Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

Х чарка: Застороги при похміллі

Похмілля — це насамперед погане самопочуття. Кількаступеневе похмілля настає після сп’яніння від двох проміле і більше, яке дослідники називають «сп’янінням середньої сили». Самопочуття зазвичай погіршується, коли вміст алкоголю в крові падає. Найгірше стає тоді, коли вміст алкоголю сягає нуля. Після цього похмілля триває від 6 до 24 годин відповідно до того, наскільки сильне і затяжне сп’яніння йому передувало. Похмілля є наслідком фармакологічних впливів алкоголю на центральну і периферійну нервову систему, а також на гормональну систему. Передусім має значення виділення гормонів стресу — адреналіну і норадреналіну. Саме вони викликають напруження, пригнічення, потовиділення і тремтіння³⁹⁶.

З похміллям боролися тисячі років якнайнезвичнішими способами. Спираючись на авторитетні та класичні джерела, доктор Бенкт радить у своїй медичній книжці, що вийшла друком 1570 року, для уникнення головного болю під час похмілля спочатку проблюватися, а відтак виспатися з листками вареної капусти на голові, після чого прийняти ванну³⁹⁷.

Рідко коли в наш час сплять з капустяним листям на очах, але завжди варто спробувати. У 1797 році доктор Сеґерстедт опублікував «Підручник з медицини», де подав дуже детальні інструкції для догляду за здоров’ям п’яних. Спершу їх потрібно облити холодною водою. Якщо п’яний напився на морозі, потрібно дати йому оцту від холоду. Для зменшення концентрації міцних напоїв можна дати випити багато розчиненого в напої цукру і молока. Перед тим як починати пиячити, слід випити олії. Наостанок Сеґерстедт з усією серйозністю стверджує, що чайна ложка солі, підмішана в келих вина, і сім гірких мигдалин геть зовсім позбавляють сп’яніння!³⁹⁸

У наш час у лікарів зіпсувалася фантазія і вони заявляють, що від похмілля позбавляє лише час. Похмільне страждання завершується, коли останні залишки алкоголю виходять із системи кровообігу. До лікування похмілля можна все ж таки підготуватися заздалегідь, уживаючи воду та їжу. Настанова Сеґерстедта пити олію перед випивкою не здається надто привабливим способом з кулінарної точки зору. Свен Странден³⁹⁹ уважає, що за випивкою потрібно пити воду та їсти. Слід узяти за звичку пити воду між чарками. Настанова доречна, оскільки насолода трапезою вповільнює всмоктування алкоголю і вміст алкоголю в крові буде меншим.

З’ясувати, що накоїв минулого вечора, — вельми силозатратний проект. Для шумерів він не створював проблем. На випадок, якщо шумер вицмулив своєю очеретинкою більше, ніж він мав на це коштів, він мав «страховку». Шумер міг віддати свою дружину кредиторові під заставу, аби та працювала, аж поки не покриє борг⁴⁰⁰.

Римський історик Пліній Старший з меншим розумінням ставиться до п’яних витівок і з п’яними не церемониться. П’яний ніколи не бачить світанку і тільки вкорочує собі віку. Пияцтво — причина блідого обличчя, обвислих щік, пекучих очей і тремтячих рук. Пияцтво — причина нічних жахіть і безсильної жаги втіхи. Наступного ранку все забуто, пам’ять мертва. Це люди називають «отриманням задоволення від життя», обурюється Пліній. На його думку, деякі люди втрачають минуле, але п’яні втрачають і майбутнє⁴⁰¹.

Плінієвого звинувачувального крику ніхто б не витерпів з похмілля. Людина в такому стані часто надто чутлива. Подейкують⁴⁰², що фінський проповідник Пааво Руотсалайнен навіть уважав алкоголь необхідним, оскільки в стані похмілля людина краще усвідомлює свою провину! А людина, яка мучиться через усвідомлення своєї провини, завжди була плодом, який дозрів для парафіяльної діяльності.

Раніше в Північній Європі п’яниць тримали в шорах не поліція і соцпрацівники, а домовики. Гном був домовиком, який не терпів, коли в домі пили, билися і загалом вирішували домашні справи агресивно. Тоді дух виходив зі свого сховку і сварився на домочадців кулаком. Домовик змушував вести себе пристойно й уникати безчесних учинків. Наслідками поганої поведінки могли бути зауваження, попередження, ба навіть помста домовика⁴⁰³.

