GAME-OVER

_{РОЗДІЛ 1 Незрозумілі сигнали}

_{- Петрику, прокинься! — мама смикнула Петрика за руку.}

_{- М-м-м… — замугикав Петрик і сховав руку під ковдру.}

_{- Прокинься, Наталя дзвонить.}

_{При імені Наталя Петрик одразу розплющив очі. Наталя — зовсім інша справа. Заради Нати можна й сном пожертвувати.}

_{- Привіт, Шано!}

_{- Привіт, Рику! Треба зустрітися.}

_{Вони продовжували називати себе іменами, які одержали в Заекранні.}

_{Півроку тому, після того, як вони вирвалися з-під влади злої чарівниці Гіреї, Петрик виконав свою обіцянку й знайшов Наталю.}

_{Ліцей номер сто був досить відомим у Києві. Дівчинка спочатку трохи соромилася своїх подружок, але не змогла приховати свою радість, коли на тротуарі, напроти ліцею, побачила свого друга по Заекранню.}

_{- Здрастуй, Рику! — усміхнувшись неголосно привіталася Шана.}

_{- Щось трапилося? — запитав Рик.}

_{- Та як сказати… — невиразно відповіла Шана. — Є необхідність порадитися.}

_{Була субота, і тому домовилися, що Рик приїде до Шани додому.}

_{- Заходь, заходь, — Наталина мати прочинила двері й пропустила хлопчика. — Як справи?}

_{- Та наче нічого, — трохи зніяковів Петрик. - Наталя вдома?}

_{Відразу з кімнати вийшла Шана.}

_{- О, Рику, привіт, проходь.}

_{Сіли біля комп’ютера.}

_{- Рику, ти Васлу або Кадима зустрічав?}

_{- Та ні. Я б відразу сказав, ти ж знаєш. А що?}

_{- Тут одна дивна штука виходить. Ти після повернення в Гру ходив?}

_{- Hi-і, жодного разу. Страшно якось. А раптом Оріга шльопну? Або ще когось із заекранників… Ну його!}

_{- А я тиждень тому зайшла. На початку наче нічого, а як доходжу до певного місця, починаються дива. Там, на третьому рівні, є ліхтарик на стінці. Пам’ятаєш, де тебе поранили? Коли я коридором тікала й гравця з-під даху знімала. Ліхтарик був зеленого кольору, а зараз — червоного. Він у грі не блимав, а тепер блимає.}

_{- Ну, то й що? — не зрозумів Рик. — Ну, блимає ліхтарик.}

_{- А може, знак хтось подає? Раніше він був зеленим і не блимав. А нині червоний! А червоний — це колір тривоги! Завжди й скрізь: червоний — це колір тривоги. А він ще й блимає!}

_{- І скільки разів ти цей знак бачила?}

_{- А щоразу, як доходжу до цього місця. Поблимає, поблимає — і перестане. Потім знову. Але тільки поблизу глюк з’явиться, миготіння припиняється. Ось такі справи. Я, як цей ліхтарик побачила, відразу Оріга згадала. А раптом він знак подає?}

_{- А про хлопців чому спитала?}

_{- Разом ми сила, ну… А потім, одна голова добре, а чотири краще.}

_{- Послухай, — Рик потер перенісся, — у тебе поштова скринька є?}

_{- Звичайно.}

_{- І яка в тебе адреса?}

_{- Шана, песик, ну, і так далі…}

_{- А в мене — Рикпет, песик і так далі.}

_{- Стривай… Ти хочеш сказати, якщо в них є комп’ютери, а вони в них є, то імена Васла й Кадим вони десь та засвітять? Ну, Рику, ти голова!}

_{Шана крутнулась на кріслі й включила комп’ютер. Неголосно зашумів вентилятор на системному блоці.}

_{- У тебе Google є?}

_{- Звичайно. Зараз запущу. Пошукаємо наших красунчиків. О! Є! Кадим є! Знайшовся, голубчик! І адреса його є! Рику, ти геній!}

_{Шана цмокнула Рика в щоку. Вона це зробила просто й природно, а кожною жилкою хлоп’ячого тіла пробіг вогненний струм. Так уже було — там, у Заекранні, коли Шана поклала свою долоню на руку Рика. Він запам’ятав це відчуття. Зараз це маленьке диво повторилося.}

_{Перший поцілунок! Рик відчув у собі таку силу, що попалася б йому зараз Гірея, від неї й мокрого місця не залишилося б!}

_{- Відправляємо листа? — наче й не було нічого, запитала Шана.}

_{- Ну… — не зовсім ще оговтавшись від приємного шоку, ствердно промугикав Рик. — Телефони наші напиши тільки.}

_{- Звичайно, — Шана забарабанила по клавіатурі. — Усе, тепер залишилося тільки чекати.}

_{Кадим подзвонив Рику пізно ввечері. Він був веселий і говіркий.}

_{- Старий, привіт! Шалено радий тебе чути! Як справи? Як ти мене знайшов? Чи бачив кого з наших?}

_{- Та постривай! Хоч одну відповідь вислухай, га? Заторохтів, як кулемет.}

_{- Це я від радості. Я все думав, як вас знайти, а тут перевіряю пошту — і на тобі! Ваш лист! Я так зрадів, що навіть на час не подивився. Це нічого, що я так пізно дзвоню?}

_{- Ні, все нормально. Ми з Шаною знайшли тебе пошукачем. У тебе адреса яка? Кадим, песик, крапка й так далі? Ось і вирахували.}

_{- Нормально! Я б до такого не додумався.}

_{- Ось тому ми знайшли тебе, а не ти нас. Ну, добре. Треба зустрітися. Є одна проблемка. Давай завтра годині о третій біля метро «Річковий вокзал»? Годиться?}

_{- О третій? — Кадим помовчав секунду. — Пів на четверту, на третю ніяк не встигну.}

_{- Ну, пів на четверту. Домовилися.}

_{Осінь вистелила дніпровські схили жовтим листям. Стояла незвичайна для листопаду теплінь. Чекаючи Кадима, Шана й Рикпет зовсім не замерзли. Щоб якось згаяти час, Рикпет запросив Шану до «Макдональдса» та пригостив її соком.}

_{- О! Ось і Кадим, — Шана показала на хлопчика, якого побачила через скляну стінку «Макдональдса».}

_{Кадим, побачивши Рика на ґанку, почав усміхатися.}

_{- Страшенно радий вас бачити! Ви собі навіть не уявляєте, який я радий вас бачити!}

_{Він потис Рику руку, а Шану навіть обняв.}

_{- Ну, як живемо — боремося? За Гіреєю не скучили?}

_{Шана з Риком перезирнулися. Це ж треба, як близько до мети - зустрічі було поставлене питання!}

_{- Та скучили!}

_{Веселість Кадима наче вітром здуло. Обличчя його стало серйозним.}

_{- Що, справді? А ну, викладайте, що надумали?}

_{- їдьмо до мене, у мене вдома нині нікого немає. Там і обговоримо проблему.}

_{І трійця вирушила до Рика.}