Антон та інші зі зграї

ЖИТТЯ ТВАРИН І КЕФІР

На другому уроці природознавство. У нас Уте з її дивним вимовлянням літери «и», а ми сидимо по четверо в наших групах, зісунувши прямокутниками парти.

— Говорячи про живу прюроду, ми часто вживаємо іншомовне слово, — каже Уте. — Знаєте, яке?

Угору здіймається кілька рук.

— Зоологія? — пропонує хтось.

— Фауна? — озивається ще хтось.

— Гаразд, — приходить на допомогу Уте. — Слово починається на біо…

Уле сидить навпроти мене й раптом піднімає руку.

— Слухаю?

— Біола, — каже Уле.

Він знає дуже багато всього. У кожному разі, про гриби. Однак Уте кахикає, даючи зрозуміти, що він помиляється.

— «Біола» — це кефір. Але вже тепло…

Мало кого цікавить, що Уле близький до розгадки. Крутий Карл підморгує мені зі своєї парти й голосно сміється — на весь клас.

Після розповіді Уте про біологію, що є усім живим, і зоологію, яка не про рослини, групи починають працювати самостійно.

Моя група отримує тему «Стадні тварини. Переваги й недоліки життя у стаді» і чотири екземпляри книжки з бібліотеки, яка називається «Стадо або життя». Із зображенням антилопи гну на обкладинці.

Ставши за останні дні трохи крутішим, ніж досі, я відразу помічаю, що Сіндре й Карл мають рацію: Ейвінн і Нільс однозначно заучки. Бо, доки я спроквола, розтягуючи час, розгортаю книжку, вони накидаються на «Стадо або життя» і вже щодуху шарудять сторінками.

Я теж читаю, але не так запопадливо. «Тварини тримаються зграями, щоб вижити в безжалісному світі», — написано в книжці.

Я думаю: безжалісний? А птахи, які радісно щебечуть, і коти, які вигріваються на сонечку? Як на мене, життя тварин — суцільна ідилія. Сонце, дзижчання комашиних роїв, пташиний спів. Саме тому я залюбки став би комахою.

А вже за мить думаю: рій і стадо мають багато спільного. Може, таки варто більше довідатися про стадне життя. І влитися, так би мовити. Тваринам, здається, це дуже легко вдається.

Принаймні гну на обкладинці має цілком вдоволений вигляд.

— Тут написано про спілкування…

Невгамовний Нільс уже на третій сторінці. І не такий вже він скромник, як я спершу думав. Ось Нільс трохи пустотливо поглядає на решту групи й зачитує вголос: «Стадні тварини спілкуються одні з одними за допомогою звуків, запахів і мови тіла», — і пирхає.

— Уявляєте, якби людям довелося спілкуватися через ЗАПАХИ!

Ейвінн теж сміється за своїми окулярами з грубими скельцями.

— Перділи б одні до одних, нє?

Ні Карл, ні Сіндре зараз не дивляться у наш бік, і я дозволяю собі теж тихенько посміятися.

— А звуки? — веде далі Нільс. — Люди теж спілкуються звуками. Розмовляють же…

Я не кваплюся.

— Ну… — протягло кажу. — Але звуки тварин значно простіші. Я маю на увазі: хрю або му… Що тут складного?

Моя група знову регоче.

Сам я сміюся не так щиро, бо у вухах досі лунає зверхнє гиготіння Карла, коли Уле сказав «біола». У тваринному світі «біола» ні до чого. Це смішно…

Що ж, одне відомо напевно: тваринам простіше спілкуватися за допомогою звуків і запахів.

— А як спілкуватися мовою тіла? — не вгаває Ейвінн.

— Коли моя мама сердиться, це відразу помітно! — хихоче Нільс.

Ми посилено думаємо, гойдаючи в повітрі олівцями.

— Одного разу я бачив по тєліку хохлача.

Це знову озивається Нільс.

— Хохла… кого? — питає Ейвінн.

— Тюленя… То така тварина, як морж, — пояснює Нільс. — Він може надувати носа великою булькою, коли хоче похизуватися собою перед іншими. Чим не мова тіла?

Я мимоволі всміхаюся сам до себе. Якби наш клас був стадом хохлачів, я знаю, хто мав би носи-бульки.

Я зиркаю на Крутого Карла й Суперового Сіндре в групі по сусідству. Вони розвалилися на стільцях, заклавши руки за голови. Круті наскрізь!

Потім переводжу погляд на Уле, який чемненько сидить і трусить ногою, аж парта скрипить.

Мова тіла, думаю я. Варто її навчитися.

Тільки ж не брати приклад з хохлача.