Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

VIII чарка: Симпозіум

Так поетично описує Гомер гулянки Одіссея і його товаришів понад 2800 років тому. Слова грецького і латинського походження, такі як «симпозіум» чи «бенкет», означають одне і те саме: пиятику. Симпозіумні дискусії були модними в 1890-х роках, а надто коли місцем зустрічі був шинок.

В Античній Греції людину, запрошену на гулянку, називали sympotikos³²³. Sympotikos означає того, разом з ким насолоджуємося симпозіумом, інакше кажучи, він симпатичний. Не завжди потрібен фестиваль або визначна дата, аби виправдати пиятику. Інколи достатньо, щоб люди, з якими п’єш, були симпатичними.

Уже давні греки розуміли цінність спільних гулянок. Пиятика — це не заняття для одного. Фінський шведськомовний[38] письменник Свен Странден³²⁴ влучно зауважив, що не однаково, п’єш наодинці чи в компанії: коли сидиш сам-один дома чи в барі, тебе можуть зненацька оповити меланхолійні думки. Коли людина з’їдає себе внутрішнім монологом, вона може вчепитися за якусь деталь, яка викривить її тогочасне бачення світу.

У багатьох країнах уживання алкоголю наодинці вважають ознакою дивацтва і поганого виховання. Особливо пильно вживання алкоголю контролюють в іспанській Андалузії, де поведінку регламентує пов’язаний з честю і самовладанням суворий етикет³²⁵. Бари в Андалузії — соціальне місце для зустрічі чоловіків. Чоловік не може уникати соціальних стосунків, однак, з іншого боку, надмірне захоплення алкогольними напоями може обернутися втратою обличчя. Уживання алкоголю соціальне і спов­нене духу змагання. Справжній чоловік п’є багато і не п’яніє. Сп’яніння вважають відразливим. Воно вказує, з одного боку, на відсутність самоконтролю і чоловічого стержня, а з другого — на егоїзм. Сп’яніння — це ознака того, що ти не розділив свій напій. Уживання алкоголю на самоті — визначальна риса п’яниць.

Для давніх греків випивка наодинці суперечила всім правилам мистецтва. Вільні чоловіки збиралися після заходу сонця в домі того хазяїна, для якого настала черга частувати інших. Спершу їли, і тільки після їжі починалася власне пиятика, симпозіум. Коли гості сідали до столу, починали з того, що жертвували чарку вина Діонісові. Потому обирали церемоніймейстером симпозіарха, володаря випивки, тобто того, хто визначатиме, скільки вина буде випито і які тости буде виголошено. Він також відповідав за вибір співвідношення при змішуванні вина з морською водою.

Греки справді пили вино, розбавлене морською водою. Можливо, що рецина[39], яку полюбляють у сучасній Греції, — це спомин про дні Античності. Стверджують, що рецина з присмаком смоли краще смакує розбавлена морською водою! Для греків уживання нерозбавленого вина вважалося порочним. Щоправда, п’янство становило важливу частину розвиненої культури. Уживання алкоголю під божественним захистом Діоніса балансувало між тверезістю і безтурботним сп’янінням, нудним і пустослівним бурмотінням і безглуздою й агресивною поведінкою п’яного. Ці суперечності й намагався звести нанівець симпозіарх³²⁶. Призначення останнього полягало в тому, аби залучити байдужі уми до філософської дискусії. Небезпідставною, отже, є така заява Луї Пастера: у пляшці вина більше філософії, ніж у всіх книжках.

За доби архаїчної Греції (IX—VI століття до н. е.) аристократи обговорювали на симпозіумах політику, укладали союзи й розважалися пліткуванням і співом. Коли наприкінці VI століття політикою стали займатися на площах — агорах, — симпозіум утратив свою центральну позицію політичного форуму аристократів, ставши більш приватним і особистим³²⁷.

Збереглося два важливих описи античних гулянь — «Бенкети» Платона і Ксенофонта, де описано, як Сократ проводить вечір. Сократ завжди був почесним гостем на бучних бенкетах і міг випити, як розповідали, неймовірно багато вина³²⁸. На бенкеті, описаному Ксенофонтом³²⁹, атмосфера була розслаблена. Вино розв’язало гостям язики. Сократ взявся перелічувати переваги, які дає вино: воно зволожує душу і проганяє печалі; пробуджує сердечність, як олія вогонь. Людина повинна бути, як рослини на землі: їх також не слід заливати. Якщо на бенкеті роздавати напої надто щедрою рукою, кульгатиме і тіло, і розум, поетизує Сократ.

