Дощовий світанок

Липнева спека. Ніде діти

Від духоти сердешне тіло.

Мов варені дорослі, діти,

Від цього сонця все спітніло.

Не хочеться поворухнути

Ані ногою, ні рукою.

І важко лишній раз дихнути,

А хочеться лише покою.

Дерева, як старці зігнулись,

Стоять собі бідненькі, кволі.

Га наче в мороці поснули,

Пагорби вигорілі, голі.

В степу трава геть вся пожухла,

Навкруги марево пливе.

Вода в ставку неначе стухла,

Що в ній ніхто вже не живе.

Гудуть в повітрі тільки мухи,

Та оводи і комарі.

Не хоче чути гул той вухо.

Не чути й жаб у гузирі.

Не можу літо я любити,

Бо ніде дітись від задухи.

Від пилу ніде себе діти,

Повсюди оводи та мухи.