Дух сп’яніння. Алкоголь: Історія звичаїв уживання алкогольних напоїв

VІ чарка: Стати членом спільноти

У всіх життєвих ситуаціях ритуали грають важливу роль. Усі ритуали пов’язані зі зміною однієї позиції, групи чи місця на інші²⁴¹. Зміни обставин, що відбуваються в перехідному стані, чи то під час парубоцької вечірки, чи після отримання докторського ступеня, часто супроводжуються вживанням алкогольних напоїв. А алкоголь ефективний засіб здійснення переходу, оскільки припечатує нового члена до нової соціальної позиції й укріплює його зв’язок з іншими членами спільноти.

Поширене у Фінляндії в ХVІІ столітті вживання «паленого» алкоголю призвело до того, що чарки почали піднімати за будь-яких знакових нагод, більшість з яких була цілком беззмістовною. Крім пиятики під час весіль, похоронів, убивства ведмедя і толоки, чарку піднімали за нанесення удару, забивання клину, стернування, обрубування дерева[30], шмагання різками, відкриття рота, церкви, приїзду чи від’їзду²⁴². У наш час гравець у гольф може підняти чарку за влучний удар, якщо він прагне досягти ідеального результату. Якщо він одним ударом відправить м’яч у лунку, то повинен буде виставити всім шампанського. Бідному гравцеві у гольф є сенс грати погано або перестраховуватися на випадок таких ситуацій.

Один із найзагальніших неписаних ритуальних законів — це те, що напій повинен містити алкоголь. Наприклад, у єврейській культурі вживання вина є частиною всіх пов’язаних із майбутнім подій, таких як Шабат, весілля, обрізання²⁴³. Парубоцька вечірка рідко коли обмежується питтям кави. У ритуальному сенсі алкоголь і кава постають символічними протилежностями. Кава стимулює робочий процес, тоді як алкоголь знаменує перехід від роботи до дозвілля.

У західних суспільствах подорож з роботи додому — це невизначений стан переходу. Зазвичай кілька кухлів пива або іншого спиртного після роботи випивають на нейтральній території. Це ніби момент невизначеності в ресторані аеропорту між проходженням паспортного контролю і посадкою на літак. Спиртне дає нам нагоду провести час у стані переходу від організованої і керованої атмосфери до розслабленої і менш контрольованої. Уживання алкоголю після робочого дня поєднує в собі і відлуння роботи, і початок вільного часу. У Сполучених Штатах терміни «cocktail hour» і «happy hour» означають період часу між роботою і дозвіллям²⁴⁴.

Випите після робочого дня спиртне підтримує і розвиває особисті та солідарні зв’язки. Воно контрастує з ієрархією робочого місця. У Сполучених Штатах за чаркою спиртного прийнято звертатися до іншого на ім’я і навіть словом не обмовлятися про те, хто й наскільки просунувся кар’єрними сходами²⁴⁵.

Перехідний стан не може тривати вічно, адже він був би нестерпним через свою винятковість. У Швеції і Фінляндії перебування в невизначеному межовому стані сягає піку під час п’яних круїзів по Балтійському морю в нікуди.

Доля першопрохідців завжди була складною. На новачків чекало багато зобов’язань, до яких належали ритуальні частування алкоголем. Коли юнак уперше потрапляв у місто чи на ринок разом зі старшими чоловіками, то мусив виставити випивку для компанії. Коли переїжджав до іншого села, то мав пригостити випивкою компанію молодих людей, аби встановити з ними контакт і стати членом колективу. Якщо хлопчина з чужого села починав товаришувати з дівчиною, то мусив виставити випивку, якщо хотів, щоб йому не заважали мирно залицятися до неї²⁴⁶.

На частування алкоголем, запропоноване новоприбулим, особливо чекав робочий колектив. Не завжди було легко до нього влитися, особливо якщо новоприбулий скупився на частування алкоголем.

Коли в епоху Середньовіччя юнака брали підмайстром до якої-небудь гільдії, то перед тим, як взятися до роботи, він обов’язково мав поділитися певною кількістю алкоголю з її членами²⁴⁷. У фінському робочому колективі новий член також повинен був почастувати працівників алкоголем²⁴⁸. І в Пог’янмаа[31], і в Естонії, коли новоприбулий долучався до колективу, він виставляв випивку — rumalus. «Rumal» значить дурень, а частування означало позбутися дурості. Подейкують, що чоловіків, які вперше працювали на греблі на річці Кокемяенйокі, називали дрочунами. Вони повинні були виставити старшим працівникам алкоголь. Забути пригостити інших було фатальною помилкою. Якщо новачок не виконував свого обов’язку, йому обв’язували ноги канатом і кидали у воду. Його штани продавали, а на виручені гроші купували випивку.