Домовик зазвичай носив гостроверхий червоний капелюх і виглядав як низькорослий буркотливий старець. Доброзичливий друг дітей не має нічого спільного з простацьким гномом. Це вигадка Г.Х. Андерсена. З його казок поширилося хибне уявлення про те, що гном — вельми мила істота. Гном же, навпаки, дуже нестримана істота. Він гнівно ходить вперед-назад горищем, тупаючи так, що риплять дошки і прогинається стеля. Іншого разу він розчиняє навстіж двері з такою люттю, що люстра падає зі стелі. Шум не стихає всю ніч, і ніхто в домі не може склепити очей⁴⁰⁴.

На п’яних гном і взагалі має зуба. Буває, гном так несамовито гнівається, що візьме та й повикидає їх надвір. У фінській народній традиції відомо чимало історій про те, як домовик повикидав п’яних зі дверей стодоли на вулицю. У переважній більшості історій п’яному не знаходиться місця в домі і він змушений іти ночувати в стодолу, звідки його викидає маленький червоний чоловічок. Відомі випадки, коли домовик викинув на вулицю також хазяїна, коли той пішов напідпитку гріти клуню⁴⁰⁵.

Стан сп’яніння — дуже добрий будівельний матеріал для історій про домовиків. Найчастіше ті, хто стверджує, що бачили домовика, були напідпитку. Це навіть змусило дослідників народних традицій думати, що червоний одяг і капелюх гнома можна було б списати на кольорові галюцинації, викликані вживанням алкоголю⁴⁰⁶.

Сп’яніння і домовик вдало співіснують. Домовики зляться на п’яних. А п’яна людина настільки захоплена, що бачить домовиків — маленьких червоних чоловічків.

Коли дослідник алкоголю Кеттил Бруун у 1950-х роках вивчав п’яних, стоячи біля них за ширмою з нотатником у руці, він ризикував не витримати дистанції до досліджуваного об’єкта. Одна тестова група так сильно сп’яніла ще на початку вечора, що перекинула ширму. Так один із піддослідних отримав привід для наполегливих погроз перекинути її знову. Тестова група ставилася до експериментаторів із підозрою й агресією⁴⁰⁷. У п’яного своя логіка, яку тверезим не зрозуміти. Тому п’яну людину прагнуть контролювати і для сп’яніння визначають місце і нагоду.

Багато правителів минулих часів були законотворцями і в багатьох законах, які вони створювали, звертали увагу на п’яну поведінку. Буква закону показує, яким імпульсивним був час, у якому жили наші предки. Люди реагували швидко і часто агресивно навіть на маленькі провокації. Не дивно, що сп’яніння прагнули взяти під контроль за допомогою закону.

Королі Кенту Глотгер і Едрик у VІІ столітті ухвалили серію законів, два з яких стосувалися пияцтва. Якщо товариш по чарці ділив посудину з іншим, він платив 6 шилінгів хазяїну, 6 шилінгів тому, в кого взяв посудину, і 12 шилінгів королю. Якщо товариш по чарці діставав свою зброю, але не завдавав ніякої шкоди, він мусив заплатити певну суму хазяїну і 12 шилінгів королю. Король Інє наприкінці VІІ століття ввів у дію закон, який стосувався бійок у шинку. Якщо п’яний затівав перепалку, а товариш не піддавався на провокацію, провокатор змушений був заплатити штраф у розмірі 30 шилінгів⁴⁰⁸.

Закони, що набули чинності в VІІ столітті, свідчать, що в шинку постійно існував ризик наразитися на агресію. Шістьма століттями пізніше агресія нікуди з шинків не поділася. У середи­ні ХІІІ століття Бірґер Ярл видав у Швеції розпорядження, згідно з яким потрібно було укласти правила, які стосувалися миру в суді, у церкві й удома. Мир у суді та церкві не порушували, якщо той, хто став об’єктом нападу, повертаючись із церкви і суду додому, завертав у шинок⁴⁰⁹. Шинок, отже, був пом’якшувальною обставиною, і закон гласив, що після кількох випитих кухлів жертва також могла зчинити сварку.

