Дощовий світанок

Я умиюся ранком водою,

З джерела, що збирає росу.

І за обрієм ночі з тобою,

Я пірну у казкову красу.

У глибини пірну кольорові,

Тих юнацьких незбутніх надій,

Де у кожному погляді, слові,

Стільки щастя, кохання і мрій.

Де усе по-дитячи наївне,

І ніяких нема перешкод.

Різнобарвне, доступне і дивне,

У тім світі жаданих пригод.

Там на крилах палкої розваги,

Мчусь, аж кров закипає від дій.

І з п’янкої, любовної снаги,

П’ю гарячих зізнань я напій.

Я з натхненням п’ю пам'ять тих років,

Пломенять ті краплини води…

Бо не хочу душею на спокій,

Хай веде мене стежка туди!..