Нових співробітників університетів також приймали в колектив після алкогольного частування²⁴⁹. В академічному світі початковий етап такий самий, як і в робітничому колективі. Спершу новачка потрібно принизити. В Уппсалі новоприбулі проходили церемонію, відому під назвою deposition. Депозиціонування означало «обрубування рогів» (cornua deponere). Молоді студенти мали роги й ослячі вуха на голові та свиняче рило на обличчі як свідчення їхнього тваринного становища. Екстравагантний на вигляд депозитор, розмахуючи дерев’яною сокирою, заганяв їх усередину. У рот новоприбулим запихали сіль, а на їхню голову лили вино. Потім депозитор обрубував їм роги, що супроводжувалося бурхливим гулянням.

Насолодження алкоголем було частиною багатьох академічних свят. В університетах уже за часів Середньовіччя існував звичай іти гуртом під керівництвом професора до шинку святкувати отримання звання. Студентське життя завжди було бурхливим. Багато разів магістри поверталися з шинку голі, бо залишали одяг його власникові як заставу за несплачені борги за випивку. Магістерські гулянки могли тривати й по два дні поспіль²⁵⁰.

Професіонали завжди прагнули особливого ставлення до себе. У Фінляндії існував звичай, за яким, коли завершували будівництво брандмауера і димарів, мулярам виставляли чарки димної горілки. Щодо скупих забудовників муляри використовували свої важелі впливу. Хитрий муляр вмуровував у димар віконне скло, так що, коли дивитися крізь димар знизу вгору, він виглядав відкритим. І лише після того, як у господаря знаходилася димна горілка, муляр ліз на дах, щоб поглянути, чому немає тяги. Він таємно впускав у димар камінь, який розбивав скло, і тяга з’являлася. Хазяїн не міг надивуватися магічній силі чарки²⁵¹.

У Франції забудовник повинен був частувати будівничих вином кожного дня і після завершення кожного етапу будівництва. Коли якийсь депутат маленького французького містечка не погоджувався частувати робітників вином і до всього ще й безтактно заявляв, що робота і алкоголь несумісні, він утрачав своє місце під час наступних місцевих виборів. Нещасливий політик помічав свою помилку, виставляв щедре частування і хвалився своїми здобутками у французькому Русі Опору, але було вже запізно. «Він ніколи не купував вина для будівничих», — звучало із вуст містян. Протидія вживанню алкоголю не мала успіху у Франції, оскільки її легко можна було охрестити невідповідною французькому духові, снобізмом, а то й узагалі чистим паскудством!²⁵²

Сівба і збір урожаю вимагали особливих застільних церемоній, за допомогою яких прикликали радість і силу чарів. Весняна ярова сівба завершувалася святковим бенкетуванням. Перший день заготівлі сіна не обходився без випивки. Завершення збору зерна супроводжувалося вживанням міцних напоїв і пива. Пили і їли багато, у такий спосіб набираючись сили і вшановуючи природу, яка цю силу давала.

Толока має пряме походження від релігійного святкування збору врожаю за язичницьких часів. Починаючи з давніх-давен, почастувати робітників кращим, що є в домі, було несхитним обов’язком.

У Франції селяни були переконані, що хазяїн, який пропонує роботу, має забезпечити також частування алкоголем. На півночі Франції під час прополювання бур’янів, збору врожаю і заготівлі корму хазяїн мусив принести червоного вина до краю поля і почастувати кожного робітника до краю наповненою чаркою. Без частування робітників знайти було дуже важко. Чутки про злобу і вперте небажання хазяїна ділитися вином поширювалися швидко, і хазяїну було вкрай складно відновити свою зіпсовану репутацію²⁵³.

Частування алкоголем завжди було проявом щедрості. У селянській спільноті її високо цінували. Свята настання нового року, росту і збору врожаю були улюбленими просто тому, що їжа і питво нерозривно пов’язані з роботою. Це винагорода за важку працю. П’яне застілля увінчує роботу.