Гільдія святого Георгія з Уппсали в ХV столітті уклала суворі правила пияцтва, які мали на меті запобігти порушенню миру. Якщо хтось розливав на підлогу більше пива, ніж міг витерти ногою, він мусив заплатити одну срібну монету. Якщо впускав чарку — 2 срібних монети, бив жінку в приміщенні гільдії — 2 монети, бив жінку в передпокої — 1 монету, бив жінку на дворі — 1/2 монети, виливав воду в передпокій або на вулицю — 2 монети, непритомнів на столі гільдії — 1/2 монети, цокався — 2 монети⁴¹⁰. Побиття жінок було отож настільки ж серйозним, як і непритомність після цокання! Цокання було таким важливим ритуалом, що перед тим, як цокатися, потрібно було зняти головний убір, не можна було лаятись і сидіти за столом, маючи при собі зброю. Ніхто з членів гільдії не міг також бити охоронця, який стояв на дверях⁴¹¹.

Штраф не завжди зупиняв п’яного, а надто заможного. Інколи вдавалися до фізичного покарання, наприклад, палиць. Хільдеберт І (511—558) призначив за пияцтво покарання в розмірі 100 ударів палицею. Карл Великий, який сам уживав алкоголь досить помірно, віддав наказ бити нагайкою тих, хто сп’янів уперше, а тих, хто припускався цієї помилки знову, ще й приковував до ганебного стовпа⁴¹².

У Франції закон, що набув чинності 1536 року, гласив, що тих, хто напився перший раз, слід відправляти до в’язниці на хліб і воду, а тих, хто робив це повторно, шмагати нагаями⁴¹³. Американські пуритани не лише шмагали п’яних, а й відправляли їх на виправні роботи. На тих, хто пиячив постійно, ставили ганебну мітку, яка забороняла їм купувати алкоголь⁴¹⁴. В Англії часів Олівера Кромвеля, у ХVІІ столітті, було відоме покарання під назвою «плащ п’яниці». П’яницю запихали в бочку з вибитим дном. З бочки стирчали тільки голова і руки. Ноги були вільні, щоб п’яний міг марширувати як на параді⁴¹⁵. П’яний міг переживати страшне похмілля, поки перебував у бочці.

У Швеції в 1723 році для простого люду було видано указ заковувати тих, хто напився вперше, у колодки на одну неділю, удруге — на дві неділі, утретє — шмагати різками або прутом. На відміну від часів Бірґера Ярла, скоєння злочину в нетверезому стані більше не було пом’якшувальною обставиною. Також каралося під’юджування інших до випивки. П’яним уважали того, у кого були наявні очевидні ознаки сп’яніння⁴¹⁶.

Оскільки пияцтво не припинялося, довелося вдаватися до шокової терапії. Доктор Сеґерстедт у своєму «Підручнику з медицини», що вийшов 1797 року, пропонує свій варіант лікування від алкогольної залежності. Аби п’яниця позбувся своєї згубної звички, потрібно вкинути в келих з вином живого вугра і примусити п’яницю вжити весь вміст!⁴¹⁷

У єврейському Талмуді доступно пояснено, коли людину можна вважати тверезою: якщо вона випила дві з половиною чаші вина, після чого пройшла півтора кілометра і поспала. Якщо вона випила стільки ж італійського вина, то протверезіє, пройшовши зо п’ять кілометрів⁴¹⁸.

Крім ходьби, один зі способів зменшити викликані вживанням алкоголю зміни в організмі — це вплинути на розмір чарок. Принаймні цей спосіб використовували в Китаї. Прагнучи запобігти надмірному вживанню алкоголю чиновниками, китайський імператор свого часу видав розпорядження, згідно з яким вино не можна було пити суповими мисками, дозволялося використовувати лише маленькі чарочки. Японський ритуал уживання саке явно тяжіє до помірності. Саке потрібно пити з маленьких чарок маленькими ковточками через великі проміжки часу. Після кожного ковтка насолоджуються делікатесами — якщо, звичайно, прагнуть виявити ввічливість⁴¹⁹.

