Злочинці з паралельного світу

Розділ 3. Знайомство

Після Ратиних слів папуга замовк і сердито наїжачився.

— Ось я, — продовжив кіт, — як мене лишай постриг і хазяйка вигнала, гадаєш, скільки разів я повертався? Вісім! І що, гадаєш, так і розігналася вона мене назад брати? Мітлою мене з двору виганяла! Навіть їсти й разу не дала, хоча б хліба шматочок! Ну, я їй це ще згадаю! А тебе хто викинув? — повернувся він до Хроні.

— А мене так давно викинули, що я навіть не знаю, хто, — сказав Хроня. — Я давним-давно в інтернаті живу. Тільки хреново там, тому я сам утік. Вони мене шукали-шукали, а потім плюнули.

— Бач! Бач! — стрепенувся папуга. — Щасливий, тебе шукали! Мене, може, теж шукають!

— Так вони ж не тому шукали, щоб мені краще було, а щоб на них начальство не капало, — пояснив Хроня. — А їм самим начхати, чи живий я, чи ні…

— А моїй хазяйці не байдуже, бо я хор-р-роший, хор-р-роший, кр-р-расивий! — знову закричав папуга.

— Слухай, ти, чувак, заткни пельку, бо дістанеш фейсом об тейбл! — засичав Рата. — Кр-р-расивий! — перекривив він папугу. — Дивитись треба, куди какаєш! Поналітали тут, приблуди!

— Сам ти пр-р-риблуда! Сам пр-р-риблуда! — закричав ображений папуга.

— Це я приблуда? — засичав кіт. — Та я, якщо хочеш знати, автохтон, я тут з діда-прадіда!

— Авто… хто? — спитав Хроня.

Чувак, пресу треба читати! — презирливо сплюнув Рата. — Це я нещодавно газету таку на смітнику знайшов — «Котяча Брись» називається. І там написано, що всі, хто ще з діда-прадіда на одному місці живуть, називаються автохтони. І їм на цьому місці належить все — і калюжі, і смітники, і підвали, і взагалі вся земля! А ті, хто чужі — хай сидять тихо! Ось тебе як звуть? — спитав він папугу.

— Фер-р-рі мене звуть, Фер-р-рі! — гордо закинув папуга голову.

— Ти диви, чувак, ще й під свого косиш! — роздратовано сказав Рата. — Який ти Фері, якщо ти сюди аж з Африки приканав?! І повинен тихо сидіти!

— Ну, все! — спинив їх Рекс. — Ще нам тут не вистачало людських розборок. Краще давайте вирішувати, що далі робити. Для чого і хто нас сюди зібрав? І як це ми всі заговорили, наче люди?

— Я замовкну, замовкну, — не вгамовувався папуга Фері, — хай і цей бр-р-ритоголовий замовкне! Мене сюди запр-р-росили! Сказали: «Йди туди, там буде Р-р-рекс». От я й пр-р-рилетів, а тут ця шантр-р-рапа… — не встиг він договорити, як Рата підстрибнув і висмикнув у нього з хвоста ще одну пір’їну. Котові очі зловісно світилися.

— Ох ти, дурнуватий пучок пір’я, — сказав кіт, вдаючи, ніби й не збирався добиратися до папуги, — це ж були три пси. Я ще одразу подумав, що мені хана буде — такі здоровенні. А вони нічого. Кажуть, шкода нас. Кажуть, щось робити треба. А що? Хіба ти примусиш мою стару відьму мене назад забрати? Та нізащо! Вона краще пушку купить і відстрілюватись буде!

— Ну що ж, — сказав Хроня. — Давайте лягати спати, бо ось і свічка догорає. А взавтра щось придумаємо.