Хоча всі з ним погоджуються, Філіпп вимагає більше випивки і просить налити йому велику чарку. Філіпп радить виночерпіям брати приклад із хороших візників, аби чарки в них швидше робили коло. Виночерпії слухаються. Випивши ще вина, Хармід зізнається, що бачив, як Критобул прихилився до Сократа, коли вони були у шкільного вчителя і щось шукали в одній книзі. Сократ вважає, що Критобул для нього замолодий. Він при всіх свідках забороняє Критобулові торкатися його, поки у того на щоках не виросте таке ж густе волосся, як і на голові.

Судячи з характеру розмови, наші філософи вже добряче напідпитку. Хлопці і чоловіки починають сперечатися про те, хто красивий і хто з ким. Гермоген увесь час мовчить, що викликає у Сократа підозру, що він п’яний як чіп. Однак Гермоген заперечує, зазначивши лишень, що в розмову між Сократом і товаришами не можна вставити і волосини, не те що слова.

Оскільки всі перебивали один одного й назрівала суперечка, Сократ, будучи блискучим тактиком, запропонував заспівати разом. Пісня — чудовий спосіб змусити товаришів забути їхні розбіжності та знову відчути дружелюбність і спільність. Бенкет закінчився тим, що хлопець і дівчина, що зображали любовну зустріч Діоніса й Афродити, стали цілувати одне одного з усією пристрастю.

Ксенофонтів текст подає античних філософів у вкрай непретензійному світлі. Величний, одягнений у тогу полеміст, який тримає пергаментний сувій у руці та спирається на доричну колону, відступає на другий план, натомість його місце посідає пліткар-балабол, який тільки те й робить, що перебиває інших.

У Платоновому «Бенкеті»³³⁰ вибудувано класичну криву сп’яніння. Спершу всі поважні й помірковані, але після кількох випитих чарок вина гулянка втрачає свій філософський ухил. Симпозіарх не зовсім справляється зі своїм завданням. Учасники дискусії, що оговтуються від похмілля після вчорашнього вечора, вирішують сильно не напиватись і не п’яніти. Рішення лишається недотриманою обіцянкою, як завжди стається, коли беруть на себе подібні зобов’язання. Саме тоді на якомусь етапі з’являється Алківіад, п’яний як чіп, і заохочує інших пити. Спершу він вимагає, щоб йому наповнили більш ніж дволітрову чашу, тоді випиває її і змушує Сократа випити таку ж. Філософські дискусії про любов припиняються, лише п’яний Алківіад виголошує промову на честь Сократа. Він, щоправда, дивується, чому п’яного запрошують узяти участь в ораторському змаганні разом із тверезими. Алківіад зі впевненістю п’яного зауважує, що черевастий Сократ нагадує своїм зовнішнім виглядом, розумом і здатністю не п’яніти від вина Силена. Врешті всі починають пити надміру й непритомніють, при тямі лишаються тільки Аґатон, Аристофан і Сократ.

Греки не влаштовували настільки пишних бенкетів, як римляни, для яких святкування були нагодою похизуватися своїми досягненнями. На бенкеті вільний чоловік забував про все, крім своєї професії та становища. Святкування було мистецтвом. Аби створити святковий настрій, гості прикрашали квітами свої головні убори. Бенкет починався з частування, під час якого гості наповнювали свої шлунки гойно приправленою їжею. Приправи розпалювали спрагу, яку втамовували солодким вином типу марсали або вином, розведеним за грецьким звичаєм водою. У перервах між підняттям бокалів кричали і наказували слугам зробити вино міцнішим³³¹.

Очікувалося, що на бенкеті гості висловлюватимуть свою думку щодо всіх загальних дискусійних тем. Як і греки, римські культурні діячі, філософи й учені жваво дискутували, а поети і мислителі під впливом алкоголю також уважали цілком можливим філософствувати про все поміж землею і небом.

Хоча тон бенкетам задавали філософські дискусії, філософія втратила свою панівну позицію і віддала її вину. Ні в кого не вистачало терпіння обговорювати одні й ті самі життєві питання кожного вечора.

