Антон та інші зі зграї

РОЖЕВА ЛЕДІ

У шкільному фойє, перед вхідними дверима, висить на дошці оголошень список. Угорі написано «Grease». Нижче: «Групи й завдання».

Зграйка восьмикласників тісно купчиться перед дошкою, витягують шиї, протискаються наперед, щоб ліпше бачити.

Я — теж. Проштовхнувшись ближче, швидко вишукую своє ім’я під надписом «робітники сцени», як я і думав.

Чудово! Нільс та Ейвінн також у цьому ж списку. Бути разом з ними наче й не робота, а розвага. Гірше, що й ім’я Кароліни тут. І хоч вона буде, мабуть, сильною й старанною робітницею сцени, усе ж якось некомфортно працювати разом з дівчиною, яку я не так давно обізвав.

Раптом позад мене хтось пирхає.

— Глянь на Pink Ladies! — каже одна дівчинка до другої.

Я мимоволі теж придивляюся до Pink Ladies.

«У зв’язку з великою кількістю охочих, ця група танцюристів розділена на дві», — написано там, а внизу два рядки імен учасників.

Я відразу відчуваю підступ. Мені аж млосно стає. У правому рядку, у самому низу, між іменами Вікторії та Ніни, стоїть коротке ім’я. Ім’я, яке я так добре знаю, що мені аж вузликом скручує живіт.

Уле буде рожевою леді.

Я розгублено витріщаюся на список. Що той Уле собі ДУМАЄ?!

Чому вони МЕНІ про це не сказали?

Заледве побачивши Уле, я тягну його в куток.

— Навіщо ти це утнув?

— Що? — не розуміє Уле.

— Записався у список рожевих леді!

Я скрушно зітхаю. Ми з Уле тренували м’язи й вивчали мову тіла НЕ для того, щоб він став леді!

Я стишую голос.

— Тобі Сіндре й Карл порадили?

Уле мовчки дивиться на мене.

— Не слухай їх, вони тебе обманюють!

Уле далі мовчить. Однак у його погляді проглядає щось схоже на гордість. І я цього ніяк не збагну.

— Ти ще можеш відмовитися! — кажу я.

Уле хитає головою.

— Це не через них!

— Ні?!

Я розгублений. Уле хоче добровільно виставити себе на посміховисько перед усією школою?

— Я так вчинив заради ТЕБЕ, — мовить Уле.

Заради МЕНЕ? Про що він торочить?

Я ніколи не просив Уле бути рожевою леді!

— Він сам забажав! — переконую я Іне на великій перерві. — Хоче видаватися крутим!

— Аякже! — Іне й далі сердито дивиться на мене, ніби я їй брешу.

— Це правда, — наполягаю я. — Я навіть нічого не знав!

Очі Іне вужчають, вона стишує голос.

— Чому він захотів видаватися крутим, здогадуєшся?

Іне зараз дуже схожа на адвокатку. Таку собі хитру адвокатку.

— Карл і Сіндре… переконали його.

Іне якусь секунду мовчить.

— А ти?

— Що — я?

— А що зробив ти?

Я розводжу руками й закочую очі.

— Нічого…

— Ось і воно! — холодно цідить Іне.