Жили бідний і багатий сусіди. Мали кождий по синові. Панчук був замлілий і захлялий, через лінощі їда не йшла йому до рота. А бідняцький син аж пашів здоров'ям, дужий, хапкий до всього.
«Чим годуєш свого копила, що так файно впозірує?» — питає багач бідняка.
«Хлібом із росою».
«То, може, й мого тим підгодуєш, аби поправився? Я заплачу».
Встали скородень і пішли копати. Далеко на межі поклали хліб, бо більше нич для заживи не мали. Копають, копають, водою воле змочують. А черево свого просить. Та вузлик із їдлом ще далеко.
«Де ж той хліб з росою?» — звідає багацький син.
«Під корчем лежить. Правда, до того корча ще копати й копати».
Коли докопали, то панчук сам з'їв півбуханки глевкого й мокрого від роси хліба.