Дощовий світанок

Чарівне озеро, - казкове!

Довкілля,- лише Бог міг дати!..

У цім раю, де все чудове,

За щастя мають прибувати

Усі істоти благородні,

Усяких різних вад і рис!..

Як не кохати ці природні, -

Водну шир, могутній ліс?

Поважно кроною кивають,

Зеленокудрії гаї,

В деревах білочки стрибають,

Співають пісні солов’ї.

У хащах дичина блукає,

Та рева дикого не чуть.

Ніхто,нікого не лякає,

У мирі,злагоді живуть.

У кришталевій водній сині,

Життя вирує і кипить,

Усім тут: рибі і тварині,

Хватає місця,що робить…

Застерігали мудрі краби,

Що в озері,на дні живуть,

Що відкілясь зеленіжадні жаби,

До озера колись прийдуть.

Прийшли…Підняли гармидер,

Усіх пересварили. -

Що кожному уже тепер,

І білий світ немилий.

Громада озерного краю,

Готова не була до зради.

І хитрих, жадних жаб тих зграя,

До себе всю прибрала владу.

У розпачі істоти бідні,

А жаби все товстіють,

Потроху край впадає в злидні,

Суспільство,-животіє.

Воду вже покрила ряска,

Поснули риби, - не живуть.

Чудова,кришталева казка,

В болотну утворилась муть.

Дерева всі повирубали,

Трава пожухла,не росте,

Звірів у табори загнали,

Навкруг все дике і пусте…

-Як гарно зараз жабам квакать.

Далеко чути гармидер.

І вже на кинутім болоті,

Не заважають їм,тепер.

Мораль:

Україна, ненька - мати,

Буде скоро вже благати!..

-Кажуть на базарі баби,

Прийшли до нас зелені жаби!.. -

Поки ліси всі не зрубали,

І в табори нас не зігнали,

Поки іще трава росте,

І поле родить,-не пусте,

Воду,ще не вкрила ряска,

І мати дітям дарить ласку,

Поки заводи трохи діють,

І люди ще не животіють,-

Не треба дозволять їм квакати,

Щоб потім гірко нам не плакати…

Не треба дозволять,щоб хто-то,

З країни утворив болото.

Нам тут жити,й працювати,

І країну будувати!..