Про небезпеки саке попереджали ще в середньовічній Японії. Саме тоді були написані такі слова застереження:

Коли п’яний забуває на деякий час про шумну компанію та остаточно поринає у власні думки, він може почати переглядати свої звички. Особливо якщо в його розосереджене поле зору потрапляють застережні наукові факти. Античні греки малювали на своїх чашах зображення, які слугували рольовими моделями і застереженнями для учасників п’янок. На келихах зображали жваву бесіду, гру на музичних інструментах, секс, пияцтво й блювання⁴²⁰.

Греки прагнули підкреслити значення помірності, хоч і не завжди вдало: «Друзям помірності я змішую три чарки: першу — за здоров’я, другу — за любов і насолоду, а третю — за спокійний сон. Коли цю чарку випито, мудрі гості йдуть додому. Четверту пити не хочуть — це чарка агресії; п’ята приносить меланхолію, шоста — розпусту, сьома — синяк під оком, восьма — сторожу, дев’ята — погане самопочуття, а десята — гнів і розбиті речі».

Так писав грецький мислитель Евбул близько 375 р. до н.е. Три чарки протягом століть уважали взірцем помірності. Одним із доказів цього є розмір сучасної винної пляшки, якої вистачає на три келихи для двох⁴²¹. Лишається дивуватися, невже греки так легко п’яніли від вина, що півтори пляшки могли довести їх до нестями?

Фіни мали правдивіше уявлення щодо впливу випитої кількості алкоголю. Фінський священик Лаврентій Петрі навів у своїй «Книзі проповідей», що вийшла друком 1644 року, правило трьох келихів. Перший — Poculum Necessitatis — келих потреби і поспіху, другий — Poculum Salubritatis — келих здоров’я і третій — Poculum Hilaritatis — келих радості. На цьому, на думку Лаврентія Петрі, можна і зупинитися, оскільки четвертий — Poculum Furoris — келих гніву, який мудрих робить безумними, а безумних іще безумнішими, губить мистецтво, подразнює очі, викликає бунт, несе бідність і біль⁴²².

Для правителів Poculum Furoris був ризикованим келихом. У п’яній голові схильні зароджуватися небезпечні політичні думки.

Певна річ, шинок завжди був місцем зустрічі інтриганів, і під впливом алкоголю багато було сказано того, чого казати було не слід. Історія про новочасну Швецію повчальна. Своєю суворою політикою Ґустав Ваза нажив багато ворогів. Одним із його лютих ненависників був друкар грошей Андерс Ганссон, який у 1536 році разом зі своїми таємними спільниками вирішив підкласти пороховий набій у церкву святого Миколая під королівський стілець і підірвати його на Вербну неділю під час служби, відправивши тим самим короля на небо. У суботу заколотники зібралися за чаркою затвердити свій план. Одним із запрошених був шкіпер Ганс Віндранк, якому випивка смакувала, певне, аж надто добре. Віндранк напідпитку пішов розповісти про великий таємний союз дружині сусіда. Та розповіла своєму чоловікові, а той дав сигнал людям у замку і змовників викрили. Якби Віндранк не напився як чіп, шведська історія могла б піти іншим шляхом.

Напевно не відомо, чи Віндранка (дослівно шведською «сила вітру») насправді так звали, але відомо те, що у той самий час у Швеції жив знаний своїм уживанням пива Андерс Елгувудет, тобто Андерс Пивна Голова⁴²³. У той час типовим було давати прізвисько за фізичними або психічними ознаками людини.

Іще в Месопотамії були створені настанови, покликані запобігти об’єднанню невдоволених п’яних у таємні союзи. Вавилонський цар Хаммурапі вмів використати на свою користь схильність п’яних забувати, що шинкарі теж мають вуха. У законах Хаммурапі окремо згадано, що шинкар завжди повинен бути насторожі та доправляти до царя пиволюбів, які планують злочинний заколот проти держави⁴²⁴.

З іншого боку, сп’яніння використовували також, аби запобігти інтриганству. Турки, які прийняли іслам порівняно пізно, приєдналися до вільнодумної школи ханафітів. Оскільки заборона Мухаммеда вживати вино не стосувалася дистильованих алкогольних напоїв, раки, тобто анісову горілку, пити було дозволено. Османські султани навіть радили пити раки, адже вважали, що в кав’ярнях плели інтриги проти влади, а в шинках раки тримала людей у гарному гуморі та на протистояння правлячій верхівці не лишалося часу⁴²⁵.