Римляни мали власне слово на позначення бенкетів, на яких відмовлялися вести піднесені, але нудні бесіди. У такому випадку йшлося про commissatio, які були аналогічними до грецьких бенкетів і на яких дотримувалися тих самих правил. Пили «згідно з інструкціями розпорядника. Він визначав кількість чарок, які гості повинні випити, а передусім манеру вживання: могли пити за кожного з присутніх або ж кожен наливав товаришеві, який сидів поруч, і бажав щастя»³³².

Античні тексти свідчать, що, незважаючи на високі прагнення, розпорядник бенкету не завжди міг упоратися зі своїми обов’язками. Аби модерувати незв’язні п’яні дискусії, потрібна була неабияка майстерність. Хоча від античних бенкетних ритуалів залишилися тільки тексти на пергаментних сувоях, проте є ще один народ, який і сьогодні підтримує почесну симпозіумну традицію.

Гостинність грузинів, що живуть біля підніжжя Кавказьких гір, відома на весь світ. Геть незнайомий гість і той може сподіватися на неймовірно щедре частування. Така гостинність, безперечно, захоплює, але разом із тим і дивує. Як грузинам вистачає енергії і коштів на таке частування? Аби зрозуміти цей феномен, слід ближче ознайомитися з самобутньою і стародавньою культурою звичаїв, у якій честь роду записана на святковому столі.

У Грузії панує культура мачо. Оскільки питання честі повсякчас зринають у грузинській культурі, чоловік повинен увесь час підтверджувати і привселюдно доводити, що він catso, тобто чоловік. Святкування і гостинність пасують для цього якнайкраще³³³.

Для грузинів святкова трапеза — це мистецтво. Ніхто не може випити, не виголосивши тосту. Для кожної трапези обирають розпорядника бенкету, або тамаду, який, як і симпозіарх, визначає темп, з яким п’ють алкогольні напої. Тамада не обов’язково хазяїн бенкету. Найчастіше він старший за інших. Старих у Грузії не відправляють у будинки для літніх людей — їх цінують. Не достатньо, аби тамада був поважаним старцем, він повинен також мати добре підвішений язик, бути спонтанним і кмітливим. І, звісно, він мусить добре переносити випивку, адже сам установлює її кількість.

Свято розпочинається, коли тамада закликає до тиші та порядку. Тамада дратується, коли якогось із його розпоряджень не дотримуються, оскільки контроль не можна втрачати від початку до кінця. Роль тамади передбачає, що ти маєш неабиякий авторитет, адже тамада також припиняє святкування. З любителів помірятися, у кого більший, слід збити пиху на початку, бо під кінець вечора напідпитку такі хвастуни можуть бути аж надто обтяжливими. Тамада — це термостат святкової атмосфери, який визначає, хто говоритиме перший і які теми будуть обговорені. Так вдається уникнути також спірних тем, яких у пістрявій кавказькій історії набереться чимало.

Під час великих свят гості, які сидять за різними столами, перегукуються між собою і п’ють один за одного, дивлячись прямо у вічі. Одні гості виголошують тости за інших, а ті ще за інших — грузинські свята можуть тривати понад вісім годин. Так врешті всі п’ють з усіма.

Іноді під час довгої застільної трапези встигають підняти до 20 келихів, але між тостами роблять відносно великі перерви, аби ніхто надміру не сп’янів. Буває, що виголошення тосту може зайняти годину. Вихиливши келих до дна, грузин виливає останні краплі на землю, і кількість крапель, як подейкують, вказує на те, скільки ворогів він має. Стверджують, що такі грузинські звичаї пояснюються тим, що цей народ завжди жив у оточенні ворогів, тож повинен був бути готовим повсякчас оборонятися³³⁴.

Тости виголошують за хороших людей і за добрий стан справ. П’ють за честь іншого, за Грузію, за батьківщини чужоземних гостей, за роботу присутніх на святі, за освіту, за мужність, за жіночність, за чиюсь матір, за материнство… Звичайно, ніхто не лишається цілком тверезим під кінець свята. На якомусь етапі хтось може виголосити тост «за електрику, що дає нам змогу освітити це свято».

Чарки у грузинів зовсім не нагадують наперсток. Кришталевий келих вміщує 150 мілілітрів вина. Якщо грузин випиває 20 келихів за вечір, то це більше двох літрів вина. Завдяки тому, що кришталеві келихи прозорі, ніхто не може змахлювати. Честь у буквальному сенсі на столі, і всі можуть спостерігати, як інші намагаються стояти, не хитаючись, і виголошувати тост.

