Дощовий світанок

Як думкою я часто лину,

Коли буваю край землі,

Додому, де свою стежину,

Проклали ніженьки малі.

В дитинство… Де сиві тополі,

Пухнаті, кроною шумлять;

І де зірки в нічному полі,

Замріяно палахкотять.

До краю, де своє кохання,

В безмежних радощах знайшов…

І де знайшов свої страждання,

Коли у світ великий йшов.

Мій рідний край, моя Вітчизна,

Мої сумління і любов!..

Яка ж ти ненька моя, різна, -

І все ж, моя єдина кров!