Дощовий світанок

Як же можна забути погляд милих очей,

Погляд синіх очей, волошкових.

Як же можна забути тих казкових ночей,

Тих хвилин невтомимих, чудових!

Пам’ятаю я все… І думками я знов,

Лину в те незабутнє минуле.

І бушує нестерпно моя в жилах кров,

Оживає життям незабуле…

Як з тобою удвох, від сторонніх очей,

У кущах біля річки кохались.

І бурхливо від щастя, під зорями ще й.

У духмяній воді ми купались.

Кришталеві ті бризки летіли навкруг,

І здавалось, не буде їм стану.

Я тоді відчував, що без всяких напруг,

Навіть зіроньку з неба дістану…

Ті безмежно закохані очі в ночі,

Наче зорі за обрієм сяють.

І тепер по ночах, хоч кричи, не кричи, -

Недосяжним минулим спливають…