Проте османські правителі не обов’язково знали, які дивацтва лізуть у п’яну голову. Напідпитку думки проясняються і ними можна ділитися без остраху. Так, у пориві вилити душу можна наговорити такого, про що наступного ранку шкодуватимеш. Платон також попереджав, що напідпитку людина вважає себе розумною і врешті у своїй сміливій нестриманості заходить так далеко, що каже і робить, не церемонячись, усе що заманеться⁴²⁶. На думку Аристотеля, проблемою не обов’язково є надто сильне сп’яніння, насправді проблемою, навпаки, є сп’яніння надто слабке. Найчастіше ті, хто напився найдужче, поводяться краще, ніж ті, що ледь сп’яніли. Той, хто сп’янів злегка, вважає, що геть зовсім не сп’янів, і тому дає помилкову оцінку тому, що відбувається, поводиться зневажливо й зверхньо⁴²⁷. Уявлення Аристотеля щодо сп’яніння досить своєрідні. Філософ уважає, що пиво і вино п’янить по-різному. Сп’яніння від пива змушує завалюватися назад, тоді як сп’яніння від вина — рівномірно в усі боки⁴²⁸.

Александрійський містик Філон Юдейський, що уважно читав Платона, не прагне обмежувати кількість алкоголю. Він звертає більше уваги на його якість. Часом можна випити більше, якщо той, хто п’є, чітко усвідомлює, що робить, і здатен раціонально контролювати свої дії. Мудрий уміє пити в міру. Цікаво те, що, на думку Філона, навіть той, хто п’є в міру, може напитись як чіп, якщо має «великі питання» для обговорення⁴²⁹.

Хоч би яке важливе рішення потрібно було прийняти, надійні запобіжні заходи перед глобальною дискусією за келихом вина були доречними. На античних бенкетах голови гостей прикрашали вінки з листя плюща або троянди. Учасники бенкетів уважали, що у такий спосіб захищають себе від сп’яніння та полегшують похмілля. Вірили, що троянда остуджує жар від вина і спиняє від привселюдного розголошення таємниць. Відтоді троянда стала символом мовчання. На християнських сповідальнях із дерева вирізьблювали троянди з п’ятьма пелюстками. Те, що говорили на сповіді, називали sub rosa, тобто під трояндою, оскільки сповідальник зобов’язаний був зберігати таємницю⁴³⁰.

Вікінги не вірили, що трояндовий вінок на голові завадить п’яному висловлювати свої безкомпромісні погляди. Крім того, трояндовий вінок на вікінзькому шоломі виглядав би просто смішно. У пісні «Повчання Високого» у «Старшій Едді» наведено детальні інструкції щодо того, як потрібно себе поводити, щоб вижити після сп’яніння. Коли людина приходить у нову компанію, тобто бере участь у бенкеті, потрібно постійно бути насторожі. Пива слід пити в міру, бо кепський в дорогу зробиш запас, як пива нап’єшся. Що більше п’єш, то менше твій розум належить тобі. Надмірне вживання пива змушує чоловіка говорити зайве:

У «Старшій Едді» розумного гостя заохочують рано йти з бенкету, щоб не сталось якогось лиха:

Еразм Роттердамський також давав аналогічні настанови у своїй книжці гарних манер для молодих чоловіків. Еразм наголошує, що, коли скидається на те, що бенкет надто затягується, зважаючи на молодий вік, слід рано йти додому. Еразм радить хлопцям вести себе тихо, якщо до них не звертаються окремо. Він не покладається на здатність молодих чоловіків до оцінки ситуації, тому заохочує потягнути час і добре подумати, перш ніж відповісти на запитання, щоб упевнитися, що правильно його зрозуміли. Після цього слід відповісти коротко і красиво. На бенкеті не слід обмовляти людей, які на ньому не присутні⁴³¹.

