Антон та інші зі зграї

МАРТІН ДОСКОНАЛИЙ

Наші стосунки з Іне стали якимись дивними. Усього наче менше. Коли я пропоную, чи не подивитись би нам кіно в її підвальчику, вона завжди відповідає, що їй треба репетирувати.

— Там так багато реплік… І танцювальних рухів…

Навіть Уле бере участь у репетиціях. Він танцює з дівчатами, і більшість дівчат йому співчуває. (Дівчата вміють поводитися толерантно.) Вони раптом завели звичку щоранку його ніжно жмакати, наче він їхнє дитинча абощо.

Однак Уле ходить невеселий.

— Їм треба підняти мене на руках у танці, — пояснює він.

Уле ніколи не любив, щоб його брали на руки. Він з тих людей, хто воліє мати контроль над своїм тілом. (Хоча це не дуже помітно.)

Я ж разом із заучками лаштую лаштунки. Випилюємо і збиваємо докупи чотирикутний ящик, який має слугувати автомобілем. Ми з Нільсом саме фарбуємо його в червоний колір, коли до нас підходить Пер.

— Хочете подивитися на репетицію, доки підсихає перший шар фарби? — приязно запитує він.

Я відмовляюся, а Нільс погоджується. А що Нільс стоїть ближче до Пера й має гучніший за мене голос, то Пер не чує моєї відмови, і вже за кілька хвилин ми сидимо на холодних пластмасових стільцях у спортивному залі.

«Актори» саме відпрацьовують найперший акт, я добре пригадую його з фільму. Гурт дівчат стоїть на одному краю сцени, гурт хлопців — на протилежному. Та, що Сенді, саме приходить у нову школу.

— Що ти робила влітку?

Дівчина, яка запитує, дивиться не на Іне, а на вчителя, а той, слухаючи, жує жуйку.

Іне замріяно дивиться у зал.

— Зустріла одного хлопця, — відповідає вона.

«Актори» з компанії Денні в шкіряних куртках ще гірше грають, хоч і не жують жуйку. Бо Сіндре просто кудись шкіриться, а Карл позіхає і водночас поправляє свою зачіску.

— Я зустрів дівчину, — промовляє Денні, тобто МАРТІН.

Його слова падають мені десь на дно живота, оминаючи мозок. Бо дівчина, яку він зустрів, — Іне. Моя Іне.

Звучить пісня.

— «Summer loving had me a blast», — співає Мартін до хлопців.

— «Summer loving happened so fast», — співає Іне своїм новим подружкам.

Слова, власне кажучи, солодкі, мов сироп, але я слухаю з роззявленим ротом. Бо одна справа — Іне, яка вміє чудово грати, співати й танцювати. І зовсім інша справа — Мартін, зведений брат Іне, на вигляд мов грецький бог, у якого ще й не починалося ламання голосу і який співає.

Мене, попри мою волю, раптом обсипає «гусячою шкірою». Бо Мартін не просто добре грає. Він грає фантастично. Наче справжня кіно- або поп-зірка.

Найгірше з усього: він так само чудово танцює. Невимушено, іскорки в очах і в тілі… до самих кінчиків пальців. Та ще й уникає отих прибацаних рухів Денні з фільму.

Мені стискає горло. Я не відриваю очей від Мартіна, дивлюся, як він танцює і співає, водно дошукуюся щонайменшої помилки, з якої міг би потішитися, але не знаходжу.

Мартін досконалий! Він такий досконалий, що хай би його дідько вхопив!

Фінал пісні просто катастрофічний для мене. Денні й Сенді враз ніби помічають одне одного і біжать через всю сцену з розпростертими обіймами.

— Денні! — вигукує Іне.

— Сенді! — скрикує Мартін.

— Мені треба в туалет, — кажу я Нільсові й Перові й рвучко підхоплююся зі стільця.

Того вечора я переписуюся з Іне смс-ками.

«Я ще тобі подобаюся?» — пишу я.

«Так».

«А Мартін тобі подобається більше?»

Іне на це не відповідає. Минає чимало часу, і від неї таки приходить відповідь.

«Йому дуже нелегко».

Нелегко? Хіба може бути важко людині, яка настільки ДОСКОНАЛА? Хіба важко може бути людині, котра що другий тиждень живе з Іне в одному домі?

Мені хочеться заплакати. Бо таке вона мала б сказати про мене.

Це МЕНІ нелегко…