Традиційно наймокрішими з ритуалів ініціації нової форми життя були весілля, святкування яких по всій Європі могли тривали впродовж багатьох днів. На весіллях дозволялося пити вволю, оскільки вважали, що випивка магічним чином примножує родючість. У синтоїстичній весільній церемонії обмін чарками саке між чоловіком і жінкою і подальше випивання їхнього вмісту були ознаками зміцнення шлюбу. Випивання саке є важливим елементом японської весільної церемонії, оскільки цей напій уважають символом родючості.

Хоч єврейська культура звичаїв уживання алкоголю дотримується помірності, на весіллі особливо дбали про те, аби вино не вичерпувалося. Перше зі вчинених Ісусом чудес²⁵⁴ було забезпечення гостей на весіллі в Кані вином, коли воно скінчилося. Ісус наказав слугам наповнити шість посудин водою. Коли воду подали гостям, вона перетворилася на вино, до того ж найвищої якості. Лише після цього учні почали вірити в Ісуса, нагадує Іван у своєму Євангелії.

У Фінляндії Ісус не зміг би вчинити таке чудо, оскільки держава, поза сумнівом, обклала б його великим податком і чудо було б визнане незаконним. У фінській народній культурі алкоголь також уважається святковим напоєм, який, само собою зрозуміло, уживають на весіллях. У «Калевалі» описано, як до весілля у Погйолі вбили велетенського бика і зварили небачену кількість пива, а також вміщено деякі поради молодій нареченій щодо того, як варити хороше пиво²⁵⁵.

У фінській весільній традиції підняття чарок грали важливу символічну роль. Спочатку наречену заводили в чоловічу сауну, а нареченого — у жіночу, і поки вони парилися, їм піддавали пари, ллючи на розпечені камені пиво і міцний алкоголь. Перед тим як наречена йшла до церкви, її садовили за обідній стіл біля вхідних дверей, одягнену у весільну сукню. Тоді їй наливали три чарки міцного алкоголю, аби розірвати зв’язок з домом, де минуло її дитинство. Одяг і вхідні двері були символами її дому, а чарки — запорукою того, що наречена не стане за ним сумувати. Після вінчання батько нареченої підіймав чарку за щастя молодих. Молодята стояли близько одне до одного і пили на брудершафт (тобто переплівши руки з чарками), після чого ставали одним цілим. Коли за щастя молодих було випито, союз уважався остаточно зміцненим²⁵⁶.

Традиційно гості, запрошені на фінське весілля, чекали, що застільні церемонії будуть проведені з повагою, тому міцні напої в жодному разі не вживали для того, щоб сп’яніти, а лише з метою віддати шану урочистій церемонії і пов’язаним з нею весільним обрядам. Надто п’яний гість лишався в пам’яті поганим спогадом на все життя. Великим соромом вважалося, коли наречений у стані сп’яніння прямував до пастора або танцював весільний танець. У Сатакунта[32] навіть був «стіл для п’яниць», відсунутий дещо убік, за який, очевидно, пересаджували гостей, що випили над міру²⁵⁷.

Вино подавали також на похоронах. Померлого поминали, піднімаючи чарку міцного алкоголю. Фіни також клали в могилу пляшку алкоголю, аби покійник, коли дістанеться небесних воріт, міг пригостити святого Петра чаркою, яка відчиняє ворота²⁵⁸. Таким цінним дарунком не погордував би й Петро. У той час як давні греки клали покійнику в рот монету, щоб той міг заплатити перевізникові за переправу через річку в потойбіччя, фіни надавали перевагу ритуальному алкоголю. Що могло бути для селянина ціннішим дарунком в останню подорож, ніж пляшка міцного трунку?

Старі люди вірили, що, проводжаючи покійника в останню путь, негоже було «ходити по воді». Тому співали пісні й піднімали чарки, створюючи тим самим особливу атмосферу. Наприкінці ХІХ століття частування п’янкими напоями поступилося місцем каві²⁵⁹.

Проте надмірним сп’янінням не мали на меті образити дух покійника, оскільки від цього могло постраждати все село²⁶⁰. Утім, цього не завжди дотримувалися. Коли французький драматург Жан-Франсуа Реньяр у 1681 році мандрував Лапландією, йому випало бути присутнім на похоронах одного пробста в Торніо. Вдова піклувалася, щоб срібні келихи весь час були повними вина і самогону. Вдова, як згадує Реньяр, переривала своє голосіння, раз за разом припрошуючи французів пити. Коли французи через два місяці повернулися до Торніо, пробста все ще не поховали. Французів одразу запросили на відправу, після чого почався бенкет, де подавали настільки погану випивку, що вона ледве лізла в горло. Багато разів піднімали чарку на честь померлих і сім’ї померлого. Потім виголошували тост за файних дівчат, далі — за королів. Випили настільки багато, що врешті пастори попадали під стіл. Зять покійника намагався відправити французів човном, але ноги йому зрадили і його ледь не віднесло течією²⁶¹.

