Ляля

Розділ XXVIII

Отак усе заповнюється. Я саме народжуюся. І закінчую книжку. Зрештою, щиро кажучи, усе це однаково відбувалося водночас — і навіть тепер, коли ви вже за мить закриєте палітурки, візник на Україні відвертає голову від великих ренклодів, що самі до рота просяться, і каже: «Не я садив — не я й їстиму».

А сонце сходить на сході, заходячи на заході.

Ґданськ і Варшава, IX 2000 — XI 2002