Крім надмірної балакучості, Еразм попереджає також про контроль за виразом обличчя за столом. Зайвий вияв почуттів, сміх і усмішка вказують на втрату контролю. На думку Еразма, усміхатися так, щоб було видно зуби, неввічливо, бо так поводяться собаки. Коли смієшся так, що видно зуби, потрібно прикриватися серветкою або рукою. Причина сміху повинна бути всім відома, щоб ні в кого не виникло відчуття, що сміються з нього.

Настанови «Старшої Едди» й Еразма стосуються часу, коли люди наводили контраргументи мечем. Необдумані, зверхні та самовпевнені слова, сказані напідпитку, могли коштувати голови. Молодому півникові слід було бути обережним, аби не розлютити старших. Трактування доброзичливого сміху за обіднім столом могло сильно різнитися від однієї культури до іншої. Ще у XVIII столітті такий сміх не вважали виявом доброзичливості і його слід було уникати⁴³².

Іноді сміх може обернутися глузуванням і спричинити сварку. В єврейській «Книзі Сираха», збірці традиційних єврейських порад і висловів, містяться попередження щодо п’яних перепалок. У її настановах відчувається розуміння радостей і печалей людського життя. Друзям ніколи не можна докоряти під час бенкету або осуджувати їхню п’яну радість. У жодному разі не слід сваритися з другом у присутності інших людей⁴³³.

У давніх текстах наголошують, що алкоголь приносить радість, а не сум. Слова святого Тимофія, напевне, якнайкраще показують, що дає «мудре» ставлення до алкоголю: «Вино даровано нам, аби звеселяти нас, щоб сміялися ми, а не сміялися з нас»⁴³⁴.

Нерозсудлива сексуальність може бути однією з найбільших причин морального похмілля. До морального похмілля належать загравання попереднього вечора з протилежною статтю. Для Плінія Старшого сп’яніння — це стан розпусного безумства. Жодна інша діяльність у людському житті не забирає настільки багато часу, як виготовлення вина. Нагородою за всю цю працю і клопіт є змінений стан усередині голови, який викликає безум­ство й призводить до невірності та розпусти⁴³⁵.

Античні римляни і греки не схвалювали жіноче п’янство. Вони вірили, що саме воно призводить до невірності. Афіней пише, що етруски мали звичай ділити своїх п’яних жінок, які насолоджувалися випивкою з чоловіками в чому мати спородила⁴³⁶. Дочку римського імператора Августа Юлію вислали на певний час із країни через участь в оргіях. Також їй було заборонено вживати вино протягом кількох років⁴³⁷.

Шовіністичні римляни все-таки розуміли чоловічу схильність робити дурниці напідпитку. Сп’яніння було гарним приводом для короткочасного любовного захоплення. Римський поет і письменник Овідій згадує у своєму «Мистецтві кохання»⁴³⁸, що надмірне сп’яніння бридке, але імітація сп’яніння може іноді врятувати обличчя залицяльника. Якщо чоловік в очах жінки поводиться, як хам, і не здобуває бажаної любові, він завжди може звинуватити в усьому сп’яніння:

Овідій зауважує, що вино — чудовий засіб розпалити жагу кохання:

Овідій попереджає читача, що коли вино вдаряє в голову, воно може погіршити здатність молодого, спраглого до любові мандрівника до ясного мислення:

У наш час «Мистецтво кохання» Овідія можна швидше назвати мистецтвом чоловічого шовінізму, але оскільки автор — поет, до того ж поет античний, прийдешні покоління канонізували його як невмирущого класика кохання.

Овідій, утім, такий же романтик, як і французькі чоловіки ХVІІІ століття, які безцеремонно списували на алкоголь усі свої провини. Коли одружений чоловік «знаходив» себе в обіймах повії, йшлося не про невірність, а про «ослаблену алкоголем здатність до опору» і «вразливість до спокус». Алкоголь відпускав гріхи ефективніше, ніж духівник⁴³⁹.

Сповідальник, принаймні посилаючись на Біблію, не міг відпустити такий гріх, як п’яна невірність. Автори Старого Заповіту анітрохи не засуджують уживання алкоголю, засуджують лише вживання алкоголю без міри. У «Книзі приказок Соломонових» зазначено⁴⁴⁰, що вино — то насмішник, напій — п’янкий галасун і кожен, хто блудить у ньому, немудрий. На думку Осії, блуд, вино і виноградний сік забирають розум⁴⁴¹.