Не п’яніти від алкоголю і добре говорити — не єдині важливі якості у чоловічих змаганнях за честь. У грузинів не прийнято вставати з-за столу, аби справити нужду. Чоловіки змушені весь час перебувати в одній кімнаті, інакше хтось таємно піде до вбиральні спорожнити міхур чи шлунок і отримає перевагу в змаганнях за титул короля застілля.

У грузинській культурі святкування — чоловічий привілей. Здатність не п’яніти і не бігати до туалету й обдарованість поетичним талантом приносять честь сім’ї та роду.

На святі ніде подітися, якщо постійно доводиться демонструвати своє ораторське мистецтво й інтелект. Таке святкування починає напружувати й здаватися певною повинністю. Іноді потрібно вміти й подуріти. Ціною є, звичайно, страх втратити обличчя. Обов’язково потрібно сказати щось розумне, що звучить як сама собою зрозуміла ідіотська істина. Можна розповісти якийсь жарт, з якого тільки ти сам і посмієшся. Можна осоромити дружину. Той, хто п’є, не хоче, аби з нього сміялися. Для цього кожен, хто переживає за власну честь, запрошує на свято професійного розважальника.

Афінські аристократи в VI столітті до н. е. почали запрошувати на свої свята й інших гостей, крім «політиків», які тільки те й робили, що обговорювали договори й спільні справи. Гості стали опановувати різні ролі. Незмінним гостем був «підлесник», який, аби «заплатити» за частування, підлещувався до хазяїна, якого називали «годувальником»³³⁵. На описаному Ксенофонтом бенкеті³³⁶ у двері хазяїна Каллія стукає Філіпп, який прагне розважити гостей, оскільки має «все, що потрібно, аби їсти чужий хліб». Філіпп уже на порозі заявляє, що такому блазню, як він, на його думку, «веселіше прийти на бенкет незапрошеним, аніж якби його запросили». Філіппа запрошують прилягти.

Та Філіпп не спромігся розвеселити гостей і, засмучений цим, завершує трапезу: «Раніше мене кликали на обіди для того, щоб я розважав гостей, а тепер задля чого хто мене покличе? Мені легше було б стати безсмертним, аніж серйозним; запрошувати мене, очікуючи отримати запрошення у відповідь, теж ніхто не стане, тому що всі знають, що до мене додому приносити обід[40] зовсім не прийнято».

Тоді всі стали сміятися і втішати Філіппа, припрошуючи його продовжувати трапезу. Святкування темної афінської ночі не стихало.

Філіпп — типовий приклад паразита. Це слово первісно означає «той, хто ділить з тобою хліб». Паразит насолоджується подачками свого багатого хазяїна. Ми і надалі звемо тварину або людину, за рахунок якої живе паразит, хазяїном.

В Античній Греції і Римі паразити весь час жили, перебуваючи в боргу перед своїми добродійниками. Вони були гостями, які ніколи не ставали хазяями, і тому мусили платити свій борг іншими послугами. Паразитів зазвичай садовили на гірші місця: вони сиділи на стільцях замість того, аби розлягтися на дивані; іноді їх частували в останню чергу або ж не подавали їм делікатесів. З їхніх жартів сміялись і розраховували, що вони підлещуватимуться й упадатимуть перед хазяїном. Роль паразита за доби Середньовіччя виконували королівські блазні. Вони також становили важливу складову середньовічної трапези. Король Англії Генрих ІІ дав почесний титул блазневі на ймення Роланд Пердун і його наступникам з тією умовою, що на щорічному різдвяному бенкеті вони виконуватимуть saltum siffletum et pettuni, тобто стрибатимуть, свистітимуть і пускатимуть гази³³⁷.

Еразм Роттердамський у своєму творі «Похвала глу­поті»³³⁸ також звертає увагу на роль блазня. На думку Еразма, жодне свято не буде веселим без присмаку глупоти. Якщо серед гостей немає нікого, хто б справжньою або награною глупотою змусив інших сміятися, зазвичай люди наймають блазня, який своїми дурними жартами заповнюватиме незручну тишу. Хороший блазень створює атмосферу свободи, де безпечно сміятися разом з одного й того самого.

Пережитки традиції залучення блазнів і досі можна спостерігати на корпоративах, на які запрошують пародиста. Ми більше не користуємося послугами професійних розважальників у себе дома, оскільки їхню роль перейняли телебачення і відео. Приємно дивитися телепередачі компанією напідпитку і прокручувати старі ролики в Ютюбі. Принаймні п’яного вони завжди спроможні розсмішити.