерішуче почала коллі, — ще коли мій професор філології був живий, мені довелося чути від нього про відомих народних месників…

— Кого-кого? — не зрозумів Рата.

— Ну, ватажків повстанців, які вели справедливу війну проти багатіїв. Вони визволяли людей, приречених на страту, відбирали у багатих нажиті працею інших багатства…

— О! О! Чули? — зраділо перебив Доллі кіт.

— …і віддавали їх бідним, — продовжила Доллі, глянувши на Рату, який розчаровано відвернувся.

— Звали їх Микола Шугай, Олекса Довбуш, Устим Кармалюк…

— Ніколи не чув про цих чуваків, — презирливо скривився Рата.

— Який же ти автохтон після цього, — усміхнувся Хроня, — якщо навіть героїв свого народу не знаєш? А-а, я й забув, — в’їдливо додав він, — тобі ж ніколи було — ти БІСНІСОМ займався.

— Чим займався, тим займався, — прошипів Рата, — а про таких вальтонутих, щоб віддавали своє добро комусь — не чув.

—.Є ще багато відомих імен народних месників у всьому світі. Ось, приміром…

— Зор-р-ро! Зор-р-ро! — раптом закричав зі своєї труби Фері.

— Ви цілком маєте рацію, пане Фері, — повернулася до нього Дол.

— А-а, цей чувак у чорній масці — про нього я чув! — зрадів Рата. — Колись усі паркани були цим Зорро пописані. Ну що ж, я згоден спробувати так, як ти кажеш — рятувати, виручати, визволяти… А там подивимося…

— Ну, якщо визволяти… — сказав Рекс. — Знаю я одне місце. Ходімте, покажу.

— Що за місце? — спитав Хроня.

— А ось прийдемо — побачите, — не пояснив Рекс.

Вони вийшли з будинку і рушили за Рексом у напрямку нового мікрорайону, забудованого дев’ятиповерховими однаковими коробками будинків.