Новий Заповіт також категоричний. У Посланні до ефесян⁴⁴² Павло застерігає від уживання вина і натомість пропонує: «І не впивайтесь вином, у якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом»[54]. Перед цим він уже попереджав про непристойності, нісенітниці та пустощі. На думку Павла, п’янство — це слабкість плоті, що веде до відсутності сексуальної моралі.

Святий Єронім застерігає від уживання вина такою гарячою поезією, що, читаючи її, відразу тягне випити. Єронім пише, що тіла хлопців і дівчат палають внутрішнім жаром і вино тільки будить всередині них Етну або Везувій. Тому хлопцям і дівчатам слід уникати вина, як отрути, і пам’ятати, що вино — це перша зброя нечистого проти молоді. Єронім заохочує пити воду, яка остуджує природний жар⁴⁴³.

Домініканець Ґійом Перо класифікував у ХІІІ столітті п’янство як підвид обжерливості, одного з семи смертних гріхів. Пияцтво губить тіло і душу. Тілесними ушкодженнями є похмілля і його неестетична складова — перегар. Пияцтво схильне спонукати людей до інших тяжчих гріхів, таких як хіть⁴⁴⁴.

Богословські напучування часто були безрезультатними, оскільки Вакх і Венера завжди уживалися разом. Пояснень похмілля існує вдосталь. Моральне похмілля — сила, згубна для душі. Свен Странден⁴⁴⁵потратив на написання книги про нього чимало часу. Він був переконаний, що моральне похмілля виникає тоді, коли людина присягнулась і пообіцяла щось таке, чого не змогла або не захотіла дотриматися. У жодному разі не слід скиглити про те, яка погана людина, тому що цей факт уже давно ні для кого не новина. На думку Страндена, з похмілля не треба братися за самозвинувачення, а треба втішити себе. Якщо минулого вечора образив тих, з ким пив, потрібно спокутати образу й утішити їх. Естетика похмілля охоплює такі ритуали: ретельно вимитися, скористатися парфумами і вдягти одяг радісних кольорів. Потрібно підходити до похмілля правильно. Думати про красиве й велике.

Похмілля й уживання алкоголю, що йому передувало, не обов’язково мають згубні наслідки. Вони можуть також бути можливістю вирости над собою, укріпити дружбу і навчитися самодисципліни. Принаймні так уважав Платон.

На думку Платона, бенкети мають виховне значення. Витриманість громадян можна було перевірити під час застілля, влаштованого з добрим наміром укріпити дружбу між запрошеними гостями. На жаль, застілля має свої підводні камені. Платон визнає: що більше за столом випито, то веселіше стає. Кожен відчуває, як у нього покращуються самопочуття та настрій, стає легко говорити відверто, кожен перестає слухати сусіда й уважає, що контролює себе й решту⁴⁴⁶.

Тому розпорядником бенкету потрібно обирати такого чоловіка, який лишається спокійним і розуміє природу спільного проведення часу. Його завдання — збереження дружби між присутніми та її зміцнення. Отже, розпорядником бенкету потрібно обирати досвідченого й мудрого старого чоловіка⁴⁴⁷. Бенкет зм’якшує й омолоджує душі, так що в руках того, хто вміє виховувати і ліпити їх, вони гнучкі, як і раніше, в юності. І цей ліпник такий, як і тоді: умілий законодавець. Він установлює закони, які стосуються бенкету. Завдяки цим законам самовпевнений, сміливий і надто безсоромний бенкетувальник, який не згодний дотримуватися порядку й не думає над тим, коли варто мовчати, говорити, пити та співати, налаштований діяти якраз навпаки. На захист цих законів Платон поставив спокійних і тверезих керівників п’яних, яких він називає розпорядниками Діоніса. За віком вони старші 60-ти років⁴⁴⁸.

Виховання добропорядного громадянина, який частує вином, може здатися сучасній людині дивним. За античних часів люди вважали, що все має якесь призначення і насолода становить не меншу цінність, аніж чесноти⁴⁴⁹. Крім насолоди від уживання їжі та напоїв, існувала також насолода від навчання. На думку Платона, вино було дане нам як ліки, за допомогою яких ми можемо втихомирити нашу душу⁴⁵⁰. З насолодами слід поводитися розумно і керувати ними, як хороший законодавець керує державою. Витриманість також важлива у встановленні законів. А витриманість громадян можна перевірити також під час застілля, адже тоді можна виховати порядних громадян і навіть наступних законодавців.