Хоча Реньярів опис видається навмисним перебільшенням, він дає уявлення про те вагоме становище, яке належало алкоголю в обрядах ініціації за давніх часів. Чарки на весіллях і похоронах символізують перехід до дещо іншої спільноти: весілля — до земної, похорони — до небесної. Однак алкогольне частування під час буденних зустрічей може бути передумовою входження до певної спільноти чи компанії.

У європейській барній культурі алкогольне частування врегульовує поведінку людей, які зібралися за столом. Пригощання присутніх — досить поширена практика і ввічливим уважається, коли всі учасники по черзі пригощають присутніх алкоголем. Осушування чарок — надзвичайно складний і символічно завуальований ритуал. Пригощання алкоголем є публічним виявом дружнього ставлення, часто навіть важливішим за його вживання.

У ХVІІІ столітті в Парижі правила ввічливості передбачали, що чоловіки, які пили вино, пригощали новоприбулих, навіть якщо ті не були членами їхньої компанії. Частування алкоголем було ритуалом, який прирівнювався до привітання, коли пили за здоров’я іншого. Пригощання вином уважали виявом добрих манер, ввічливості та питанням честі. Коли хтось розділяв напій з іншим, він тим самим робив йому честь²⁶².

Частування алкоголем навіть у цивілізованій Франції не завжди відбувалося згідно з усіма правилами цього вишуканого мистецтва. Людина може виявляти гостинність, однак це не те саме, що невміння рахувати. Старий вислів про те, що безкоштовних обідів не існує, стосується також культури вживання напоїв. Один чоботар, який жив у Парижі у ХVІІІ столітті, скаржився, що почастував свого друга алкоголем у шинку, а коли настала його черга купувати випивку, той відмовився, через це вони побилися. За версією «друга», чоботар обізвав його обманщиком і хоча він купив-таки йому випивку, чоботар лише продовжив нарікати²⁶³.

Дармоїди церемонним джентльменам зазвичай обходилися дорого. Вони напивалися задурно і стверджували, що пили тільки тому, що «це від них вимагається». Деколи намагалися вислизнути на вулицю, не заплативши, і лишити останнього за столом платити за всіх²⁶⁴.

Давні, присвячені богам ритуали вживання алкоголю з часом секуляризувалися, і люди почали пити для виявлення почуття спільності, братерства і дружнього ставлення. З виявом дружби і солідарності пов’язана традиція частувати присутніх по черзі та зобов’язання пригощати у відповідь. Коли барна культура набула більшої популярності, вона все ж не втратила рис ритуалу. Частувати по черзі стало зобов’язанням: кожен член компанії пригощає всіх присутніх. Порушення правила означає вилучення зі спільноти²⁶⁵.

В японській культурі вживання напоїв черговість є джерелом усього: п’ючи саке, дотримуються норм ввічливості, хазяїн наливає чарку гостю, а той, своєю чергою, наливає хазяїну. У Фінляндії аналогічним звичаєм було рукостискання. Пивний кухоль із вушками передавали за столом по колу з рук у руки, і той, хто давав і брав кухоль, подавали один одному руку. Ручкатися перестали лише в середині ХІХ століття, коли молодь почала насміхатися над улюбленим звичаєм старих людей²⁶⁶. У Шотландії чоловіки пили віскі в колі друзів. Один чоловік передавав пляшки іншому, тому пригощання віскі вважають виявом чоловічої дружби і солідарності²⁶⁷. У багатьох культурах сприймають за хамство наливати лише собі. Часто того, хто наливає лише собі, вважають п’яницею.

Коли у спільноті панує рівність, усі її члени ставляться один до одного з повагою. Вони частують присутніх алкоголем по черзі, супроводжуючи частування виголошенням тостів, які переростають у застільну бесіду. Тоді кожен дарує або ж «частує» компанію історією²⁶⁸. Бесіда за столом не обов’язково має бути на якусь конкретну тему, зазвичай їй передує виголошений на чиюсь честь тост. У п’яному стані таке провернути вдається особ­ливо добре.