Дощовий світанок

… Я, люблю свій рідний край, -

Донецький степ широкий!..

Він весною квітне вкрай,

Милуючи око!

Тут, орел-стіпняк літає,

У кришталевій сині,

І «Стожари» в небі сяють,

Поночі, й понині!

Навкруги, - лани зелені,

Обрію сягають.

Переліски та яри, -

Долу пролягають!

І квітуча ця земля:

Усі луки, доли… -

Вона наша, знаю я,

Пам”ятаю з школи!

У «Хрущьовскому» ставку,

Дітьми раків «драли»,

Бавилися у ярку, -

Усе козакували!

Бо це є, наш край родинний, -

Наша Батьківщина!

І у кожної людини,

Є вона єдина.

За яку життя віддати

Можу, - знаю змалку.

Бо лише ось тут нас мати,

Голубила палко!

З дому у життя ступали, -

Час роками лине…

Та у серці залишали,

Частку Батьківщини!

Кого як доля не спіткала,

Сюди ми повертали.

Вона рідна, нас приймала,

Щоби з ким не стало…

Рідній край! Край шахт, заводів, -

Моя Батьківщина! –

Ти, як зіронька на Сході,

Неньки-України!..