Дощовий світанок

Босоноге дитинство…

Бачу трохи спітнілі від спеки хлоп’ята,

До води, до ставка,

Через житнє те поле біжать.

По хвилястій, курявій

Стежині, порепані п’яти,

Як замурзані сонячні

Зайчики, наче навкруги блищать.

Незабутня та мить,

Зустрічі від прохолоди, -

У спекотний полудень,

Зануритись на саме те дно.

І нечувана радість,

Від почуття насолоди, -

Аби тільки судомою ніг,

У самого дна не звело.

І лише у снах,

Де як в казці, - чарівно і просто,

Бачу те, що з дитинства,

У серці своїм не зберіг… -

Бачу погляд очей волошкових,

Дівочу тендітну там постать,

І забутий,

Та наче до болю знайомий поріг.

Де таємно,

До самої пізньої ночі,

Я худеньке дівча,

Замріяно палко чекав.

Де незграбно, соромлячись,

Теплі вуста, милі очі,

Якось так по дитячі,

Закохано і цілував.

Босоноге дитинство. –

Картопля в багатті и тиша.

Поруч хлопці утомлені

Сплять, на духмяному сіні.

Проспіває цвіркун.

Та шкребуться якісь, десь там миші…

- Навкруги цілий Всесвіт,

І зорі, великі і сині!..