Хоча, на думку Платона, розумні старі чоловіки повинні були наглядати за витриманістю застілля, самі вони могли пити вина донесхочу. Це було привілеєм старості. Платон був переконаний, що хлопці, яким не виповнилося 18 років, ніколи не повинні торкатися вина — не слід гратися з вогнем. До 30 років можна було насолоджуватися помірними дозами вина, але ніколи не п’яніти. А з настанням старості можна було цілком віддатися Діонісові та розважатися, як заведено серед старих чоловіків, — адже вино лікує старечу кволість, повертає молодість і приносить солодке забуття⁴⁵¹.

У наш час Платонові роздуми напевно стали б у пригоді. Якими б були застілля в особняках, якби туди заявився досвідчений і харизматичний старий і завів би дискусію. З розумінням, але і з суворістю він затулив би роти схильним до монологу п’яним і під гучноголосий гамір указував, коли кому черга говорити. Він обирав би цікаві теми для дискусії і дозволяв би сперечатися, але вів би дискусію уміло, аби суперечка не переросла у сварку.

Коли застілля почало б виходити з-під контролю і гості стали б повторювати свої пречудові монологи, старий дав би свисток про завершення гри і по-батьківськи провів би гостей додому. Наступного ранку всі дякували б за прекрасний бенкет, який для всіх закінчився гарним настроєм і переконливим відчуттям, що говорили про важливе. І все це було б можливим завдяки досвідченому розпоряднику бенкету, мудрому старому чоловіку, який пройшов школу життя. Але де таких знайдеш? Можливо, на жовтих сторінках телефонного довідника повинен бути розділ «Розпорядник бенкетів».

Чому завжди потрібно вміти «пити правильно»? Сп’янін­ня позбавляє перешкод і випускає погане повітря назовні. Принаймні так філософствували французи, захищаючи карнавальне безрозсудство перед Паризьким теологічним факультетом у 1440 році. Веселе проведення часу на святі було обов’язковим для того, щоб

Аналогічний шлях звільнення пропонує єврейське свято Пурім. На карнавалі, організованому на честь цариці Естер, яка в 485 році до н. е. врятувала євреїв од геноциду, євреїв заохочують уживати алкогольні напої без міри. На святі віряни повинні напитися так, що перестануть розрізняти фрази «нехай буде благословенний Мордехай» і «нехай буде проклятий Аман». Мордехай був батьком Естер, а Аман був правителем, який хотів знищити всіх євреїв. На святі Пурім слід випити стільки чарок, скільки знадобиться, аби забути про ворожнечу⁴⁵³.

За єврейськими уявленнями, тотальне сп’яніння має терапевтичну дію. Під дією сп’яніння давні образи забуваються, поступаючись місцем шаленству і сонливості. Прикрощі розчиняються в алкоголі. Чи можна було б використати талмудську науку також у західних країнах?

За час маленьких мандрів історією алкоголю в цій книжці пивний ріг по вінця наповнився історіями різних епох і культур про те, як сп’яніння прагнули присвятити миру, дружбі та рівності. Таке сп’яніння боїться агресії і меланхолії. Випити пропонують не для того, щоб роздути ворожнечу, а для того, щоб розвіяти сум, адже в основі вживання алкоголю лежить радість. Сп’яніння покликане об’єднувати людей, а не роз’єднувати. Таке ідеальне сп’яніння не всім дано від природи. Тому люди потратили віки на розроблення правил і ритуалів, пов’язаних з уживанням алкоголю, аби підозріливі відлюдьки могли веселитися за спільним святковим столом.

В останньому розділі цієї книжки наведено десять золотих правил сп’яніння. Хоча вони як колода в оці, ці правила написані для того, аби читач міг насолоджуватися хорошим напоєм, хорошою компанією і хорошими думками в радісній атмосфері. Нехай основу для цього підготує гарна поезія Омара Хайяма, яка заперечує аскетизм, а вино, любов і мудрість бачить як одне ціле: