Антон та інші нещастя

КОРИЧНІ ВЕРТУНИ І ЖІНОЧІ ЕТАЛОНИ

— Ось чесно, ти знаєш, що люблять жінки? — Іне впивається у мене поглядом.

Ми крутимо педалі, долаємо підйом дорогою додому, а я далі не розумію, що поганого в каві й печиві «Єнде». Це ж улюблене печиво моєї бабусі.

Хай би Іне не мала занадто великих очікувань. Я зовсім не знаю інших жіночих еталонів — чи як це називається, — окрім бабусі й тітки Ґрю. Тому жінок мені ніколи не збагнути.

— Хто така Улла? — питає Уле.

— Одна дама, — відповідає Іне. — Його тата, — вона киває у мій бік.

— І що він має з нею робити?

Ми трохи замислюємося.

— Пити каву, — зрештою, відповідаю я.

Іне суворо дивиться на мене.

— Без печива «Єнде», — каже вона. — І вже завтра.

Останні слова вимовляє з притиском і ще глибше замислюється. Я — теж. «Уже завтра», — думаю я. Здається, та Улла дуже напориста дама.

— Нам потрібні ілюстровані журнали, — вирішує вона.

— І коричні вертуни, — додає Уле.

Він дуже часто говорить про дріжджову випічку.

Багато дорослих мають свій кабінет у помешканні. Ми собі теж такий облаштували. Удома в Уле. Коричні вертуни — у фокусі.

— Ілюстровані журнали, — пояснює Іне, — це те саме, що й жіночі журнали. У них можна знайти купу підказок, чого хочуть жінки.

— Справді? — я обгризаю завитки тіста з вертуна і не розумію, куди вона хилить.

— А чого хочуть чоловіки? — знову наголошуючи на кожному слові, запитує Іне.

От-от! Я думав, ми говорили про печиво. Але тепер розумію. Жінки хочуть чоловіків, у цьому й полягає наш план. Ми хочемо зробити з тата мачо. Справжнього мачо. А журнали — як інструкція до дії.

— Але ж це, мабуть, страшено важко, стати чоловіком, який подобається жінкам? — запитую я з надією в голосі.

Я ніколи не думав, що цей проект може так розростися.

Іне знову кидає на мене суворий погляд.

— Твій тато потребує максимальної допомоги, — наголошує вона.

Уле бухає їй на коліна цілий стос журналів.

Раптом усе в моєму житті починає крутитися навколо жінок. «Мабуть, час скористатися порадами журналу «Ми чоловіки», — думаю я.

І все ж сподіваюся, що татові не потрібні поради чоловічого журналу, щоб знайти собі жінку, яка йому сподобається. Не можу сказати, що я надто уважно читав той журнал, але позавчора він несподівано розгорнувся якраз посередині, а там — Мелісса з Воллена, яка вивчає економіку й любить холодну погоду.

І це по ній видно. Та Мелісса нітрохи не схожа на змерзлючку. Дехто думає, що чоловіки обирають собі жінок, які схожі на їхніх матерів. Що ж, єдина схожість Мелісси з Воллена й моєї бабусі в тому, що в них більше мерзнуть ноги, ніж решта частин тіла. Принаймні мені страшенно мерзне зад, коли навесні сідаю голою дупою на камінь.

Але ні, навряд чи тато матиме якийсь шанс у такої дами, як Мелісса. Хоч фото йому точно сподобається.

Мама Уле купує лише один журнал, який називається «Сім’я». Ґрунтовно вивчивши питання, можна зробити висновок, що жінкам у «Сім’ї» подобається дуже багато чого. Найбільше — розділи рукоділля й кулінарії. Але, мабуть, навіть Уллі не все там цікаво, хоч вона й любить плести. Часопис Норвезької спілки дантистів взагалі не має ніякої користі, хоча татові Уле й подобається класти в зуби пломби й подобаються орієнтовні ціни на них. А тут ще застрайкував комп’ютер Уле. Однак Іне вважає, що комп’ютер надто модерний винахід для жінок Уллиного віку.

Ми згортаємо свою діяльність. Однаково коричні вертуни вже всі з’їлися.

— Ми ще можемо обговорити тему доповіді про контрацепцію, — з ентузіазмом каже Уле.

Я цілком забув про спільну з Уле доповідь!

І важко зітхаю.

— Вибач! Але дама для тата — на першому місці.